Основна частина

2.1.Історія виникнення перукарського мистецтва.

Перукарське мистецтво, одне з найдавніших на землі. Його історія налічує кілька тисяч років. У 3-2-му тисячолітті до нашої ери намагалися прикрашати свою зовнішність зачісками. Волосся певної довжини, укладені особливим чином, були відмітною ознакою різних умов. По зачісках можна було визначити чи були служителі культу, або землевласники, або ремісники, раби чи вільні громадяни, знати чи бідний народ. 

Зачіски виникли набагато раніше, ніж виникла одяг. Ще на наскальних розписах. Тоді були люди, що ходили 5-6 тисячоліть тому оголеними, але зі складними зачісками з довгого волосся. 

Вивчення історії перукарського мистецтва має не тільки пізнавальний інтерес, але й практичну цінність, тому що деякі деталі можна використати й у цей час.

Кожній історичній епосі притаманні особливий стиль і мода. Вже у первісному суспільстві людина виконувала найпростіші перукарські процедури. Завдяки археологічним розкопкам й на­уковим дослідженням матеріально-культурної спадщини наших далеких пращурів можна дізнатися про перші вияви перукарства. Вкриваючи своє тіло шкурами тварин, пер­вісні люди розмальовували відкриті його ділянки орнаментами з магічною символі­кою, носили довге волосся. Перші зачіски чоловіків і жінок були дуже подібні. Однак на різних материках і островах земної кулі первісні племена розвивали свій власний стиль. У печерах на рівнях кам'яного віку ар­хеологами було знайдено стержні для фарбування брів, чубів, гострі риб'ячі кіст­ки для татуювання, гребінці з кісток і де­рева. Зачіски підв'язували гілочками, шкіряними смужками. Пер­шими засобами, які використовували для вкорочування волосся, були вогонь і кремінь. Наші пращури використовували червону глину для фарбування волосся й тіла; носили головні убори і на­шийні прикраси з мушель, камінців, зубів тварин, на браслетах робили геометричні візерунки. В цей період жіночі зачіски нага­дували круглі та пишні головні убори .Волосся збивали, накладали на нього обідки з гілок. Абориге­ни прикрашали своє волосся кістками риб, мушлями, пташиним пухом, пудрили червоною землею і вколювали в нього між пуч­ками декілька великих пір'їн. Чоловічі зачіски відзначалися по­дібністю до деяких жіночих; багато з них були дуже вигадливі й складні. Вони вимагали особливої майстерності й багато часу для створення. Волосся прикрашали рогами та пір'ям, уклада­ючи таким чином, що зачіска нагаду­вала тварину або птаха.

Первісні люди використовували воду і мали засоби для мит­тя волосся — глину та сік деяких рослин (юка, мильнянка). Але для волосся африканців такий спосіб миття не підходив, тому вони захищали зачіски від бруду і комах, утираючи олію, вапно й змочували їх сечею.

Проходили століття, поступово людина вносила в створювані нею предмети, у тому числі в зачіску, свої уявлення про красу, що відбивають і її індивідуальний смак, і загальний естетичний ідеал, властивий конкретній епосі. Але одяг і зачіска являються також явищами утилітарними й соціальними. У різних народів сформувався свій стиль і певні традиції, пов'язані із природними умовами країни й положенням людини в суспільстві.

На початку XVІІ століття зачіска в чоловіків складалася з довгого волосся, розпущеного по плечах. Дворяни відпускали маленьку борідку й невеликі вуса в краях губ. Пізніше ввійшли в моду перуки. Пишна зачіска складалася з маси довгого, завитого у локони волосся, причому модним кольором волосся вважався білявий. Ця перука нагадувала левину гриву.

Жіноча зачіска протягом другої половини XVІІ століття мінялася незліченне число раз. З короткочасних модних зачісок можна виділити кілька типів. В 60-х роках зачіска ще зберігала деяку природність. Волосся розчісували на прямий проділ і пишно збивали над скронями, скріплюючи позаду на шиї, а завиті кінці волосся спускали у вигляді двох довгих локонів на плечі - "a la Mancіnі". З 70-х років жіноча зачіска стала нагадувати за формою чоловіча перука. Локони укладали рядами так високо, що зачіска часом піднімалася над чолом на 50-60 сантиметрів. Іноді дами цього часу носили гладку зачіску з вузлом, сколеним на потилиці, - так званий вузол смиренності.

З 90-х років у моду ввійшла зачіска фонтанж. Вона складалася з комбінації локонів, укладених на голові рядами й для закріплення змазаних білком, і вигнутого в різні фантастичні форми дротового каркаса, що прикрашався складеним у складки мереживом, квітами й стрічками. Іноді зачіска доповнювалася штучним волоссям.

У першій половині XVІІІ століття з'являється стиль рококо, що як би завершує розвиток стилю барокко. Рококо - декоративний стиль, що носить риси крихкості, витонченості, деякої манірності й чуттєвості. Ці риси були присутні й у чоловічі й у жіночих зачісках.

Чоловічі зачіски часів рококо були невеликими за об'ємом. Волосся завивали в локони, а іноді гладко зачісували назад. Позаду його зав'язували чорною стрічкою або ховали в чорний мішечок. Звичайно волосся пудрили. У моду ввійшли білі пудрені перуки.

