
- •15. Займенник як частина мови. Поділ займенників на лексико-граматичні розряди. Відмінювання займенників.
- •18. Поняття про числівник як частину мови. Граматичні категорії числівників. Відмінювання числівників різних функціональних розрядів. Синтаксична роль числівників
- •2. Частки, що вносять модальні і модально- вольові відтінки у значення:
- •27. Поняття про словосполучення як синтаксичну одиницю. Типи підрядного синтаксичного зв’язку у словосполученні. Підрядні та сурядні словосполучення. Поняття про безсполучникове складне речення.
- •2. У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):
- •8. Фразеологія української мови. Поняття фразеологізму. Типии фразеологізмів. Співвідношення між лексичним складом слова і значенням фразеологізму. Джерела формування фразеологізмів.
- •28. Речення як базова одиниця синтаксису. Ознаки речення. Типи речень. Поняття про просте речення. Розмежування двоскладних і односкладних речень,
- •8. Типи лексичних значень слів. Багатозначність слів в укр. Мові. Омонімія, паронімія, синонімія, та антонімія як лексико-семантичні явища.
- •10. Слово як об’єкт морфемного і словотвірного аналізу. Поняття про морфему. Типи морфем. Словотвірні і формотворчі афікси. Словотвір іменників в українській мові.
- •11. Похідне слово як об’єкт словотвірного аналізу. Словотвірний тип і словотвірне значення. Способи словотвору в українській мові. Словотвір прикметників, прислівників та дієслів в українській мові.
- •17. Прислівник як частина мови. Функціональні розріди прислівників, їхні морфологічні ознаки
- •7. Лексикографія як наука про теорію і практику укладання словників. Відомості з історії української лексикографії. Найголовніші словники української мови.
- •4. Чергування голосних приголосних.
- •25. Складнопідрядні речення нерозчленованої і розчленованої структури і їхні типии. Структурно-семантичні типи безполучникових речень.
- •20. Категорія перехідності-неперхзідності дієслова. Категорія стану…….Безособ. Дієсл. Катег. Часу………………..
- •13.Категорія відмінка іменника. Відмінкова система сучасної української мови. Характеристика складу і відміни іменника. Особливості відмінювання іменників і відміни.
13.Категорія відмінка іменника. Відмінкова система сучасної української мови. Характеристика складу і відміни іменника. Особливості відмінювання іменників і відміни.
Категорія відмінка суто граматична. Нею виражається те чи інше відношення (часове , просторове, об’єктне тощо) іменника до інших слів у словосполученні і реченні.
У сучасній укр.. мові. Сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання.
Називний відмінок виступає формою вираження підмета (називається прямим), що відповідає на питання: хто? що? корова, місто
Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання: кого? чого? корови, міста
кому? чому? корові, місту
кого? що? корові, міста
ким? чим? коровою, містом
на кому? в (у) чому? (на) корові, у місті
Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).
Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.
Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.
Інші відмінники називаються непрямими.
Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:
Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.
Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.
Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.
Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).
ПЕРША ВІДМІНА
Залежно від кінцевого приголосного основи іменника І-ї відміни поділяються на три групи: на тверду, м’яку і мішану групи:
тверда вереда, кривда, плакса
м'яка вишня, скриня, богиня
мішана огорожа, святоша, межа
До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.
До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.
До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.
Зразок відмінювання іменників першої відміни: тверда група однина – кобза, кобзи, кобзі. Кобзу, кобзою, на кобзі, кобзо.
М’яка група зброя зброї зброї зброю зброєю на) зброї зброє Мішана група свіча свічі свічі свічу свічею (на) свічі свіче
МНОЖИНА країни М’яка група пісні Мішана група листоноші