61. Загальні та відмінні риси договорів про виконання робіт

Часто виникає необхідність розмежування підряду ітрудового договору. Їхня близькість визначена тим, що обидва договориохоплюють правовим регулюванням процес праці. При цьому сформовані вгосподарській практиці форми організації праці на стільки зближують ці дваформи правового регулювання відносин у сфері праці, що межаміж ними стає недостатньо чіткою. Особливо це помітно у зв'язку звиконанням громадянами робіт за так званими трудовими угодами. Якийдоговір лежить в основі трудової угоди - трудовий або підрядний --можна з'ясувати, лише зрозумівши суть відмінності між цими договорами. Ізамовника в договорі підряду, і роботодавця в трудовому договорі змушуєдо укладення договору потреба в діяльності будь-якого фахівця,однак спосіб, форма задоволення цієї потреби різні. Так, задоговором підряду задоволення інтересу замовника забезпечуєтьсярезультатом роботи підрядчика, по трудовому ж договору інтереспідприємця полягає у виконанні працівником певної трудовоїфункції, яка характеризується спеціальністю, кваліфікацією і посадою. Іншимисловами, основний акцент у регулюванні трудових відносин робиться нарегламентацію процесу праці, в той час як в підряд він зміщений нарегламентацію досягнень і передачі результату праці замовнику [16].

Похідним є ознака підпорядкування працівника правилам внутрішньоготрудового розпорядку або іншого впорядкування його діяльності з бокуроботодавця. Підрядник же, як самостійно господарюючий суб'єкт незалежить від замовника при визначенні способу виконання замовлення і досягненнярезультату. Крім того, для підряду характерно те, що підрядчик виконуєроботу з власних матеріалів, своїми силами і засобами, тобто своїмкоштом, ризикує не одержати винагороду за виконану роботу привипадкової загибелі або ушкодженні її результату, тобто за свій ризик, а потрудовим договором працівнику винагорода повинна бути виплачена навіть якщовиконана їм робота не привела ні до якого позитивного результату, бооплаті, хоча б і в мінімальному розмірі, підлягає сам процес виконанняроботи. Нарешті, усі видані працівником за трудовим договором речіналежать його роботодавцю. Речі ж, створені за договором підряду, домоменту їх передачі замовнику належать на Граве власностіпідрядчику. [17]

62. Спадкування за заповітом

Право на заповіт

1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців

1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Стаття 1236. Право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом

1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

2. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

3. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.

4. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

63. Договори про передачу майна у власність та їх особливості

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність іншої (покупця), яка, у свою чергу, зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму. Такий договір може укладатися не лише між юридичними, але й між фізичними особами — індивідуальними підприємцями.

Крім наявних умов, необхідних для будь-якого договору, договір купівлі-продажу передбачає додаткові умови, без яких угода може бути визнана судом або арбітражем недійсною. Так, для договору купівлі-продажу додатковими умовами є:

— найменування, кількість і розгорнутий асортимент товарів, що підлягають постачанню;

— якість (сортність) і комплектність;

— загальний термін дії договору і терміни (періоди) постачання;

— ціна і загальна сума договору;

— вимоги до тари та пакування;

— порядок відвантаження, доставки, здачі та приймання товарів;

— порядок і терміни узгодження графіка централізованої доставки товарів;

— порядок і форма розрахунків;

— платіжні, поштові, відвантажувальні реквізити постачальника та одержувача;

— інші умови, що мають бути передбачені відповідно до законодавства, а також умови, які постачальник і покупець визнають за необхідне передбачити в договорі;

— майнова відповідальність за загальними умовами договору.

64. Поняття договору найму (оренди) та сфера його застосування

Договір найму

1. За договором найму (оренди) наймодавець передає або

зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на

певний строк.

2. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та

виконання договору найму (оренди).

Сфера застосування договору найму визначається з урахуванням його суб’єктного складу (він може укладатися між будь-якими учасниками цивільних відносин.), та об’єктів найму.

За цим критерієм договори найму поділені в ЦК України на певні види:

1) договір піднайму;

2) договір прокату;

3) договір найму земельної ділянки;

4) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди;

5) договір найму транспортного засобу;

6) договір оренди державного і комунального майна;

7) договір найму житла.

65. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави. Кондиційні зобов’язання.

Кондиційні зобовязання— зобов 'язання із безпідставного придбання або збереження майна. В Цивільному кодексі України вони названі «зобов'язаннями, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав» і регулюються ст. 469—471. Зміст К. з. полягає у тому, що особа, яка без достатньої підстави, встановленої законом або договором, набула або зберегла майно, має повернути його ін. особі, за рахунок якої і відбулося відповідно набуття або збереження майна, а ця особа має право вимагати від зобов'язаної особи виконання зобов'язання. Мета К. з. полягає у тому, щоб вилучити майно у набувача, якщо воно набуте (збережене) без достатніх правових підстав за рахунок ін. особи. Тому якщо потерпший не може бути встановлений (напр., при крадіжці у невідомої особи) або його поведінка була протиправною, пов'язаною з порушенням закону (здійснені дії явно суперечать інтересам д-ви і сусп-ва), то безпідставне збагачення стягується у доход д-ви. Безпідставно набуте (збережене) майно може бути придбане як через скоєння вини, так і безвинно, але для повернення його потерпілому це не має значення. Йому повертаються не лише майно в натурі або його вартість, яка визначається на момент придбання майна, а й доходи особи, що безпідставно одержала майно, які вона мала або повинна була мати з цього майна відтоді, як дізналася або повинна була дізнатися про безпідставне одержання майна. Водночас ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхід. витрат на майно від часу, з якого зобов'язана повернути доходи. Майно вважається безпідставно набутим (збереженим) і у випадку, коли підстава його придбання згодом відпала. Суб'єктами зобов'язань із безпідставного придбання або збереження майна можуть бути як фізичні, так і юрид. особи.