4. Актуальні напрями і завдання політико-географічних досліджень.

Польський географ Станіслав Оток визначає три основні перспективні напрями досліджень в політичній географії:

1. Перший займається вивченням політичного простору світу.

2. Другий концентрує увагу на проблемах територіально-політичної організації держави.

3. Третій – найбільш сучасний – встановлює з точки зору діяльнісної парадигми визначає причини політичних процесів в географічному просторі.⁷

За Станіславом Отоком, найбільш загальними в світовій політичній географії прийнято вважати три головні проблеми:

1. Неадекватне співвідношення між чисельністю народів (2-3 тис.) і системи держав (195);

2. Покращення внутрішньої організація політичного простору держави;

3. Здатність до існування малих національних держав і реальність їх суверенітету.

Поза зазначеними проблемами існують і інші дуже важливі, до аналізу яких найкраще використовувати методи географічного аналізу:

• Інтеграційні обєднання країн - ЄС і НАФТА, АСЕАН;

• Міждержавні і внутрішні конфлікти;

• поширення районів напруженості та конфліктів у світі;

• поширення і взаємопроникнення найбільших ідеологій в світі;

• проблеми охорони середовища в міжнародній політиці;

• географія карти прав людини.

Сучасний світ стає з часом все більш організованим. Розпадаються старі форми організації держав світу, постають нові держави, змінюються політичні кордони. Частина країн трансформують свій політичний уклад. Внутрішня організація території цих держав також зазнає змін. Зовнішні міграції населення за економічними та політичними мотивами пов’язані з проблемою робочої сили, обумовлюють появу нової соціоетнічної структури в районах тимчасового притулку. Зміна етнічної структури країн зумовлює зміну внутрішню і зовнішню політику держав, які приймають мігрантів. Не менш важливим завданням є питання з’ясування місця України в світовій політичній системі.

5. Структура політичної географії.

В системі географічних наук політична географія є однією з основних частин суспільної географії поряд з географією населення, соціальною географією і економічною географією. Вона має з ними тісні зв’язки, широко послуговується їх аргументацію та понятійно-методологічною базою. У складі політичної географії виділяють “галузеві” і “просторові дисципліни”. До перших належать: “Географія партій і рухів”, “Географія виборів” (т.зв. “Електоральна географія”). До других – політико-географічні: глобалістика (часом її називають політико-географічне світознавство), країнознавство, регіоналістика і мікрогеографія поселень.⁸ Сюди ж відносять “Географію політичних орієнтацій”.

Суміжними з нею науками є геополітика, військова географія, історична географія, географічне краєзнавство, регіональна соціологія, регіональна економіка.

Оскільки предмет політичної географії динамічний в історичному розвитку, науковцями досліджуються ті чи інші територіально-політичні системи в різні часові періоди. Це дає підстави виділити політичну географію минулого і політичну географію сучасності. Актуальним напрямом розвитку науки є прогнозна політична географія, яка опрацьовує сценарії розвитку територіально-політичних систем в майбутньому.