Лекція. Наукові поняття політико-географічне і геополітичне положення держави План

1. Поняття політико-географічного положення держави.

2. Поняття геополітичне положення.

3. Геополітичне положення України.

1. Поняття політико-географічного положення держави. Географічне положення (ГП) — це одна із фундаментальних категорій географічної науки. Воно являє собою просторове (у межах земної поверхні) відношення певного об'єкта (країни, міста, гірського масиву) до географічних об’єктів, що лежать поза ним і мають чи можуть мати на нього суттєвий вплив.

ГП є складною категорією. Воно завжди індивідуалізує географічний об'єкт. У ГП відображається така його риса, як позиційність. Це надає кожному географічному об'єкту якостей унікальності. У світі немає двох об'єктів, наприклад, держав, які б мали однакове ГП. Отже, ГП — це завжди властивість об'єкта. Одночасно у ньому відображається його відношення до інших об'єктів і територіальних систем. Словом, ГП залежить як від самого об'єкта, положення якого визначаємо, так і від того оточення, що взаємодіє (буде взаємодіяти) з ним. Тому, наприклад, ГП високо- чи слаборозвиненої країни при інших однакових обставинах не є однаковим: перша з них знаходиться у більш вигідному положенні.

З одного боку, певне ГП є результатом попереднього розвитку держави, з іншого — воно надзвичайно впливає на подальший розвиток усіх її сторін — економічну, соціальну, політичну і демографічну підсистеми. Тому у географії положення країни розглядається як важливий фактор її перспективного розвитку і функціонування. Наприклад, приморське положення Франції, її вихід у Середземне море і Атлантичний океан було сприятливим фактором розвитку промислового виробництва на дешевій заморській сировині, стимулювало колонізаційну політику поза Європою.

Звичайно розрізняють кілька видів положення країни: політико-, економіко-, соціальне-, природно-, еколого- положення. Все залежить від того, до якої системи належить гсопросторовс оточення (середовище), що ним визначається положення держави. Якщо ним є природне оточення, то це буде природно-географічне положення (наприклад, Україна розташована у лісостеповій і степовій зонах північної півкулі). Аналогічно визначаються інші види географічного положення.

Політико-географічне положення (ПГП) держави — це її просторове відношення до політичних об’єктів, що перебувають поза нею і мають на неї вплив. Цей вплив може набувати не лише безпосереднього політичного характеру. Наприклад, положення Італії у системі країн Середземномор’я впливає на її економіку, яка, у свою чергу, прямо і посередньо визначає характер політичних процесів у самій країні. Часом вживається поняття геополітичного положення. Воно, у свою чергу, відображає вплив на політичні процеси і структури держави не лише зовнішнього політичного середовища, але й природних, екологічних, економічних, соціальних систем. Так, положення країни в континентальних умовах дуже часто є фактором її політичного прагнення до виходу на морські комунікації і часто стимулює її агресивність.

ПГП країни має властивість історичності: воно залежить як від зміни її економічного, соціального, політичного, військового потенціалів, так і від зміни геополітичного оточення. Однак воно мас і великий момент інерційності. Суть цієї властивості полягає у тому, що для самих "суб'єктів" ГП — держави і її геополітичного оточення — характерні риси стійкості, збереження багатьох попередніх якостей. Отже, це впливає і на геопросторові відносини між ними. Навіть, скажімо, коли за короткий час змінився політичний статус України (у 1991 р. вона стала незалежною) і політичний статус її оточення (крах тоталітарних режимів у державах-сусідах), проте сусідство з Росією, Білоруссю, Польщею не змінилося. Воно лише набуло нових рис — стало справді міждержавним.

З точки зору топології ПГП може бути центральним і периферійним. Чим більше сусідів у держави, тим центральніше її положення. Риси центральності та периферійності ПГП дуже часто пов'язують з категоріями його вигідності та невигідності. Як правило, центральне положення є вигіднішим, ніж периферійне. Але до уваги слід брати конкретну ситуацію. Дуже багато країн мають периферійне положення, проте вони розташовані на судноплавному узбережжі. Отже, їх положення краще, ніж сусідніх з ними континентальних держав, близьких "центральних". Серед "окраїнних" держав особливо вигідне положення мають ті, що знаходяться на узбережжі незамерзаючих морів. У цьому випадку держава може або повністю омиватись морем (наприклад, Великобританія, Цейлон, Ісландія, Кіпр), або бути півострівною (Данія, Італія, Південна Корея, Туреччина), або виходити на море більшою чи меншою своєю частиною (Єгипет, Алжир, Румунія, Болгарія), або розташовуватись на двох морях різних басейнів (Франція, США, Канада, Мексика). Очевидно, що найкраще положення при інших однакових умовах мають держави типу Франції та США. Україна, хоч і знаходиться на двох морях — Чорному і Азовському, все ж належить до третьої ("мономорської") групи держав, оскільки ці моря утворюють єдиний транспортно-водний басейн. Негативною рисою цього положення с те, що вихід в Атлантику може будь-коли заблокувати Туреччина, яка контролює протоки Босфор і Дарданелли, що з'єднують чорноморсько-азовський і середземноморський басейни.

