44. Припинення права власності

Підстави припинення права власності можуть бути поділені на дві групи. До першої належать випадки, коли припинення права власності у однієї особи передбачає водночас виникнення права власності у іншої, тобто виникає правонаступництво (наприклад, при продажу речі права продавця на річ переходять до покупця). До другої групи можна віднести випадки, коли право на річ припиняється внаслідок того, що річ знищена чи використана власником.

Відповідно до ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Цей перелік не є невичерпним. Підстави припинення права власності можуть бути поділені наа) такі, що залежать від волі власника; б) такі, що не залежать від волі власника.До першої групи можна віднести правочини, укладені власником щодо відчуження свого майна (продаж, дарування, міна), відмову власника від своєї власності, знищення майна власником та ін.

Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового продажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація), знищення майна власника іншою особою, загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.

45. Поняття та особливості договору позички

За договором позички одна сторона (позичкодавець) зобов’язується передати або передає безоплатно іншій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).Договір позички схожий на договір найму, але відмінність полягає в тому, що договір найму є оплатним, а договір позички може бути безоплатним. Через значну схожість цих двох договорів використовуються правила, визначені у гл. 58 ЦК України.

Договір позички речі побутового призначення між фізичними особами може укладатися усно. Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі.Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини)укладається у формі, яка визначена відповідно до ст. 793 ЦК. Договір позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.Сторонами договору позички можуть бути фізичні або юридичні особи. Право передачі за договором позички може здійсняти власник, а також ті особи які уповноважені здійснювати довірче управління.Кваліфікуючою ознакою договору позички є його безоплатність. ЦК забороняє передавати речі в безоплатне користування юридичною особою, яка займається підприємницькою діяльності особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю. Договір може бути строковим або безстроковим. В останньому разі позичкодавець має право вимагати виконання в будь-який час. Якщо в цьому разі обов’язок негайного виконання не випливає із закону чи договору, то позичальник зобов’язаний повернути речі в семиденний строк від дня, коли позичкодавець висунув вимогу.Позикодавець зобов’язаний передати річ у стані, відповідному умовам договору та її призначенням, зі всіма належними документами та складовими (якщо інше не передбачено умовами договору).

Якщо позичкодавець не виконує обов’язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. Позичкодавець має право на відчуження речі, яка передана ним у користування. До набувача речі переходять права й обов’язки позичкодавця. Користувач не має переважного права перед іншими особами на купівлю речі, переданої йому у користування. Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому у користування. Користувач зобов’язаний: користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Користувач має право повернути річ, передану йому в користування^ будь-який час до спливання строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов’язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; річ самочинно передана у користування іншій особі; в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути Знищена чи пошкоджена. Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

46. Класифікація зобов’язань

47. Деліктні зобов’язання (зобов’язання з відшкодування шкоди).

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно заподіяла шкоду особистості громадянина або його майну чи майнуорганізації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі. Деліктне зобов'язання - це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктного зобов'язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов'язання, є боржник і кредитор. Боржник - це особа, яка зобов'язана відшкодувати завдану шкоду, а кредитор - потерпілий. Фізичну особу може бути визнано суб'єктом деліктного зобов'язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) - деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб'єктом відповідальності за завдану шкоду в деліктних правовідносинах є не фізична особа - безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду за таких умов покладено на осіб, указаних в законі, які й є суб'єктами з її відшкодування (ст. 1178, 1184, 1186 ЦК). Суб'єктами деліктної відповідальності можуть бути й юридичні особи незалежно від їх виду. Особливість їх участі у цьому виді цивільних правовідносин полягає в тому, що вони несуть відповідальність за шкоду, завдану їх працівниками у зв'язку із виконанням останніми їхніх трудових функцій (ст. 1172 ЦК). Обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено й на державу Україна, АРК, орган місцевого самоврядування у разі її завдання відповідними органами влади або їх посадовими (службовими) особами (ст. 1173, 1174, 1175, 1176 ЦК). Другою стороною деліктного зобов'язання - кредитором - є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдано шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права. Наприклад, фізична особа є потерпілим незалежно від її віку, стану здоров'я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобов'язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст. 1200 ЦК).

Об'єктом деліктного зобов'язання є дії божника з відшкодування завданої шкоди у повному розмірі. Трапляються випадки завдання шкоди спільними діями або бездіяльністю двох або більше осіб, що спричинило настання несприятливих наслідків як неподільного результату. Відповідно до ст. 543 ЦК, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність. Особа, яка відшкодувала завдану шкоду повністю, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти заподіювачів у рівній частці за вираховуванням частки, яка припадає на нього за правилами ч.1 ст. 544 ЦК.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Згідно зі ст. 440 ЦК України обов'язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право кредитора - одержати таке відшкодування.

48. Створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності

Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням 1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайновіправа інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові. 2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт,

створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та

замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

49. Підстави виникнення зобов’язань

Підставами виникнення зобов'язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов'язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов'язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту або кількох. Наприклад, вказаний у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов'язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.

З норм чинного законодавства випливають такі підстави виникнення зобов'язань:

1) правочини (у тому числі договори) як передбачені, так і не передбачені законом, але такі, що не суперечать йому;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

4) адміністративні акти (наприклад, видача ордера держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов'язання укласти договір найму житла);

5) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення);

6 ) події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків;

7) судове рішення (наприклад, щодо переддоговірного спору).

Серед підстав виникнення зобов'язань чільне місце належить договору. Не випадково поняття "договір" і "зобов'язання" інколи ототожнюють. Але це не зовсім вірно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Зобов'язання є ширшим поняттям. Договори — це лише частина зобов'язань.

50. Особисті немайнові права фізичної особи

Цивільне право регулює особисті немайнові права фізичної особи, що поділяються на два види:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, якими фізична особа володіє довічно:- невід'ємне право на життя

- право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;- право на охорону здоров'я;- право на медичну допомогу;- право на інформацію про стан свого здоров'я та ЇЇ таємницю;- право на свободу та особисту недоторканість;- право на донорство;- право на сім'ю та підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того де вони перебувають;- право на опіку або піклування;- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 281-293 ЦКУ);

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи:- право на ім'я, його зміну та використання;- право на повагу до гідності і честі;- право на повагу до людини, яка померла;- право на недоторканність ділової репутації;- право на індивідуальність;- право на особисте життя та його таємницю;- право на інформацію;- право на особисті папери та розпорядження ними;- право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;- право на таємницю кореспонденції;- право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок;- право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості;- право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання;- право на вибір роду занять та інші права (ст. 294-315 ЦКУ).

Вказані права належать кожній фізичній особі від народження або за законом, вони не мають економічного змісту, тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Фізична особа має можливість вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, вона здійснює вказані права самостійно. В окремих випадках, визначених законом, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб, який здійснюється способами визначеними в статтях 15,16, 19 ЦКУ:- визнання права;- припинення дії, яка порушує право;- на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань тощо.Право на захист особа здійснює на власний розсуд.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї або членів ЇЇ сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь. А також на спростування цієї інформації, при цьому спростування інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. І у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової або моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.