
- •15. Займенник як частина мови. Поділ займенників на лексико-граматичні розряди. Відмінювання займенників.
- •18. Поняття про числівник як частину мови. Граматичні категорії числівників. Відмінювання числівників різних функціональних розрядів. Синтаксична роль числівників
- •2. Частки, що вносять модальні і модально- вольові відтінки у значення:
- •27. Поняття про словосполучення як синтаксичну одиницю. Типи підрядного синтаксичного зв’язку у словосполученні. Підрядні та сурядні словосполучення. Поняття про безсполучникове складне речення.
- •2. У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):
- •8. Фразеологія української мови. Поняття фразеологізму. Типии фразеологізмів. Співвідношення між лексичним складом слова і значенням фразеологізму. Джерела формування фразеологізмів.
- •28. Речення як базова одиниця синтаксису. Ознаки речення. Типи речень. Поняття про просте речення. Розмежування двоскладних і односкладних речень,
- •8. Типи лексичних значень слів. Багатозначність слів в укр. Мові. Омонімія, паронімія, синонімія, та антонімія як лексико-семантичні явища.
- •10. Слово як об’єкт морфемного і словотвірного аналізу. Поняття про морфему. Типи морфем. Словотвірні і формотворчі афікси. Словотвір іменників в українській мові.
- •11. Похідне слово як об’єкт словотвірного аналізу. Словотвірний тип і словотвірне значення. Способи словотвору в українській мові. Словотвір прикметників, прислівників та дієслів в українській мові.
- •17. Прислівник як частина мови. Функціональні розріди прислівників, їхні морфологічні ознаки
- •7. Лексикографія як наука про теорію і практику укладання словників. Відомості з історії української лексикографії. Найголовніші словники української мови.
- •4. Чергування голосних приголосних.
- •25. Складнопідрядні речення нерозчленованої і розчленованої структури і їхні типии. Структурно-семантичні типи безполучникових речень.
- •20. Категорія перехідності-неперхзідності дієслова. Категорія стану…….Безособ. Дієсл. Катег. Часу………………..
- •13.Категорія відмінка іменника. Відмінкова система сучасної української мови. Характеристика складу і відміни іменника. Особливості відмінювання іменників і відміни.
4. Чергування голосних приголосних.
Орфоепія (від лат. orthos- прямий, правильний, рівний і epos- слово, мова) - це сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень.
Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в одній і тій самій частині слова.
Чергування бувають Історичні та позиційні ( це такі чергування, які належать від позиції звука(його місця у слові), найчастіше виявляються при вимові).
Чергування голосних у коренях дієслів:
Е-о: нести – носити, везти – возити, брести- бродити
Е – і: летіти – літати, пекти- випікати.
І –А: лізти – лазити, сісти – садити
І-И сідати – сидіти. Ліпити – липнути.
О – А: ломити – ламати, перемогти – перемагати.
О-, Е, 1. Здебільшого чергуються з нулем звука, якщо вони є останнім голосним в іменниках на приголосний: вогонь – вогню, садок – садка. – такі голосні називаються випадними. 2. зявляються в родовому відмінку множини іменників, які мають у називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних: вікно – вікон, сукня – суконь.
О та Е з І – це чергування досить поширене в українській мові і є однією з найхарактерніших ознак, що відрізняє її від інших словянських мов. Воно належить до позиційних чергувань і залежить від типу складу. Пишемо О,Е – (у відкритому складі, закінч. На голосний – радість – радості, осень – осені). І – у закритому складі, закінчується на приголосний: школа – шкільний, село – сільський).
Не чергуються О, Е з І. Коли о, е випадні або вставні: день, дня;
У буквосполученні ор, ер, ов між приголосними: шовк, вовк, горб, торг. Шерсть;
У буквосполуч: оро, ере, еле зі сталим наголосом: берег. Очерет, мороз. Молот.
У словах іншомовного походження: атом, актор. Шофер. Бетон.
Чергування О з Е після шиплячих та Й
Після шиплячих ж ч ш щ й – можуть вживатися О, Е або ж чергуватися.
Пишемо Е:
Перед мякими приголосними: вечеря, ніженька. Боєць;
Перед складом з голосним И, що походить з давнього І: пшениця, шести, щетина;
Перед шиплячими: баєчка. Копієчка. Діжечка.
Пишемо О:
Перед твердим не шиплячим: шовк, щока. Жолудь, бджола;
Перед складом із голосним И: чотири , чорний, жовтий.
Голосні в українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Чергування приголосних: У сучасній українській мові часто відбувається закономірні постійні зміни приголосних звуків при словозміні та словотворенні. Фонетичне явище чергування приголосних зумовлене особливостями історичного розвитку мови й полягає в заміні одних звуків іншими. Це істотно змінює фонетичну й морфемну структуру слова та викликає труднощі в правописі різних частин мови.
Найпоширеніші чергування приголосних
При словозміні та словотворенні:
Г-Ж-З: нога – ніженька – на нозі; друг – дружній – друзі.
К-Ч-Ц: рука – рученька – у руці, музика – музичній – музиці.
Х-Ш-С: Вухо – вушко – на вусі, муха – мушва – на вусі.
2. При творенні прикметників за допомогою суфікса –ськ- та іменників із суфіксом – ств-:
Г,ж,з+ськ, ств – сякий, зтво: Прага – празький, Волга – волзький, Запоріжжя – запорізький, Киргиз – киргизький.
К,Ч,Ц + ськ., ств – цькуй, цтво: Кременчук – кременчуцький, Вінниця – вінницький, козацький – козацтво.
Х,Ш,С, +ськ, ств – сякий, ство: птах – птаство, товариш – товариський. Товариство.
3. при творенні ім.. із суфіксом –ин- від прикметників з основою на ськ, цьк: Київський – Київщина, німецький – Німеччина.
4. При творенні вищого ступенів порівняння прикметників за допомогою суфіксв - ш-.
Г, Ж, З, С + Ш – жч(ий) е – щ(ий) е: дорогий – дорожчий – дорожче, дужий – дужчий – дужче.
5. Чергування приголосних у коренні дієслів при відмінюванні:
Д – Дж: ходити – ходжу, ходиш
ЗД – ЖДЖ: їздити – їжджу, їздиш
З – Ж – в'язати – в’яжу. В’яжеш
С – Ш: писати – пишу, пишеш
К – Ч: плакати – плачу,плачеш.
СТ – ШЧ(Щ) – простити – прощу, простиш
6. У дієслівних формах губні приголосні чергуються з буквосполученням «губний+л»: любити – люблю, купити – куплю, ловити – ловлю, ломити - ломлю.
Найуважнішим засобом досягненя милозвучності мови є позиційні чергування У – В, І – Й. – читав у книзі, рука в руку, сніг узимку. Фрукти й овочі, овочі і фрукти.
Пишемо У: між двома приголосними, перед наступним в.ф, на початку речення перед наступним приголосним, після паузи (на письмі розділового знака)
Пишемо В: Між голосними, на початку речення перед голосним, якщо попереднє слово закінчується на В, то перед наступним голосним вживаємо прийменник В, а не У, після голосного перед наступним приголосним.