Нарешті, з погляду масштабу ПГП розділяють на глобальне, регіональне і сусідське. Глобальне положення — це геопросторове відношення держави до світової політичної системи і її підсистем, зокрема груп високорозвинених країн, країн "третього світу", колишніх країн "комуністичного блоку", до світових геополітичних осей, геостратегічних інтересів тощо. Регіональне положення являє собою геопросторове відношення до системи країн і політично-державних структур того континенту, у якому розташована певна держава. Для України регіональне ПГП — це її приналежність до євразійської гсополітичної системи. Сусідське положення передбачає геопросторові стосунки із державами, які межують з даною країною. Говорять про сусідів першого і другого порядку. Безпосередні сусіди — це сусіди першого порядку, а сусіди сусідів утворюють сусідів другого порядку. Так, сусідами першого порядку для Угорщини є Україна, Румунія, Хорватія, Словенія, Австрія і Словаччина. А сусідами другого порядку — Росія, Білорусь, Польща, Чехія, Німеччина, Швейцарія, Ліхтенштейн, Італія, Боснія, Албанія, Македонія, Болгарія і Молдова, тобто їх майже удвічі більше. Чим більше сусідів має певна країна, тим при інших рівних умовах вигідніше її ПГП. Це надає даній країні багато "ступенів свободи" у виборі близьких зовнішньополітичних і економічних партнерів. У військово-політичному аспекті сусіди сусідів дуже часто є стратегічними союзниками даної держави (наприклад, у випадку, коли безпосередній сусід виявляє агресивність). Класичний приклад Польща—Франція, між якими знаходиться Німеччина. У двох світових війнах ця пара виступала в одному антинімецькому блоці.

Політико-географічне положення України. Україна займає центрально-східне положення на європейському субконтиненті і безпосередньо межує з сімома державами: Росією, Білорусією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молодовою. Досить велика кількість сусідів першого порядку – це позитивна сторона політико-географічного положення України. Внаслідок цього вона має багато варіантів зовнішньополітичних відносин.

Сусідні з Україною держави суттєво відрізняються за розмірами, рівнем соціально-економічного розвитку, політичним ладом та орієнтирами. Згідно типології держав за площею Росія належить до країн-гігантів, Польща, Румунія і Білорусь – до середніх, Угорщина, Молдова і Словаччина – до малих. Україна при цьому відноситься до значних, поряд з нею в цій групі Нігерія, Пакистан, Сомалі, Таїланд, Танзанія, Туреччина, Франція та ін.

Всі сусідні країни, крім Молдови і Білорусі, належать до країн з перехідним типом економіки. Вони трансформують своє господарство до умов глобальної конкуренції та будують соціально-орієнтовану ринкову економіку. Найбільших успіхів у демократизації життя та ринкових перетвореннях досягли Польща, Словаччина та Угорщина, які в 2004 році разом з 7 іншими державами стали членами Європейського Союзу. Дещо скромніші успіхи має Румунія, яка за сприятливих обставин тільки може стати членом ЄС в 2007 році. Всі згадані країни є членами військово-політичного блоку НАТО, що є визнанням їхньої ролі в справі поширення демократії та безпеки на європейському континенті. Щодо Молдови, то ця держава внаслідок внутрішніх конфліктів (проблема сепаратизму у Придністров’ї та Гагаузії) втратила динаміку економічного розвитку. Аграрний характер її економіки зумовив визнання цієї держави однією з трьох країн, що розвиваються у Європі (Боснія і Герцеговина та Албанія).

2. Поняття геополітичне положення. На відміну від поняття політико-географічного положення, поняття геополітичне положення (ГП) – це складна наукова категорія, що визначається сукупністю територіальних відношень певної країни з іншими державами та великими природними об’єктами, які мають істотний політичний, економічний, екологічний, соціальний вплив на цю країну. До територіальних відношень належать: взаєморозташування, доступність, територіальна композиція, граничність, сусідство, симетричність тощо. Територіальна композиція означає форму й конфігурацію території держави як географічного об'єкта. ГПП країни також відбиває такі композиційні відношення, як центральність і периферійність у певному регіоні.

