208. Діагностика туберкульозу

Основні методи діагностики туберкульозу:

• мікробіологічна діагностика

• рентгенологічна діагностика

• туберкулінодіагностика

Існують два основні методи мікробіологічної діагностики туберкульозу:

• Мікроскопія мазка мокротиння;

• Бактеріологічне дослідження мокротиння.

Значення мікробіологічного методу дослідження:

• Найефективніший для ранньої діагностики туберкульозу;

• Найефективніший для підтвердження діагнозу туберкульозу;

• Дозволяє спостерігати за клінічним розвитком та ефективністю лікування

• Дозволяє оцінити степінь бациловиділення пацієнта.

• Визначення заразності.

Чому пацієнтам із кашлем тривалістю більше 3-х тижнів пропонують здати мокротиння для дослідження:  

• Кашель тривалістю більше 3-х тижнів може бути ознакою туберкульозу

• Дозволяє виявити найбільш небезпечні форми туберкульозу. Чим більше мікобактерій у мокротинні, тим більш заразним є хворий, і тим більшу небезпеку становить для оточуючих.

• Мікроскопія мазка мокротиння є безпечним для пацієнта, простим і доступним методом виявлення туберкульозу

Правила збору мокротиння для мікроскопічного дослідження: Мокротиння потрібно збирати в медичній установі в спеціально обладнаній кімнаті. 

• У домашніх умовах мокротиння потрібно збирати на відкритому повітрі, у відсутності інших людей.

• Зібраний зразок мокротиння потрібно якомога швидше доставити до медичної установи.

Треба: 

• Перед здаванням мокротиння прополоскати рот водою, для видалення часток їжі й мікрофлори, що забруднює ротову порожнину (виняток становить ранкове збирання мокротиння вдома, перед яким потрібно почистити зуби)

• Зробити два глибокі вдихи, затримуючи подих на кілька секунд після кожного вдиху й повільно видихаючи. Потім вдихнути третій раз і із силою видихнути повітря. Ще раз вдихнути й добре відкашлятися

• Піднести контейнер якнайближче до рота й обережно сплюнути в нього мокротиння після відкашлювання

• Щільно закрити контейнер кришкою

• Вимити руки з милом

Які є ще методи діагностики туберкульозу? Рентгенологічне дослідження органів грудної клітки є одним із методів діагностики туберкульозу. Найчастіше застосовується рентгенографія органів грудної клітки, що:

• допомагає діагностувати захворювання, оскільки близько 80-85% хворих страждають на туберкульоз легенів;

• у більшості випадків виявляє патологію у хворих на туберкульоз легенів.

• визначає її локалізацію й поширеність, але без урахування результатів інших досліджень не може слугувати надійним методом діагностики, тому що зміни, подібні до туберкульозної патології, можуть бути обумовлені також іншими захворюваннями органів дихання. У наші дні перебіг і картина багатьох хвороб, у т.ч. і туберкульозу, змінилася й уже не існує рентгенологічної картини, абсолютно типової для ТБ;

Хоча зміни в легенях, виявлені при рентген-обстеженні, можуть викликати в лікаря підозру на туберкульоз, важливо пам'ятати, що результат рентгенографії грудної клітки сам по собі не є підтвердженням діагнозу . Він обов'язково повинен бути підтверджений мікроскопією мазка й бактеріологічним дослідженням мокротиння.  

• для уточнення характеру процесу, його структури, наявності порожнини розпаду застосовуються додаткові рентгенологічні методи: томографія, комп'ютерна

Туберкулінодіагностика - внутрішньошкірна проба Манту Проба Манту (туберкулінова проба, туберкулінодіагностика) - метод дослідження реакції організму на введення спеціального препарату - туберкуліну. Історія туберкулінодіагностики Пробі Манту більше 100 років. Туберкулін був винайдений у 1880 році німецьким лікарем Робертом Кохом, який відкрив мікобактерію туберкульозу, названу на його честь. Спочатку туберкулін наносили на спеціально ушкоджену для цього шкіру. В 1907 р. австрійський лікар К.Пірке запропонував свій спосіб наносити на шкіру подряпину спеціальною сталевою перинкою (скарифікатором) і капати на неї діагностичну речовину - туберкулін. А трохи пізніше французький лікар Манту запропонував внутрішньошкірне введення туберкуліну, на яке перейшли з 1909 року, а в СРСР із 1975 р. Що таке туберкулін? Туберкулін - це суміш із органічних речовин, отриманих з туберкульозних мікобактерій.  Для чого потрібна проба Манту? Проба Манту потрібна для:  

• Виявлення первинно-інфікованих, тобто тих, у кого вперше виявлений факт зараження туберкульозною паличкою Коха;

• Діагностики туберкульозу в осіб, які інфіковані паличкою Коха, але не мають симптомів захворювання, підтвердження діагнозу туберкульозу;

• Відбори дітей для ревакцинації проти туберкульозу;

• Діагностики туберкульозу в людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом (див. «туберкульоз/ВІЛ - коінфекція»)

