27. Поняття про словосполучення як синтаксичну одиницю. Типи підрядного синтаксичного зв’язку у словосполученні. Підрядні та сурядні словоспо­лучення. Поняття про безсполучникове складне речення.

Синтаксис (від гр. syntaxis- побудова, порядок)- частина мовознавства, що вивчає форми речень і словосполучень.

Словосполучення, синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів на оснаві підрядного зв’язку – узгодження, керування або прилягання.

Словосполучення , як і слова, називають предмети чи явища реального світу, тобто є номінативними засобами мови. Однак від слів вони відрізняються тим, що складаються з двох або більше слів, а тому дають конкретизацію самостійних понять. На відміну від речення, словосполучення не є комунікативною одиницею, йому не властиве інтонаційне оформлення.

Отже, словосполучення виступають складовими частинами речень, їхнім будівельним матеріалом. Словосполучення можуть входити в склад речення, можуть вичленовуватися з нього для спеціального аналізу і поза реченням у мові не існують.

Словосполучення складається з головного(стрижневого) і залежного слова. Головним є слово, від якого можна поставити питання, а залежне відповідає на питання: мелодійний ( який?) спів.

Словосполучення поділяються на лексичні і синтаксичні. Розрізняють синтаксично вільні словосполучення (членовані) і синтаксично нечленовані. У вільному словосполученні кожний компонент зберігає лексичне значення й у реченні виступає окремим членом речення. Н: Лови летючу мить життя. Синтаксично невільні словосполучення виступають одним членом речення. До них належать: лексичні словосполучення(виражають одне поняття): Чорне море, польова ромашка. Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення.

За будовою (прості складні) Прості – утворене поєднанням двох повнозначних слів: розповідь про війну, радісне обличчя. Складні – утворене поєднанням трьох і більше повнозначних слів: цікава екскурсія по місту, написаний твір про свій родовід.

За морфологічним вираженням головного слова.

Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, словосполучення поділяються на іменні, дієслівні і прислівникові:

Іменникове ( головне слово виражено ім., займ, прикм, числівник.) шапка господаря, ручка дверей

прикметникове червоний від сорому, білий від снігу

числівникове два кроки, з десяти ящиків

займенникове хтось з вами, ми не одні

дієслівне (головне слово дієслово) знімав на фотоплівку, возив сіно

прислівникове (головне слово прислівник) втричі швидше, далеко від своїх

Словосполучення поділяються на сурядні і підрядні:

Сурядне словосполучення - це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично рівноправних. Н: рука і серце; ніч і день; то я , то ти

Підрядне словосполучення - це смислове і граматичне поєднання двох повнозначних слів як граматично нерівноправних: одне з них- головне, інше- залежне (старий будинок, маленька красуня). забутий щоденник, старий дідуган

ВИДИ СУРЯДНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

Між словами в сурядному словосполученні виникає три види сурядного зв'язку:сурядний зв'язок Приклади розділовий то дощ, то сніг; зима або весна єднальний земля і небо; я і ти; ми і вона протиставний не я, а ти; не любов, а сон

Між словами в підрядному словосполученні виникає також три види підрядного зв'язку:

узгодження білий пес- білого пса- білому псу

керування читаю книжку- читала книжку- читатимемо книжку

прилягання сніданок нашвидку, співати йдучи

При узгодженні залежне слово граматично уподібнюється до головного (небесна блакить, добрі побажання).

Як правило, зв'язком узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметного типу. При узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного (моя хата- мої думи- - моє вікно). (Атрибутивні відношення між гол. Та зал. словом). Таке узгодження назив повним. При неповному(у формі відмінка й числа)

Керування- це вид підрядного зв'язку, при якому головне слово вимагає від залежного конкретної граматичної форми, яка зберігається при зміні головного слова: говорю слова (говорю потребує знахідного відмінка)- говорити слова- говориш слова- буду говорити слова). При зміні головного слово

При керуванні залежним словом буває іменник, рідше- займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника.

При приляганні залежним виступає незмінне слово (прислівник, дієприслівник, неозначена форма дієслова), яке поєднується з головним тільки за змістом (бажання піти, говорив пошепки, працює стоячи) У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив).

БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Безсполучникове речення- це речення, частини якого пов'язуються без сполучників і сполучних слів.

Засобом зв'язку між частинами безсполучникового складного речення виступає інтонація (Учи азбуку- прийде хліб у руку).

БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ І НЕОДНОРІДНИМИ ЧАСТИНАМИ

За характером смислових (синтаксичних) відношень безсполучникові складні речення поділяються на два види: з однорідними (однотипними) і з неоднорідними (різнотипними) частинами:

Складне речення з однорідними частинами характерізується граматичною незалежністю одного простого речення в ньому від іншого. Осінній вечір морозом дихав, У небі місяць немов п'ятак (В.Симоненко

Складне речення з неоднорідними частинами поєднує незалежне і підпорядковане йому речення, що приєднується безсполучниково. Защебетав соловейко- пішла луна гаєм (Т.Шевченко)

29. Засоби вираження головних членів речення як структурної основи дво­складного речення. Другорядні члени речення та способи їхнього вираження в українській мові. Прямий і непрямий додаток. Означення. Обставина

Просте двоскладне речення складається з головних (підмет і присудок) та другорядних членів речення (додаток, означення, обставина).

Головні члени речення – підмет і присудок – граматична основа двоскладного речення.

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені

простий Соловейко заспівав

складений Його обличчя посмурніло

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови (субстантивованим прикметником, дієприкметником, числівником, вигуком), вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою. (виражений одним повнозначним словом) Він…….

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія. Власною назвою.

Складений підмет може бути виражений синтаксичним словосполученням:

1) кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт, Шість студентів зайшли в аудиторію));

2) сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);

3) Слово половина +ім.. у род. Відм.(Половина учнів не поїхало на екскурсію)

4) більшість, меншість, частина +ім.. у Род. Відм. (Більшість учнів поїхало на екскурсію)

5) Група, табун стадо, гурт + ім.. у Род. Відм ( Група людей підійшла до музею)

ПРИСУДОК

6) Кіло, літр, метр + ім.у Род. Відм.

7) ім. або займ. У назив. Відм.прийм.з + ім.. або займ. В орудному відмінку. (Ми з тобою студенти)

8) Інфінітив + ім.. в Орудному відмінку.(Стати студентом моя мрія)

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.присудок

Простий Ніч закінчилася

складений Я залишився спокійним

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері. Він характеризує дію, стан, ознаку предмета

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би), дієсловом дійсного способу у формах теперішнього, минулого чи майбутнього часу, неозначеною формою дієслова( А нам перемагать і жить). Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній. (Люди – прекрасні)

За характером морфологічного вираження присудки поділяються на дієслівні та іменні

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі (Я хочу, ти хочеш, хотіти, могти. Братися) і інфінітива (Він бажав піти разом з нею, З дерев починає опадати листя).

Допоміжними найчастіше бувають дієслова: стати, почати, продовжувати, завершити,збиратися, могти. та ін.

У ролі допоміжних дієслів можуть інколи виступати прикметники: рад, щасливий, готовий, згоден, спроможний та ін. Н: Ще звечора почало десь гуркотати. Прислівники. До чистої мети треба йти чистою дорогою.Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки (Бути, стати, здаватися, вважатися, лишатися) з іменником, прикметником, дієприкметником, числівником у називного або орудному відмінку. (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Подвійний присудок складається з двох самостійних компонентів, які вступають у бінарний зв'язок з підметом : Він спробував почати готуватися до випускних іспитів.

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);

якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);

якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

Крім підмета і присудка, до складу речення входять інші повнозначні слова, які пояснюють головні члени речення.

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини, які пояснюють головні та вступають з ними в атрибутивні (означальні)Ю об’єктні чи обставинні відношення.

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.означення

Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини) до якого воно відноситься: Наче зачарований стояв ліс. Розумні учні. Може бути поширеним, тобто мати при собі пояснювальні слова. Добріє світ, народжений в любові.

Узгоджене означення може виражатися:1) Прикметником: Співали весняні вітри; 2) Займенником: Ми боролися, що ніякі сили не спинилися.3) дієприкметником: Всюду почорнілий сніг береться водою;4) числівником: З кущів підліска линуть перші трелі солов’я.

Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Команда Петренка знову виграла. Людина обов’язку.

іменнником у формах непрямих відмінків з прийменником чи без (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);

неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);

сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Прислівником, фразеологічним сполученням, синтаксичним або лексичним словосполученням.

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні). Прикладка вказує на професію, рід занять, вік, національність, виступає власною назвою. Буває поширена і непоширена.

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби). Найчастіше виражаються іменниками та займенниками, також, прикметниками , дієприкметниками, числівниками, які в реченні виступають в значенні іменника.

Додатки бувають прямі і непрямі

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні (ЧАСТКА НЕ) або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших, АБО У ФОРМІ ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА З ПРИЙМЕННИКОМ. (А більше за все Микола боявся спокуси).

