18. Поняття про числівник як частину мови. Граматичні категорії числівників. Відмінювання числівників різних функціональних розрядів. Синтаксична роль числівників

Числівник- це частина мови, що позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? (сьомий, тисяча п’ятсот, півтори).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЧИСЛІВНИКІВ

У реченні числівники можуть бути різними членами речення (Одна ластівка погоди не робить (означення); І один у полі не воїн (підмет)., (ыменноъ частини складенного присудка) П’ять на п’ять - двадцять п’ять ; (додатка) сім помножити на сім – сорок девять.

Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то така синтаксична конструкція виступає одним членом реченнято у формі називного і знахідного відмінка разом із ним входить до складу підмета, присудка, означення, додатка, обставини (Два ведмеді зустрілися у одному лісі; Три пари йшли берегом ріки; А глибина тут сягає дванадцяти тисячі метрів.

Порядкові числівники( у непрямих відмінках), що позначають кількість, є узгодженим означенням: у семи (скількох?) студентів, з п’ятнадцятьма (скількома?) гривнями.

Числівники, що означають порядок предметів при лічбі, завжди виступають узгодженним означенням: десятий(який?) літак; до четвертого(якого?) класу.

Числівник може виконувати також роль іменної частини складенного присудка: Серце в нас одно, і шлях єдиний.

РОЗРЯДИ ЧИСЛІВНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові.

Кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстраговане число і відповідають на питання скільки? Поділяються на чотири групи: власне кількісні, збірні,дробові, неозначено-кількісні.

Приклади:

власне кількісні тридцять шість, один, сімнадцять

дробові шість сьомих, три цілих шість десятих

збірні дев’ятеро, шестеро, сімнадцятеро

неозначено-кількісні кільканадцять, чимало, багато

Власне кількісні числівники називають ціле абстраговано-математичне число

десять, три, два, двадцять, сто або певну кількість однорідних предметів двадцять зошитів

Власне кількісні числівники поєднуються у словосполученнях з іменниками, які називають предметі, що піддаються лічбі (п'ять моряків, шістнадцять кроликів).

Кількісні числівники не мають граматичних ознак роду та числа і змінюються лише за відмінками (три- трьох- трьом- три- трьома- (на) трьох).

Виняток становлять числівники один (одна, одне), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

Дробові числівники називають дробове число або певну кількість як частину від цілого:тдробові шість восьмих, дві третіх,

Дробовим числівником називається також числівник, який називає дробову величину в сполученні з цілим числом (три цілих і дві десятих, дванадцять дві цілих і одна третя).

До дробових числівників також належать числівники півтора і півтораста.

Вони змінюються за відмінками в однині і множині і мають граматичне значення роду.

Збірні числівники визначають кількість предметів як сукупність: збірні двоє, четверо, одинадцятеро

Кількість збірних числівників обмежена- це слова від двоє до десятеро, від одинадцятеро до двадцятеро, а також тридцятеро, обоє, обидва, двійко, трійко, четвірко, п'ятірко. Збірні числівники не можуть бути складеними.

Збірні числівники не мають роду й числа, при відмінюванні зберігають свої

Форми тільки в називному і знахідному відмінках виступають з керованим іменником чи займеннико одним членом речення – підметом чи додатком.

Неозначено- кількісні числівники називають точно не визначену кількість предметів:кільканадцять, чимало, багато, декілька, мало, кількасот

ПОРЯДКОВІ ЧИСЛІВНИКИ

Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? (котра? котре? котрі?: шостий, шоста, шосте, шості).

Порядкові іменники узгоджуються з іменникому роді, чіслі і відмінку і виступають у ролі означень: перший трактор, десятий клас.

Порядкві числівники утворюються від кількісних і споріднені з ними. За граматичними ознаками порядкові числівники наближаються до прикметників.

ГРУПИ ЧИСЛІВНИКІВ ЗА БУДОВОЮ

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені:

прості нуль, вісім, один, шість, дев’ять – числівники мають один корінь пеший десяток, неон-кількісні. Порядкові.