Жіноча зачіска також була невеликою і складалася з локонів, піднятих нагору, сколених на потилиці й прикрашених стрічками, пучками пір'я, квітами, нитками перлів. В 70-х роках XVІІІ століття зачіски стають особливо складними. На "виготовлення" модної зачіски - куафюри - ішло по кілька годин. Жінки намагалися зберегти її в недоторканності на кілька днів. Зачіски робили в такий спосіб: волосся розчісували, на верхівку ставили легкий каркас, на який піднімали й кріпили волосся; далі його завивали, пудрили й, нарешті, приступали до прикраси. Для цього використовували стрічки, квіти, мереживо. Іноді на голову ставився цілий кошик із плодами або навіть макет корабля зі снастями й вітрилами. Іноді на голові була маса коштовностей, які перевищували вагу самої голови.

На території сучасного Китаю носили волосся, зав'язане у вигляді пучка на маківці. В Заїрі (Африка) туземці використовували рицинову олію для створен­ня зачісок, а представники багатьох інших племен змазували во­лосся грязюкою, роблячи з нього свого роду «скульптури»; їх доводили до досконалості протягом місяця. Такі зачіски закріплювали за допомогою тваринного жиру та глини, доповнювали листям, квітами, мохом, мушлями й пір'ям.

Стародавній Єгипет вважається найдавнішим вогнищем цивілізації. Їм був притаманний консерватизм у виборі зачіски. Найпопулярнішою формою зачіски була трапеція. Модні і популярні кольори: чорний і темно-коричневий. Жінки завивали волосся на металевих стержнях, а як засіб для укладання використовували глину. Чоловіки носили вільно спадаючі волосся, голили бороди і вуса, але при цьому носили штучні.  Стародавня Греція - греки дали назву та істинний смисл правилам і методам виконання зачісок, стрижок, гоління. Греки мали прекрасним знанням законів і правил гармонії і естетики. Перукарським ремеслом займалися раби. Були популярні волосся довге, які завивалося за допомогою металевого стержня з кульками на кінцях і з ручками для тримання - називається кала міс. Дуже довге волосся заплітали й укладали красивими пучками або робили вузли. За допомогою стрічок волосся піднімали вгору - грецький вузол. Якщо волосся гладкі і прямі - траур. У чоловіків довге волосся підбиралися під декоративну, шкіряну стрічку. Таким традиційним елементом була густа чубчик, що складається з однакових серповидних локонів. У V столітті до нашої ери чоловіки стали носити короткі стрижки. Стриглися за допомогою вогню і кремнію. 

Популярні кольори - попелястий і золотистий. Використовувалися лише натуральні барвники. У V-VI столітті до нашої ери з'явилися перуки з великих кучерявих пасм волосся, носили їх тільки чоловіки. Греки створювали зачіски з урахуванням типу обличчя, фігури, віку, статури. 

Давнім Рим - панувала довгий час грецька мода, але врешті-решт римлянами був вироблений свій стиль, який переміг грецькі канони. 

Чоловічі зачіски представляли собою весь можливий діапазон фасонів. Популярною серед чоловіків була коротка стрижка з довгою густою чубчиком. Бороди і вуса не носили. 

У жінок були довгі волосся, які вкладалися в об'ємні пучки. У своїх зачісках вони вважали плетіння кіс і завивку хвилями різної щільності.  Крім того, вони виконували дрібні завивки на волоссі. З появою світловолосих рабинь римлянки навчилися висвітлювати волосся, так як це волосся вважалися найкрасивішими. 

Пліній старший в книзі «Природна історія» описав спосіб забарвлення волосся в рудий колір. 

Лікар Гален у своїх працях описував хну і басму, як засіб забарвлення волосся.  Середні століття - одяг та зачіски суворо регламентувалися церквою. Волосся закривалися вуаллю і іншими головними уборами. 

Довге розпущене волосся могло носити тільки молоді незаміжні дівчата, а пізніше в середньовіччі - волосся стали заплітати в коси. Найкрасивішими волоссям вважалися довгі, кучеряві, золотистого кольору. Але до кінця середньовіччя, після тривалих воєн, коли європейці стикалися з розкішшю східних вельмож - зростання міст, зростання чисельності населення, відкриття громадських лазень, дають грунт для нових тенденцій у мистецтві.  Епоха відродження - ренесанс. Це розквіт наук, мистецтв. Чоловіки носять довге волосся до лопаток, волосся на скронях і потилиці підстригають усередину. На чоло випускають рівно підстрижену чубок. Привабливими вважаються біляве волосся. Волосся фарбуються мінеральними і органічними фарбниками, носять накладні волосся яскраво-жовтого кольору. 

Нарядні зачіски стають високими, пишними, мають вигадливу форму. У моду високе чоло, тому частина волосся надовбнів жінок збривали. У європейських були модні волосся - довгі коси, укладені навколо голови, які укладалися прикрасами.  Вивчаючи історію перукарської майстерності, можна помітити, що деякі моделі зачісок повторюються через певний час, тільки відповідні напрямку моди.