5. Нормування затрат

Нормування — це процес розробки і встановлення граничних величин запасу і витрачання виробничих та інших ресурсів, не­обхідних для забезпечення процесу виробництва і реалізації про­дукції (робіт, послуг).

Початковий зміст нормування ресурсів зводиться до процесу встановлення нормативно обґрунтованих затрат ресурсів (матері­альних, трудових, фінансових та ін.) у розрахунку на одиницю продукції.

Метою нормування витрачання ресурсів є забезпечення ефе­ктивного їх використання на основі комплексних зусиль щодо зниження сукупних затрат на виробництво і реалізацію продук­ції. Вказаного можна досягнути, якщо при нормуванні головна увага буде надаватися можливостям використання сучасної висо­коефективної техніки і технології та відповідній організації ви­робництва, праці і управління, які б сприяли зниженню витрат ресурсів і своєчасно відображали це зниження у нормах витра­чання.

Норма — це гранично допустима (максимальна чи мінімальна) величина витрачання будь-якого ресурсу на одиницю продукції.

Якщо норми встановлюються в абсолютному виразі (напри­клад, норма часу у нормо-годинах), то нормативи відображають­ся, як правило, у коефіцієнтах або у відсотках на усі види ресур­сів, що використовуються.

З метою реалізації функції управління витратами, зокрема планування, керівні органи використовують систему норм і нор­мативів, яка класифікується залежно від мети, об’єктів норму­вання, масштабів, часу дії та інших критеріїв.

За часом дії норми і нормативи поділяються на:

• перспективні;

• поточні.

Нормування затрат здійснюється відповідно до розмірних, ва­гових і якісних характеристик складових елементів і продукції в цілому. При цьому враховуються технологія виготовлення про­дукції, а також умови транспортування, зберігання, експлуатації і обслуговування, утилізації.

Існує правило: чим більший обсяг виробництва і реалізації про­дукції, тим більш ретельно повинні нормуватися затрати робочого часу і тим більш диференційованими (за переходами, операціями, деталями, стадіями технологічного процесу тощо) повинні бути но­рмативи. Навіть незначні перевищення фактичних затрат робочого часу проти нормативних викликають суттєвий ріст фонду заробітної плати, ріст собівартості і зниження рентабельності продукції. У ма­совому, багатосерійному і серійному виробництві при виготовленні продукції використовують методи технічного нормування праці.

Необхідність більш якісного нормування праці зростає, коли питома вага витрат на оплату праці у кошторисі витрат за еконо­мічними елементами є суттєвою, особливо коли вона перевищує 50 %. Таке може мати місце при ремонтних роботах, наданні по­слуг, у сфері сервісу тощо.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтовані :

• організаційно-технічними умовами, які впливають на їх ве­личину; технологічними, технічними характеристиками машин і устаткування, раціональною організацією виробництва і обслуго­вування робочих місць і т. ін.;

• економічними умовами, тобто норми затрат того чи іншого ресурсу повинні давати можливість вибору ефективного варіанту діяльності;

• соціальними умовами, що, в першу чергу, відноситься до норм затрат живої праці, але і в певній мірі до норм використан­ня машин і устаткування. Соціальне обґрунтування норм перед­бачає забезпечення змістовності праці, підвищення зацікавленос­ті до праці.