Кожна з країн світу має свій економічний потенціал, політичну спрямованість, належить до певних міжнародних, економічних, політичних союзів, релігійних угруповань тощо. Визначаючи геополітичне положення конкретної країни щодо іншої, треба враховувати не тільки індивідуальні особливості цієї країни, а й належність її до зазначених союзів і угруповань. Водночас важливо мати уявлення про характер відносин країни з усіма іншими угрупованнями. В сучасних умовах для визначення геополітичного положення будь-якої держави доцільно встановити її положення стосовно таких груп країн:

1. Країни потужного економічного й політичного потенціалу («Велика сімка», а також Росія, Китай, Республіка Корея).

2. Країни — джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, що експортують та імпортують продукцію у великих обсягах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (відсутність істотних економічних, політичних суперечностей, територіальних претензій, тісне політичне, економічне, культурне співробітництво, входження до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних, політичних суперечностей або територіальних претензій — існуючих та потенційних).

6. Нейтральні країни (стосовно даної країни).

7. Країни — вогнища регіональних військових конфліктів і такі, що перебувають під дією міжнародних санкцій ізоляції.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Країни, що групуються за релігійними ознаками.

Деякі країни одночасно можуть належати до кількох угруповань, що посилює вплив на їх геополітичне положення. Аналіз геополітичного положення передбачає також розгляд природних об'єктів (морів, океанів, гірських масивів, річок тощо). Такі об'єкти можуть поліпшувати або ускладнювати взаємодію країн.

Геополітичне положення — дуже важливий резерв економічного, соціального та політичного розвитку країни. Від його використання значною мірою залежать раціональність структури та ефективність матеріального виробництва країни, її економічна, політична, екологічна та воєнна безпека. ГПП країни пов'язане з іншими видами географічного положення: природно-географічним, економіко-географічним, еколого-географічним тощо.

Досліджуючи й опрацьовуючи проблеми геополітичного положення, наука може зробити вагомий внесок у правильне розуміння національних інтересів і у розв'язання проблем національної безпеки країни. Геополітичне положення — категорія міждисциплінарна. Вона використовується у політології, особливо в одному з основних її напрямів — геополітиці. Одне із завдань соціально-економічної і зовнішньоекономічної політики та дипломатії країни полягає у використанні, всебічному рахуванні її геополітичного положення. Науковою розробкою резервів ГП мають займатися відповідні спеціалісти: економісти, політологи, географи тощо.

Геополітика — це складова наукових основ зовнішніх відносин країни як частини світового господарства й соціально-політичної спільності. У ГПП країни можна виділити такі рівні: регіонально-субконтинентальний, континентальний, міжконтинентальний, світовий. У дослідженні геополітичних проблем для стислого, точного визначення наукових категорій і понять доцільно застосовувати логіко-математичні методи.

3. Геополітичне положення України. До важливих рис геополітичного положення України належать такі:

1. Розташування України між країнами Західної і Центральної Європи, бідними на мінеральну сировину та лісові ресурси, з одного боку, і Росією та Казахстаном з їх величезними ресурсами, з другого. Саме через територію України проходять магістральні трубопроводи, потужні лінії електропередачі й електрифіковані залізничні магістралі, що зв'язують країни сходу і заходу Європи.

2. Близькість України до країн Закавказзя і Близького Сходу. Україна розташована, по суті, між Європою і країнами цих регіонів. Ця особливість дає змогу встановити тісні економічні зв'язки з багатими на природні ресурси країнами Близького Сходу й Перської затоки, Іраном і Туркменистаном. У майбутньому передбачається будівництво нафто- й газопроводів, які відіграватимуть важливу роль у розв'язанні економічних проблем України (вже існує нафтопровід Одеса-Броди).

3. Положення України між балтійським і чорноморським басейнами. Вже тепер політики мають намір використати цю особливість ГПП України для зміцнення економічних зв'язків причорноморських та прибалтійських країн.

4. Велике різноманіття країн — безпосередніх і близьких сусідів України — за особливостями їх природних ресурсів, спеціалізації господарства, зручністю транспортних зв'язків. Завдяки цьому Україна має великі можливості для розвитку економічних відносин з європейськими, азіатськими та африканськими країнами.

5. Надзвичайно протяжний кордон з такою величезною євразійською державою, як Росія, з якою тісно взаємопов'язана Україна економікою, історією, наукою, культурою, демографічними та іншими особливостями. Геополітичні проблеми відносин з Росією мають пріоритетне значення й потребують глибоких наукових розробок, спрямованих на всебічне зміцнення взаємовигідних рівноправних зв'язків України з Росією.

Отже, особливості геополітичного положення України — один з найважливіших чинників піднесення її ролі у міжнародному поділі праці, зростання авторитету держави та інтеграції економіки України у світове господарство.

Лекція

ГЕОГРАФІЯ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНФЛІКТІВ

План

1. Географія конфліктів як галузь політичної географії.

2. Зростання інтересу до конфліктів, як об’єкта наукового дослідження.

3. Типологія конфліктів.

4. Закономірності розвитку і врегулювання територіально-політичних конфліктів.

