108. Обов’язки батьків утримувати повнолітніх дітей

Сімейне законодавство покладає на батька, матір обов'язок утримувати не лише неповнолітніх, а й повнолітніх дочку, сина (глава 16 СК України).

Так, відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Повноліття настає з досягненням особою вісімнадцятирічного віку. Непрацездатними вважаються інваліди І, II, III груп. При цьому не має значення, коли настала непрацездатність - до досягнення повноліття або в будь-який інший час. Отже, для утримання батьками повнолітніх дочки, сина необхідні такі підстави:

- повнолітні син, дочка повинні мати статус непрацездатного;

- повнолітні непрацездатні син, дочка потребують матеріальної допомоги.

Необхідною умовою утримання батьками повнолітніх сина, дочки є можливість батьків надавати таку допомогу.

Стаття 199 СК України встановлює обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Підставами утримання батьками повнолітніх дітей у цьому випадку є:

- навчання дитини;

- недосягнення дитиною встановленого віку - двадцяти трьох років;

- потреба дитини у наданні їй матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням.

Як і в попередньому випадку, виконання обов'язку батьків утримувати повнолітніх сина, дочку залежить від їх спроможності надавати матеріальну допомогу. Якщо батько, мати не мають відповідних коштів, нерухомого майна, які б забезпечили утримання сина, дочки, виконання цього їх обов'язку буде неможливим.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Право сина, дочки на утримання батьком, матір'ю припиняється у разі припинення навчання.

Наприклад, у зв'язку з навчанням свого двадцятирічного сина Ю. батько, громадянин К., сплачував аліменти на його утримання. Сину виповнилося 22 роки, коли він був виключений з навчального закладу у зв'язку з академічною заборгованістю. З моменту припинення навчання син втрачає право на утримання, батько не зобов'язаний сплачувати аліменти.

Утримання батьками повнолітнього сина, дочки може здійснюватися з ініціативи платника відповідно до вимог ст. 187 СК України шляхом укладення договору між батьками за правилами ст. 189 СК України, договору про передачу права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України).

За рішенням суду аліменти на повнолітніх сина, дочку присуджуються від дня пред'явлення позову.

Зміна розміру аліментів може бути здійснена відповідно до вимог ст.192 СК України.

Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина визначає суд у твердій грошовій сумі і(або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. При цьому суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Підлягають врахуванню також інші обставини, що мають істотне значення для вирішення справи. Суд обов'язково бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Згідно з правилом ст. 182 СК України, розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

109. Найм (оренда) житла

110. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Право на ім’я (ст. 294 ЦК)

1) право на присвоєння ім’я (згідно із ст.ст. 144-147 Сімейного кодексу батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини та присвоїти їй прізвище, ім’я та по батькові);

2) право на транскрибований запис прізвища та імені відповідно до національної традиції фізичної особи (транскрибований – тобто у точній відповідності з вимовою у національній мові);

3) право на виправлення перекрученого імені;

4) право на зміну імені (ст. 295 ЦК);

5) право на використання імені (ст. 296 ЦК).

Право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК)

1) право фізичної особи на власну поведінку за межами її роботи, громадської діяльності, навчання тощо;

2) право на визначення свого особистого життя і можливості ознайомлення з ним інших осіб;

3) право на збереження в таємниці обставин свого особистого життя (обов’язок не поширювати інформацію про обставини особистого життя особи, навіть якщо вона є правдивою);

4) право вимагати можливості розгоошення лише таких обставин особистого життя особи, які містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції (ст. 303-306 ЦК) :

1) право власності фізичної особи на її документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо;

2) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати без згоди фізичної особи її особистих паперів;

3) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати особистих паперів фізичної особи які стосуються особистого життя іншої особи без згоди цих осіб;

4) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати особистих паперів фізичної особи, яка померла, без зогди її дітей, вдови (вдівця), а за їх відсутності – батьків, братів і сестер;

5) право на розпорядження особистими паперами;

6) право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;

7) право на таємницю листування, телеграмм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції;

8) обов’язок не використовувати кореспонденцію без згоди особи, яка її направила та адресата;

9) право забороняти доручення до судової справи кореспонденції, яка не містить доказів, що мають відношення до справи;

10) обов’язок забезпечити доступ до кореспонденції за рішенням суду.