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

1. Обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);2. Обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

3. Обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

4. Обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);

5. Обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);

6. Обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);

7. Обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).обставини

мети А пензлі я купив на згадку про Париж

часу Вчора ми разом малювали

способу дії Вона пристрасно подивилася на нього

місця У Кремлі, мабуть, весело було жити

причини І все це сталося через тебе умови При вологій весні озимина буде доброю

з допустовим значенням Незважаючи на погодні умови, урожай було зібрано вчасно

30. Повне і неповне речення. Еліптичні речення. Розділові знаки у неповних реченнях. Неповні та односкладні речення. Явище відокремлення в структурі речення. Вставні слова, словосполучення і речення. Вставлені компоненти. Звертання у структурі речення.

Повні і неповні речення розмежовуються за наявністю за наявністю чи відсутністю тих або інших членів речення.

Повними є речення, у яких наявні члени речення.

Неповні речення- це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.

При визначенні неповних речень треба зважати на їх структуру і семантичну повноту або неповноту. Наприклад: Професор читає лекцію для старшокурсників, а доцент - для першого курсу. Обидві частини розрізняються за структурою: в першій є присудок, у другій вінт відсутній. Для розмежування повних і неповних речень важлива неперервність. Професор (що робить?) читає(що?) лекцію (для кого?) для першого курсу. Доцент (що робить)….(що?)…(для кого?) для першого курсу.Структура і семантична неповнота другої частини легко встановлюється на основі попереднього контексту.

Неповні речення поділяються на констектуальні та ситуативні:

Констектуальнв неповні речення. Речення, пропущені члени яких легко встановлюються з попередніх або наступних речень, тобто з контексту(Професор читає лекцію для старшокурсників, а доцент – для першого курсу).Ситуативні неповні речення пропущенні члени яких не поновлюються. Вони в тексті словами ніде не названі, а домислюються із ситуації мовлення, тобто іх зміст розкривається позамовними обставинами, жестами, мімікою.(Чекаю! Не до жартів! Пора! Алло!)

Еліптичні речення. Ще в українській мові вживаються речення, які за структурою є неповними а за змістом – повними. Специфікою таких речень є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту чи ситуації. Вони самостійно функціонують у мові, а уявлення про неназваний головний член випливає із власного змісту й будови речення. (Роса –для трав. Туман – для хмар. Бджолі – нектар). У неповних реченнях тире ставиться на місці пропущ. Присудка. Якщо пропущ. Інший член речення то тире можна ставити або ні.

ОДНОСКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Односкладні речення- це речення з одним головним членом – підметом або присудком.. Односкладні речення поділяються на дієслівні і іменні:

дієслівне На сході вже світало

іменне Берег моря. Світанок.

В дієслівних односкладних реченнях головний член виражається дієсловом і має ознаки присудка. До цієї групи належать( означено- особові, неозначено- особові, узагальнено- особові та безособові речення.)

В іменних односкладних реченнях головний член виражається іменником і має ознаки підмета. До іменних належать (називні речення).Односкладні речення можуть бути поширеними і непоширеними. Ці речення не можуть мати другого головного члена.

Означено- особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами). Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).

Неозначено-особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихім раєм (Т.Шевченко).

Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.

Узагальнено-особові речення- це речення, в яких дійова особа мислиться узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою мірою будь- якої особи (Вік живи- вік вчись).

Головним членом в узагальнено- особових реченнях найчастіше виступає дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.

Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан; дійова особа при цьому взагалі не передбачена.

Головний член у безособовому речейнні може бути виражений:

особовим дієсловом у значенні безособового (У кожному будинку світилося);

неозначеною формою дієслова (Бути чи не бути- ось що займало Гамлета);

безособовим дієсловом у формі 3-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або у формі середнього роду однини минулого часу (Як багато хотілося йому сказати!);

прислівниками або іншими частинами мови в ролі прислівників (словами категорії стану- жаль, шкода): Як весело жити на світі!

дієслівними формами на -но, -то (Так було складено ультиматум).

Називні (номінативні) речення- це речення, в яких стверджується існування якихось предметів чи явищ (Вечір. Пасовисько. Вогонь.). Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному відмінку однини чи множини.

дієслівне односкладне

означено-особове Виходжу з дому в передчутті чогось незвичного

неозначено-особове Весною тут встають рано

узагальнено-особове Що посієш, те й пожнеш

безособове Роботу зроблено добре

іменне односкладне

називне Літо. Берег. Синє, синє небо

УСКЛАДНЕНІ РЕЧЕННЯ.Явище відокремлення в структурі реченя.

До ускладнених речень належать речення з однорідними членами,

з відокремленими членами, зі звертанням, зі вставними і вставленими компонентами.

з однорідними членами Широкий, вигнутий, блискучий ніж врізався в грунт

з відокремленими членами Крім інтуїції, безумовно, потрібні тобі ще й знання

зі звертанням До тебе, Україно, звертаємося!

