2. Зростання інтересу до конфліктів, як об’єкта наукового дослідження.

В перші два післявоєнних десятиліття відбувався інтенсивний процес формування загальної конфліктології як комплексної галузі загальнонаукового знання. Це було пов’язано в першу чергу з публікацією в 1950-1960-ті рр.. праць плеяди вчених-соціологів (Л.Козера, Р.Дарендорфа, І.Гальтунга, Д.Бертона, Е.Азара), заклались основи загльної теорії соціального конфлікту.

Вирішальний вплив на зародження спеціальних наукових досліджень в сфері етнічних конфліктів і науковій постановці проблем їх регулювання виник у зв’язку з несподівано інтенсивним зростанням політизованої етнічності і пов’язаних з нею конфліктів, які охопили політичне життя як в країнах «модернізованого» Заходу, так і в країнах, що розвиваються в кінці 1960-х – середині 1970-х рр. Цей етап формування етнополітичної конфліктології як міждисциплінарної сфери наукових знань. (всі вказують на міждисциплінарність конфліктології, забуваючи при цьому назвати географію).

Другий етап в розвитку етнополітичної конфліктології припав на 1980-ті рр.. Його можна охарактеризувати як етап становлення, коли вона перестає бути просто міждисциплінарною сферою дослідження суміжних суспільних наук і перетворюється в самостійну конфліктологічну дисципліну.

Найбліш важливу роль в цьому процесі відграла поява узагальнюючих (так званих рамкових робіт) по теорії етнополітичного конфлікту. До них відносяться в першу чергу «Етнополітика: концептуальна рамка» (1982), «Етнічні групи в конфлікті» Доналда Горовіца (1985), «Управління затяжним етнічним конфліктом: теорія і випадки» Едварда Азара (1990), колективна монографія «Конфлікт і миро творчість в етнічних відносинах» за редакцією Д.Монтвілля (1990), «Нації і націоналізм» Ернста Геллнера (1983), «Етнічне відродження в сучасному світі», «Етнічні витоки націй» Е.Сміт (1981, 1986), «Уявні спільноти» Б.Андерсона (2001), «Націоналізм і держава» Джона Брейлі (1986). Принипове значення цих робіт у тому, що у них відбувся відхід від монофаткорних пояснень етнічного конфлікту до багатофакторних теоретичних моделей.

Питання аналізу і вирішення етнополітичних конфліктів стали важливим предметом дослідження в діяльності нових конфліктологічних центрів та інститутів дослідження проблем миру, таких, як Центр Картера в університеті Еморі в США (1982), Група по вивченням миру в Найробі (1984), Інститут миру США (1984), Копенгагенський інститут досліджень миру (1985), Інститут аналізу і вирішення конфліктів при Університеті Д.Мейсона в США (1988), Австрійський центр по вивченню миру та вирішенню конфліктів (Європейський інститут миру) (1988), центр по вирішенню конфліктів Бредфордського університету у Великобританії (1990).

Третій етап розвитку етнополітичної конфліктології припадає на 1990-ті рр.. Він характеризується інтенсивним зростанням етноконфліктологічних досліджень у зв’язку з осмисленням нових реалій сучасного світу, глибокої політичної і соціально-економічної трансформації в низці регіонів світу, і докорінним змінам в міжнародних відносинах після закінчення холодної війни.