Як оцінюються результати проби Манту? Після введення туберкуліну, на 2-3 день утворюється специфічне ущільнення шкіри - так звана «папула» (інфільтрат, ущільнення). На вигляд це округла ділянка шкіри, що трохи піднімається над шкірою. При легкому натисканні на неї прозорою лінійкою (або якщо натиснути й відпустити пальцем) вона повинна злегка побіліти. На відміну від простого почервоніння, на дотик (хоча це не завжди можна вловити пальцем), папула відрізняється від навколишньої шкіри своєю консистенцією - вона щільніша. Розмір папули вимірюють при достатньому освітленні прозорою (для того, щоб було видно максимальний діаметр інфільтрату) лінійкою через 72 години після введення туберкуліну. Виміряється тільки розмір ущільнення в міліметрах. Почервоніння навколо ущільнення не є ознакою імунітету до туберкульозу або інфікованості, однак воно реєструється, коли немає папули. Всі особи з позитивною реакцією Манту повинні бути обстежені на туберкульоз іншими методами, незалежно від того, була їм проведена вакцинація БЦЖ чи ні. Що таке реакція Манту?   Реакція організму на туберкулін є однією з різновидів алергійних реакцій. У місці введення препарату в шкіру виникає запалення, викликане тим, що фрагменти мікобактерій (містяться в туберкуліні) притягають до себе лімфоцити (захисні клітини) із кровоносних судин шкіри. Але в реакцію вступають не всі лімфоцити, а тільки ті, що вже знайомі з бацилами туберкульозу. Коли не ставлять пробу Манту?

• Шкірні захворювання;

• Гострі й хронічні інфекційні й соматичні захворювання в стадії загострення (проба Манту ставиться через 1 місяць після зникнення всіх клінічних симптомів або відразу після скасування карантину);

• Алергійні стани протягом місяця після будь-якого щеплення;

• Епілепсія;

211. Короткозорість (міопія)

Короткозорість – це оптичне порушення роботи ока, при якому погіршується чіткість зору вдалину.

Яким чином людина бачить? Око виконує функцію високоточного «фотоапарата з багатофокусними лінзами». При погляді на будь-який предмет від його поверхні відбиваються промені штучного або природного освітлення, вони проходять передній відділ ока, заломлюються системою очних лінз, через зіницю проникають всередину та фокусуються в одну точку на задньому полюсі очного яблука, вистеленому нервовою оболонкою – сітківкою. Завдяки чіткому фокусуванню людина отримує чітке зображення.

При короткозорості порушується фокусування світлових хвиль на сітківці, що призводить до нечіткості зору вдалину. Найчастіше, в силу певних причин, змінюється форма ока, воно видовжується. Таким чином, точка фокусу вже «не дотягується» до нервових клітинок, а виникає перед ними, змазуючи зображення.

Види короткозорості:

• вроджена;

• спадкова;

• набута.

У більшості випадків вроджена та спадкова короткозорість проявляються вже в ранньому дитячому віці. Суть полягає в тому, що дитина отримує в спадок певну форму очного яблука, так само як форму носика, губ, очей тощо. Таким чином, форма ока виступає фенотипічною ознакою (ознакою схожості на своїх предків).

Набута короткозорість виникає у віці 7–16 років, при зоровому перенавантаженні ока на близьку відстань. Погане освітлення, неправильна поза тулуба при читанні та письмі, надмірне користування комп’ютером, телевізором, ігри на мобільному телефоні – все це перевантажує дитяче око та створює сприятливі умови для анатомічних змін.

Розрізняють три ступені короткозорості, залежно від яких існують певні анатомічні та функціональні зміни:

• слабкий ступінь – короткозорість до – 3,0 діоптрій;

• середній ступінь – короткозорість до – 6,0 діоптрій;

• високий ступінь – короткозорість більше – 6,0 діоптрій.

Найчастіше слабка стадія – це пристосувальна набута короткозорість. Вона не несе небезпеки різкої втрати зору чи злоякісного перебігу і потребує лише звичайної корекції та спостереження.

При середній та високій стадіях короткозорості можливі небажані зміни очного дна. Внаслідок надлишкового перерозтягнення ока перерозтягується та потоншується сітківка, виникають ділянки порушення трофіки клітин, корекція не дає бажаного зору, можливі ускладнення у вигляді розривів та відшарувань сітківки. Ці стадії вимагають і від пацієнта, і від лікаря підвищеної уваги, обов’язкових оглядів з широкою зіницею, корекцію, курсів консервативного підтримуючого лікування сітківки, а при необхідності – профілактичної периферичної лазеркоагуляції сітківки.

Потрібно розуміти, що короткозорість як захворювання не лікується, тому що на сьогодні неможливо вкоротити форму ока. Короткозорість можна лише корегувати.

Методи корекції:

• окулярна корекція;

• корекція контактними лінзами (жорсткими, м’якими, парагоновськими-нічними);

• рефракційна лазерна корекція (LASEK, LASIK).

Окулярну корекцію можливо призначати вже з раннього дитячого віку. Корекція контактними лінзами потребує догляду за ними, тому перш за все звертається увага на свідомість та зрілість дитини.

Рефракційна хірургія – лазерна корекція короткозорості – проводиться після досягнення 18 років, при бажанні пацієнта та відсутності протипоказів.

При наявності патологічних змін на очному дні обов’язкове проведення укріплюючої профілактичної лазерної коагуляції сітківки, що значно знижує ризик можливої сліпоти.