складні дванадцять, триста, одинадцятеро – мають два корені- другий десяток, назви десятків, збірні,

складені сто двадцять шість, чотири тисячі один Складені числівники містять в собі два і більше простих чи складних числівників.

ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ

Кількісні змінюються за відмінками, а порядкові – за відмінками. Родами й числами.

Змінювання кількісних числівників за відмінками відзначається різноманітністю. Виділяються такі типи відмінювань:

1. Числівник один (одна, одне (-о), одні) змінюється як займенник той, та, те іх закінч. Збігаються з закінч. Прикметників.

2. Відмінювання числівників два, три, чотири.

Числівник два змінюється за родами (чол. і середній- два; жіночий- дві):

Числівники три і чотири за родами не змінюються:Н.

3. Відмінювання числівників від п‘яти до десяти та числівників на -дцять і -десят:Н. становлять один тип відмінювання.У складних частинах змінюється тільки друга частина.чотирнадцяти (чотирнадцятьох)

4. Відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто. У непрямих відмінках мають флексію -а

5. Відмінювання числівників двісті-, чотириста та числівників на -сот.- змінюються в обох частинах

6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники, що належать до відповідних відмін.

21 Дієприкметник як дієслівна форма. Дієслівні і прикметникові категорії дієприкметника. Творення активних і пасивних дієприкметників. Дієпри­слівник як форма дієслова. Граматичні категорії дієприслівників.

Дієприкметник – це особлива форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою).

Дієприкметники поєднують в собі ознаки дієслова і прикметника.

ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА:

1) указує на ознаку предмета і відповідає на питання Який? яка? Яке?

2)Дієприкметник, подібно до прикметника узгоджується з пояснюваним іменником у роді. Числі. І відмінку: засіяний лан. Засіяна нива. Засіяне поле.

3) Змінюється за родами , числами та відмінками: Запрошений - запрошена, запрошене, запрошені.

Запрошеного, запрошеному, запрошеного, запрошеним, на запрошеному.

4) У реченні виступає означенням: Не одривала очей від розквітлої груші; частиною складеного іменного присудка: Подвиг героя буде прославлений у віках.

ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА:

1) ВИД: доконаний – полаючий , сяючий.Доконаний – скошений, відкритий.

2) Час : тепрешній – читаючий, ходячий. Минулий – заморожений. Звільнений, збудований.

3) Стан: активний – виконуючий, лежачий. Почорнілий. Пасивний – створений, побачений, догляну

4) може мати залежні слова( іменник, займенник, прислівник): вирощений у теплиці, переможений нами. З усіх граматичних категорій дієслова дієприкметник не має категорію способу й особи.

Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).

РОЗРЯДИ ДІЄПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ:

За своїм значенням дієприкметники поділяються на дві групи активні і пасивні:

- активні несучий, побілілий, побілілий, сплячий, квітучий, жевріючий

- пасивні заквашений, змитий, сповитий, погашений, напоєний, колотий

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо). Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив’яле листя, зарослий сад).

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий), -юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве® ревучий, працює® працюючий, дрижать® дрижачий, сидить® сидячий).

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути® замерзлий, побіліти® побілілий.

Запам’ятати:

Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав).

Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив).

Пасивні дієприкметники мають форми тільки минулого часу і бувають доконаного, а рідше недоконаного виду.

Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити® митий, засіяти® засіяний, везти® везений, засвоїти® засвоєний. Від дієслів основа яких закінчується на –и-, пасивні дієприкметники утворюються за допомогою суфікса – ен(ий). Використовуючи пасивні дієприкметники треба запам’ятати :

1. При творенні пасивних дієприкметників можливе чергування приголосних: виїздити – виїжджати. Виходити – виходжений. Спекти – спечений, погасити – погашений.

2. У суфіксах пасивних дієприкметників завжди пишемо одну букву –н: запрошений. Загороджений.

3. Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з’являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний).

Дієприкметники відмінюються, як прикметники твердої групи – за родами, числами, відмінками.

БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).

Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)

ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ І ІМЕННИКИ

Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун).

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність- прикметник: палена цегла).

У прикметниках дієприкметникового походження інколи змінюється наголос (дієприкметник: пй чений, вб рений- прикметник: печй ний, варй ний).

Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

У реченні дієприслівник пов’язується з тим іменником, що й дієслово- присудок, і виступає у ролі обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії (Не знаючи броду- не лізь у воду- не лізь у воду за якої умови?- не знаючи броду; Засипаючи, він почув раптом голос- почув коли?- засипаючи).

Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот.

ІНШІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника.

З дієсловом він має такі спільні ознаки:

керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);

утворюється від дієслівних основ (прийти® прийшовши);

зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся® посміхнувшись; недоконаний: посміхався® посміхаючись);

має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).

З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:

не змінюється;

у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).

Дієприслівник разом із залежними словами утворює дієприслівниковий зворот, який у реченні виступає обставинною

Творення дієприслівників: Дієприслівники недоконаного виду утворюються за допомогою від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів – учи, - ючи (від дієслів першої дієвідміни) і –ачи, -ячи – (від дієслів другої дієвідміни):оживляють –оживляючи, везуть- везучи, кажуть – кажучи, косять – косячи. Дієприслівники доконаного виду: утворюються від основи інфінітива за допомогою суфікса –ши (якщо основа закінчується на приголосний) і –вши (якщо основа закінчується на голосний).Зробити – зробивши, написати – написавши, принести – принісши, привезти – привізши.

22. Прийменник як частина мови. Класифікація прийменників за структурними ознаками і вживанням. Перехід слів інших частин мови у прийменники. Сполучник як службова частина мови. Сполучні слова. Класифікація сполучників.

Прийменник – це службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, числівників і займенників виражає відношення між словами у реченні.

Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:

час (без п’яти хвилин, о десятій годині);

простір (злетіти у небо, доїхати до міста);

причину (запізнився через транспорт);

мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);

спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);

порівняння (більший за інших, найменший у класі);

відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);

предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).

Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до імен. Числів. Займен., вони входять до складу другорядних членів речення. Отже у контексті вони набувають певного значення Вказуючи на ті чи інші смислові відношення між словами в словосполученнях. Наприклад: іти до школи, йти зі школи, іти коло школи. Іти від школи. Форма родового відмінка в сполученні з прийменником до, зі, коло, від виражає різний відносно предмета напрям руху.

За походженням прийменники поділяються на прості або(первинні) та похідні або (вторинні).

До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).

До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися. поряд, коло, кінець, край, незважаючи на, зважаючи на, поблизу

Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних.

За морфологічною будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

прості по, про, у, без, коло, протягом

складні з-поперед, з-за, понад, довкола

складені з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до

Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні прийменники (до, по, край, близько).

Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники, утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).

Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються на з, із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).

Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це - похідні прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогою, в галузі).

Прийменники не вживаються з називним і кличним відмінками.

1. Прийм. Вживаються при іменниках, займенниках та всіх субстантивованих частинах мови в непрямих відмінках.

2. Місцевий відмінок завжди вживається з прийменником. Інші відмінки можуть бути як з прийменниками, так і без них.

3. Прийменники можуть вживатися з формою

Одного, двох (за, на, над, по, перед. Об. Понад, поміж) і трьох (між, поміж, проміж, в(у), за, з) відмінків. Найтиповіші поєднання прийменників з відмінковими формами: Р: Без, біля, від, для, з-за, в, коло ( проти вітру, від багатства). Д: Завдяки, всупереч, вслід, наперекір, назустріч (наперекір долі не підеш). З: Крізь, гнад, під, перед, поза, на, по,з (У воду, за добро). О: За, з, під, поміж, попід, слідом ( Науки не носять за плечима, Не поговоривши з головою, Вода з вогнем). М: По, на, при, о (об), (Друга пізнають у біді, не сиди на печі)

Сполучник – це службова частина мови, яка служить для зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення й виконують у реченні граматичну роль.Вони не повязуються з повнозначними словами – як прийменники.Членом речення не буває.