Право на свободу пересування (ст. 313 ЦК) :

1) право фізичної особи вільно пересуватися по території України, виїжджати за її межі та повертатися на Україну;

2) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вільне самостійне пересування по території України;

3) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вибір місця перебування;

4) право фізичної особи, яка не досягла 14 років пересуватися по території України за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі уповноважених ними осіб;

5) право фізичної особи, яка досягла 16 років, на вільний самостійний виїзд за межі України;

6) право фізичної особи, яка не досягла 16 років, на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі уповноважених ними осіб;

7) обов’язок не видворяти фізичну особу з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом;

111. Спадкове право: загальні положення

спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов'язків померлого до інших осіб.

Принципами спадкового права є на­ступні:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців. Теста-ментоздатний спадкодавець в будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити за­повіт чи скасувати взагалі. Ми вважаємо, що це положення є головним принципом спадкового права. Принцип свободи воле­виявлення спадкодавця знайшов своє закріплення у ст.ст. 1234-1237, 1240, 1242-1244, 1246, 1254, 1302, 1308 ЦК України. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї;

2)універсальність спадкового правонаступництва. Всі. 1218-1219 ЦК законодавець визначає склад спадщини. Спадкоємці набувають усіх прав та обов´язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна (право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, ін­ших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві) визначені в ст. 1227 ЦК та окремими підзаконними актами, наприклад від­повідною інструкцією МВС України, яка визначає порядок спад­кування мисливської зброї, спеціальних засобів тощо. Спадщина не приймається по часткам. Єдиним винятком з цього правила є можливість спадкоємця відмовитися від обов´язків правонас­тупника за договором довічного утримання (ст. 757 ЦК);

3) черговість закликання до спадщини при спадкуванні за за­коном. Суть цього принципу, який знайшов своє закріплення у ст. 1258 ЦК полягає в тому, що кожна наступна черга спадкоємців за законом набуває право на спадщину лише у випадку від­сутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Із цього загального правила виняток може зробити лише суд у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 1259 ЦК;

4) рівність спадкових часток при спадкування за законом. За загальним правилом спадкоємці однієї черги набувають пра­во на спадщину в рівних частках. Це положення знайшло відоб­раження у ст. 1267 ЦК. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення;

5) державно-правовий захист непрацездатних родичів і членів сім´ї заповідача.

Не переходять у спадщину ті права та обов´язки, які хоч і є майновими, але носять суто особистий характер. Це право на от­римання аліментів, право на користування житловим приміщен­ням, право на пенсію, на членство у кооперативі, товаристві. Не переходять у спадщину право на ім´я, вчене звання, державні нагороди, військове звання.

Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фак­тів, з якими законодавець пов´язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Для вирішення багатьох питань спадкового права суттєве зна­чення має час і місце відкриття спадщини. Саме з часом та міс­цем відкриття спадщини пов´язане встановлення таких істотних обставин, як-от:

- визначення кола спадкоємців;

- строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

- склад спадкового майна;

- закон, яким потрібно керуватися;

- початок обрахування строку для пред´явлення претензії кредиторами.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи щодо охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

ЦК України визначає час відкриття спадщини як день смер­ті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Факт і дата смерті підтверджуються свідоцтвом органів РАЦСу чи ін­шим документом, який видається у передбачених законом ви­падках (наприклад, повідомлення Міністерства оборони про за­гибель військовослужбовця).

Місцем відкриття спадщини вважається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцез­находження майна чи основної його частини (ст. 1221 ЦК).

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, вважається місце прожи­вання їх батьків (усиновителів) або опікунів.