5. Поширення конфліктів у світі.

6. Територіально-політичні проблеми України.

1. Географія конфліктів як галузь політичної географії. На сучасному історичному етапі людство зустрічається з низкою викликів, які мають безпосередній вплив на розвиток планети. Серед проблем, які потребують постійного реагування зі сторони держав та інших суб’єктів міжнародного права є територіально-політичні конфлікти. Для України все ще актуальною залишається проблема врегулювання територіально-політичних суперечностей із сусідніми державами. Вона періодично стає предметом гострих політичних дискусій як в Україні, так і в сусідніх державах. У регіональному вимірі наша держава зазнає прямого і опосередкованого впливу територіально-політичних конфліктів, що перебувають в латентній, або ж відкритій фазі розвитку. Це позначається на рівні безпеки країни. В глобальному масштабі Україна знаходиться в контактній зоні різних політичних, ціннісних систем, що безумовно провокує напруженість по геополітичних осях Захід-Схід та Північ-Південь.

Такі особливості політико-географічного положення держави обумовлюють прискіпливу увагу до територіально-політичних конфліктів як об’єкта наукового дослідження. Очевидною є міждисциплінарна природа конфліктологічних студій. Кожна із суспільних наук робить вагомий внесок у її розвиток, найбільше: історія, міжнародне право, геополітика, соціологія, теорія міжнародних відносин. Нажаль географія залишається на периферії сучасного геоконфліктологічного дискурсу. Це при тому, що основним об’єктом доcлідження є територія і її властивості. У суспільній географії сформувалось чітке уявлення про предметну область політичної географії, якою є територіальна організація політичного життя суспільства. Конфлікт щодо статусу і належності території, як явище, стан і політичний процес, є проявом територіальної організації політичного життя суспільства. Отже, конфлікти цілком виправдано вивчати з точки зору їх розгортання і функціонування в просторі, їх територіальної структури, обумовленості їх розвитку географічними чинниками, а це цілком відноситься до методологічного поля географії.

Політична географія перебуває на стадії розвитку, коли головні закономірності територіально-політичної організації окремих країн, регіонів, міждержавних союзів у цілому вивчені на належному рівні, однак політичні процеси потребують більш уважного розгляду. На відміну від фізичної географії, де, для прикладу, стан дослідження процесів вивітрювання перебуває на високому методологічному рівні, у суспільній географії дослідження процесів, якими і є конфлікти потребує значно ґрунтовнішої розробки. Ренесанс політичної-географії і геополітики в період холодної війни на Заході і у пострадянський період в країнах ЦСЄ зробив геоконфліктологічний дискурс популярним на межі ХХ і ХХІ століть. Однак потужний вплив ідеологічного чинника обумовив певний суб’єктивізм і прихильність до спрощеного тлумачення природи і причин конфліктів авторами багатьох праць в галузі політичної географії і геополітики. Вважаємо, що сучасна географія володіє належним методологічним арсеналом для того, щоб дати максимально об’єктивну оцінку розвитку геоконфліктологічної ситуації у світі і уникати необґрунтованого позитивізму при оцінці політико-географічного положення України, вивчати деструктивні процеси в середині країни, найближчому порубіжжі, регіоні та світі у цілому, що в кінцевому результаті допоможе оптимізувати територіально-політичну систему держави.

Географія на сучасному етапі свого розвитку перебуває під впливом екологізації, соціологізації та інформатизації дослідницьких підходів. Екологізація обумовлює більш прискіпливу увагу до проблем природокористування як одного з чинників конфліктних відносин між суб’єктами міжнародних відносин. Соціологізація означає відхід від традиційних об’єктів досліджень (промисловість, сільське господарство, транспорт, населення) і пошуку нових, серед яких є і територіально-політичні конфлікти. Інформатизація географії, яка зумовлена технологічним поступом, створює нові можливості для обробки величезного масиву інформації про конфлікти у вигляді географічних інформаційних систем і електронних карт.

Для географів проблематика конфліктів не є новою і висвітлювалася у працях класиків науки Ф.Ратцеля, Дж. Г. Макіндера, І. Боумена, Д. Харвея, П. Тейлора, С.Рудницького, М. Колосова. В рамках радикальної школи географії та зусиллями вчених, які згуртувалися навколо редакції журналу «Антипод» є значні напрацювання у з’ясуванні природи соціальних конфліктів та закономірностей їх просторового поширення. Українські географи все частіше звертаються до теми територіально-політичних конфліктів. Серед них М.Багров, А.Гольцов, М.Дністрянський, М.Мацях, О.Шаблій, О.Швець. Все частіше відбуваються наукові географічні і міждисциплінарні конференції з геоконфліктологічною проблематикою на порядку денному.

Вважаємо, що в структурі політичної географії своєчасним є формування географії конфліктів, або ж геоконфліктології.