За походженням сполучники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні):

До первинних належать дуже давні сполучники, які не поділяються на складові частини але, а, та, бо, і, чи, нв.

До вторинних належать сполучники, що утворилися від непохідних сполучників та слів інших частин мови ( займенників і прислівників, часток і прийменників похідні що, як, де, якщо, тому що, зате, мовбито, неначебто.

За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:

Прості - у яких не вичленовуються складові частини і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні - у яких можна вичленовувати дві і більше складові частини ніби, якже, неначе, , якби, якщо, проте, щоб.

Складені являють собою сполучення двох і більше слів, що пишуться окремо через те що, тому що, для того щоб.

За своїм вживанням сполучники можуть бути одиничними, повторюваними і парними:

неповторювані а, але, проте, зате, однак

повторювані і-і, ні- ні, не то- не то, то- то, чи- чи, чи то- чи то (напр., чи то лев, чи то птиця)

парні не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх):

За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні:

Сурядні - це сполучники , що поєднують однорідні члени речення і частини(прості) у складносурядному реченні, як граматично рівноправні. За своїм значенням сполучники сурядності поділяються на такі групи:

Єднальні (явища відбуваються одночасно чи послідовно): не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,

Протиставні ( явища зіставляються чи протиставляються): а, але, зате, проте, однак, все ж

Розділові (явища чергуються або взаємо виключаються) або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи

Підрядні сполучники поєднують частини складнопідрядних речень і виражають смисловий характер залежності підрядної частини від головної.

часові як, доки, щойно, поки, перш ніж,

Групи підрядних сполучників за значенням:

З’ясувальні: Що, як, ніби

Часові: коли, з того часу як, поки, поки не

Умовн: якби, якщо, як, коли б

Мети: щоб, для того щоб, аби

Допустові: незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай

Наслідкові: так що, так що аж, так що й

Порівняльні: мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто

Причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

Сполучні слова. Крім підрядних сполучників, прості речення в складнопідрядному реченні можуть поєднувати й сполучні слова. У ролі сполучних слів виступають самостійні частини мови: Відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий. Скільки. Прислівники: де, куди, звідки, коли, відколи, чому. Сполучні слова виступають членами підрядного речення.

23. Понятття про частку як частину мови. Характер службової функції часток у формотворенні. Загальне поняття про мовні одиниці, об’єднувані у класі вигуків. Функціональні розріди вигуків. Звуконаслідування.

Частка -це службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить засобом творення форм слів та похідних слів. На відміну від прийменників та сполучників, які виконують роль єднального елемента у словосполученнях чи реченнях, частки мають лише виключно смислову функцію.

Самостійно членом речення частка не буває. Формотворчі частки можуть брати участь у створенні форм дієслова.

За роллю в слові і в реченні частки поділяються на фразові ( заперечні та модальні), словотворчі і формотворчі:фразові так, ось, не, ні, навряд чи, аякже, авжеж словотворчі би, б, хтозна-, завгодно, аби, дехто, -же формотворчі хай, най-, б, би, нехай

Фразові (модальні) частки надають окремому слову в реченні або цілому реченню додаткових відтінків. Модальні частки у свою чергу поділяються ще на дві підгрупи:

1. Частки, що надають смислових відтінків:

вказівні (це, ось, оце, он, ген, осьде, то, ото);

означальні (прямо, майже, саме, якраз, справді, точно, просто);

обмежувально-видільні (лише, навіть, хоч би, тільки, хоча б, аж, уже, -таки, і, й, та (у ролі часток), бо, же);