16.3. Основні фінансові документи комерційного підприємства

До числа основних фінансових документів комерційного підприємства відносяться баланс, рахунок прибутків і збитків.

Баланс - найважливіший фінансовий документ, який представляється зов­нішнім користувачам (вищестоящим і контролюючим органам, кредиторам і т.д.) та використовується для внутрішніх потреб підприємства і є основним елементом річної і квартальної звітності.

Баланс - це зведена таблиця всіх активних і пасивних рахунків, що відо­бражає стан підприємства на день складання (на останній день кварталу, року). Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі балансу фіксуються кошти, які має в своєму розпорядженні підприємство та їх розмі­щення. У пасиві балансу відбиваються джерела цих коштів. Найважливіша умова складання балансу - це відповідність по вартості пасивних і активних рахунків.

Актив балансу включає статті:

1. Грошова готівка.

2. Цінні папери.

3. Дебіторська заборгованість.

4. Запаси товарно-матеріальних цінностей.

5. Довгострокові інвестиції.

6. Основний капітал.

7. Нематеріальні активи.

Статті 1 - 4 - це так звані мобільні кошти, тобто кошти, які складають в основному оборотний капітал і можуть бути досить швидко обернені на го­тівку (наприклад, запаси сировини, цінні папери, рахунки дебіторів та борж­ників).

Статті 5-7 утворюють іммобілізовані кошти, які втілені в основному капіталі і нематеріальних активах. Основний капітал включає нерухомість (землю, будівлі, споруди, машини та обладнання і т.п.); нематеріальні акти­ви - це патентні права, концесії, торгові марки і т.д.; довгострокові інвести- ції - це кошти даного підприємства, вкладені в розвиток інших фірм, тобто участь у капіталах інших фірм.

Так звана рухомість (транспорт, меблі, оргтехніка) в залежності від вар­тості відповідно до вимог чинного законодавства може відноситися до нерухомості або до малоцінних і швидкозношуваних предметів.

Пасив балансу складається з двох частин, які включають статті:

1. Акціонерний (статутний) капітал.

2. Резерви і фонди.

3. Накопичений прибуток.

4. Короткострокові кредити.

5. Інші статті короткострокової заборгованості.

6. Довгостроковий позиковий капітал.

У першій частині (статті 1-3) фіксується власний капітал підприємства, у другій (статті 4 - 6) - позикові кошти, надані як коротко- і довгострокові кредити.

Метою складання балансу є перевірка ідентичності всіх активних і па­сивних рахунків і отримання кількісних даних про діяльність підприємства. У балансовій інформації мають потребу як керівництво фірми та її власники, так і податкові органи, кредитори (банки), громадськість. У кожного з пере­рахованих зовнішніх користувачів існують свої мотиви отримання інформа­ції:

• керівники - для оцінки стану справ і визначення шляхів розвитку;

• власники-акціонери - для контролю за діяльністю керівників і правильністю розрахунку власних прибутків;

• податкові органи - для перевірки правильності сплати податків;

• банки - для визначення платоспроможності підприємства.

Баланс за один і той же рік може мати різні модифікації: деякі показники

можуть об'єднуватися, інші, навпаки, даватися розгорнуто. Це багато в чому залежить від цілей управління.

Однак, модифікація не повинна бути протиправного характеру: тонкість балансової політики залежить від умілого використання тих засобів бухгал­терського обліку, які не заборонені законом. Акціонери, кредитори, держав­на податкова інспекція, співробітники підприємства, журналісти, що мають доступ лише до «зовнішніх» балансів, не повинні пред'являти претензій до укладачів звітності - їм передусім потрібно покладатися на власну компетентність. Одне з найважливіших свідчень того, що відомості в балан­сах дуже спотворені, - різке,погіршення або поліпшення показників на який- небудь момент: якщо показники прибутку, наприклад, дуже занижувалися, то настане день, коли все ж доведеться обнародувати реальні цифри. Най­частіше це відбувається при невмілому ставленні керівництва до звітності.

До основних прийомів балансової політики можна віднести:

• перенесення прибутків на більш пізній термін (затримка їх включен­ня в рахунки в терміни, що допускаються законодавством);

• перенесення прибутків на більш ранній термін;

• швидкий продаж непотрібного обладнання і реалізація резервів, якщо їх балансова вартість є нижчою за ціну продажу;

• прискорення або сповільнення виписки рахунків;

• переміщення прибутку в країни з пільговим податковим режимом;

• встановлення внутрішніх цін і розцінок;

• передача невигідних операцій підприємствам, які не зобов'язані пуб­лікувати своїх річних звітів;

• створення прихованих резервів.

Ці та багато інших заходів можуть не мати характеру злочинів, але все одно повинні здійснюватися з великою обережністю, оскільки небезпечні не тільки з правової, але й з комерційної точки зору.

Рахунок прибутків і збитків. Крім зведеного балансу, до фінансової звіт­ності підприємства відноситься також рахунок прибутків і збитків, що пока­зує всі прибутки і витрати підприємства за звітний період.

У рахунку прибутків і збитків, який може складатися не один раз на рік, відбиваються наступні позиції:

1. Товарооборот, що складається з суми продажу товарів і послуг влас­ного виробництва і закуплених на стороні за вирахуванням податку на дода­ну вартість та інших аналогічних платежів.

2. Витрати:

на придбання продуктів і послуг, що перепродаються;

на виготовлення продуктів і послуг, що реалізуються (заробітна пла­та та інші виробничі витрати: амортизація обладнання, витрати на енергію і т.д.);

витрати по збуту (заробітна плата зайнятих збутом, вартість упаков­ки, фрахт, страхування і т.д.);