78. Припинення зобов’язань.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:

1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.

79. Форма договору та правові наслідки її недодержання.

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Коментар:

1. Форма договору є правовим явищем яке у певних випадках впливає на існування факту укладення договору, а у інших випадках ні. Недотримання форми договору не завжди тягне за собою його недійсність1. Якщо недосягнення сторонами згоди у відношенні істотних умов договору тягне за собою його не укладеність, але не недійсність2, то порушення форми договору не завжди тягне за собою його не укладеність і не завжди тягне його недійсність. Новелою положень ЦК України є норма, яка встановлює правило відповідно до якого моментом укладення договору, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, є момент надання договору даної форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно якщо є домовленість щодо надання договору письмової форми, коли закон не вимагає надання договору при його укладенні письмової форми, для констатації факту укладення договору недостатньо наголошувати, з метою підтвердження його укладення, лише на досягненні згоди у відношенні істотних умов. Досягнення згоди у відношенні істотних умов договору у даній ситуації буде достатньою, проте необхідною умовою існування факту укладення договору буде надання йому, погодженої сторонами договору, письмової форми. Крім факту не укладення порушення форми договору може тягнути за собою також визнання договору недійсним. Так, відповідно до п. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемний.

Порушення форми договору буває двох видів: перше порушення є порушенням вимог закону щодо форми договору, друге порушення є порушенням домовленості сторін щодо форми договору. Звідси названі два види порушень можуть мати різні правові наслідки. Порушення вимог закону щодо його форми може тягнути правові наслідки недійсності договору, а порушення домовленості сторін щодо форми договору може тягнути визнання такого договору неукладеним. Водночас домовленість сторін щодо форми договору має бути такою, що не порушує вимог закону щодо тієї чи іншої передбаченої його положеннями форми. Не будуть порушені вимоги закону щодо форми договору, коли закон допускає усну його форму, а сторони домовилися укласти договір у письмовій формі. Не будуть порушені вимоги закону також у випадку коли закон вимагає письмової форми договору, а сторони домовилися укласти його з нотаріальним посвідченням. Водночас якщо навпаки закон вимагає письмової форми з нотаріальним посвідченням, а сторони домовилися його укласти у простій письмовій формі, слід констатувати порушення вимог закону щодо форми договору, з відповідними, передбаченими законом, правовими наслідками порушення форми договору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

80. Особисті немайнові права та обов’язки подружжя

Стаття 49. Право на материнство

1. Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до

зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування

завданої їй моральної шкоди.

4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Стаття 50. Право на батьківство

1. Чоловік має право на батьківство.

2. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності

1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток

1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища

1. Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя.

2. У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.

Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї

1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою

обов'язки в сім'ї.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.

2. Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.

3. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

1. Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2. Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.

Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.

3. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

4. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність

{ Назва статті 56 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від

22.12.2006 }

1. Дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

{ Частина перша статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }

2. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства,

щодо підтримання шлюбних відносин.

3. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

4. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом

81. Підстави, порядок і наслідки позбавлення батьківських прав

У відповідності зі ст.69 СК підставами позбавлення батьківських прав є:

а) ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, у тому числі злісне ухилення від сплати аліментів (тобто батьки не піклуються про здоров'я, моральному, фізичному, психічному, духовному розвитку дитини, його матеріально-побутове забезпечення та навчанні, підготовці його до праці, а також не містять дитину, не маючи до цього поважних причин);

б) відмова батьків без поважних причин взяти свою дитину з пологового будинку (відділення) або з іншого лікувального закладу, виховного закладу, установи соціального захисту населення або з інших аналогічних установ;

в) зловживання батьків своїми батьківськими правами (тобто використання батьківських прав на шкоду інтересам дітей, наприклад, перешкоду у навчанні, схиляння до жебракування, крадіжки, проституції, вживання спиртних напоїв або наркотиків, вчинення злочину, незаконне витрачання майна дитини і т. п. );

г) жорстоке поводження батьків з дітьми, включаючи фізичне або психічне насильство над ними (мова йде про побої, побиття дитини, погрози на його адресу, навіювання почуття страху і т. п.), а також замах на їх статеву недоторканність. Крім фактів насильства, жорстоке поводження з дітьми може виявлятися також в застосуванні неприпустимих прийомів виховання дітей, що завдають шкоди їх моральному розвитку, а так само в зневажливому, грубому, що принижує людську гідність, поводження, образі або експлуатації дітей. Жорстоке поводження батьків з дитиною може послужити підставою для порушення щодо батьків кримінальної справи. Замах на статеву недоторканість дітей є кримінально караним діянням;

д) захворювання батьків хронічним алкоголізмом або наркоманією, підтверджене відповідним медичним висновком.

Для позбавлення батьків батьківських прав у цій підставі в принципі достатньо встановити факт наявності у батьків таких захворювань, так як вони представляють особливу небезпеку для дитини. Дитина виявляється в нездорової сімейної обстановці, наданий самому собі, страждає морально, і фізично. Здійснення батьками протиправних дій проти дитини при цьому необов'язково, хоча вони, як правило, мають місце.

е) вчинення батьками умисного злочину проти життя чи здоров'я своїх дітей або проти життя або здоров'я чоловіка (мова йде про замах на вбивство, нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, доведенні до самогубства, побої, катування і т. д.).