зі вставними і вставленими компонентами Може, я міг би Вам допомогти?

Відокремлення це смислове та інтонаційне виділення тільки другорядних членів реченя для надання їм граматичної та смислової ваги.Відокремленими можуть бути тільки другорядні члени речення.

Члени речення, які виконують ту саму синтаксичну функцію і поєднуються сурядним зв'язком, називаються однорідними. Це рівноправні, незалежні один від одного компоненти.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: Минали роки, віки, тисячоліття; Сонце росло, росло, падало і тихо спускалось додолу (М.Коцюбинський). .

Однорідні члени речення можуть поєднуватися безсполучниковим зв'язком.

При сполучниковому зв'язку використовуються єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні сполучники. У мовленні однорідність виділяється, як правило, інтонацією переліку.

При однорідних членах можуть використовуватися узагальнюючі слова. Найчастіше у цій ролі виступають:

займенники ніхто, ніщо, все, всі (Радість життя, сум, кохання- все це здавалося йому зараз незнайомим);

прислівники скрізь, всюди (І нагорі, і у кімнаті- всюди було темно).

При узагальнюючих словах вживаються такі розділові знаки:

двокрапка після узагальнюючого слова, якщо воно стоїть перед однорідними членами;

тире перед узагальнюючим словом, якщо воно стоїть після однорідних членів; якщо однорідні члени, що йдуть після узагальнюючого слова, не закінчують речення і воно продовжується, то після них ставиться тире.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремленими називаються другорядні члени речення, які для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією, а на письмі- відповідними розділовими знаками.

Відокремлення характерізується також інверсійним розташуванням другорядних членів речення.

Відокремлені члени речення поділяються на підрядні відокремлені члени і уточнюючі відокремлені члени.

відокремлені члени речення

підрядні Добре вихований, він не заважав розмові

уточнюючі Тут, поруч, буяла весна

До підрядних відокремлених членів, які поєднуються з пояснювальним словом чи реченням підрядним зв'язком, належать відокремлені означення і відокремлені обставини.

Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова: Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько.

Якщо означення, виражене дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, знаходиться перед означуваним словом і не має додаткових значень причини, умови, допустовості, то таке значення не відокремлюється: Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий (Ю. Яновський).

Означення перед означуваним словом відокремлюються, якщо вони стосуються особового займенника: Знесилена, вона сіла.

Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський).

Уточнюючі відокремлені члени речення вживаються для конкретизації або пояснення значень інших членів речення: І знову я тут, під цими дверима.

РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМ

Звертання- це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.

Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво!

Основа функція звертання – привернути увагу співрозмовника.Розрізняють власне звертання (назив. Конкретну особу й спонукає її до відповіді). І риторичне звертання ( назив. Неживий предмет, явище природи, тварину міфічну істоту й не спонукає до дії, відповіді).

Звертання може бути поширеним: О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).

Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).

Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього- той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).

У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів).

РЕЧЕННЯ ЗІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОМПОНЕНТАМИ

Вставними називаються такі слова або сполучення слів, за допопмогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки. Вставні компоненти граматично не пов'язані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення.

За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати:

джерело повідомлення (на мою думку, по-моєму, повідомляють, як кажуть, на думку…);

достовірність повідомлення, впевненість (без сумніву, як відомо, безумовно, звичайно, ніде правди діти);

невпевненість, припущення (можливо, здається, як видно, мабуть, може, певно,може бути);

виділення головного, підкресленість висновку (зокрема, отже, до речі, значить, по-першу, в усякому разі, таким чином);

емоційну оцінку повідомлюваного факту (на щастя, на диво, на лихо, на жаль, як на зло, хвалити бога).

вставні слова виражають

приклади

джерело повідомлення На мою думку, так робити не треба

достовірність інформації Без сумніву, так і було

невпевненість Це, напевно, було позавчора

виділення головного До речі, тут хтось є?

емоційну оцінку На щастя, все вийшло так, як хотілося

На письмі вставні слова і сполучення виділяються комами.

Вставленими називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.

У ролі вставлених компонентів виступають переважно речення: А так взгалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).

19. Поняття про дієслово як частину мови. Система дієслівних утворень. Неозначена форма дієслова. Поділ дієслів на дієвідміни. Граматичні катего­рії дієслова. Категорія виду; творення форм доконаного і недоконаного виду.

1. Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).

У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем).

Дієслово може означати: процес мислення (аналізувати, думати, розмірковувати); процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);

конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися); переміщення у просторі (бігти, їхати, йти); сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути); бажання (воліти, хотіти, бажати); стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися); ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати); зміни (розквітати, старіти, молодіти).