6. Предмет лексикології як окремої мовознавчої дисципліни. Ознаки слова як мовної одиниці. Знакова і номінативна функції слова. Склад лексики української мови з погляду походження. Лексичні запозичення та їхні різновиди.

Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові.

Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія (від гр. lexis - слово і logos - вчення).

Розрізняють лексикологію Історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Лексикологія розглядає словниковий склад мови в таких аспектах: лекс. Споконвічна і запозичена, загальновживана і професійна, нейтральна і стилістично забарвлена, активна і пасивна, нова і застаріла. Також вивчаються: одно знач. І багатозначю слова, омоніми, пароніми, синон, антоніми, діалектизми, жаргонізми. Лексикологія розділяється на такі розділи: Семасіологію- учення про семантику( лекс. Знач. Слів). Етимологію – учення про походження слів. Ономатологію – вивчає власні назви, та географічні назви (топоніми), антропоніміка – вивч. Власні назви істот. Гідроніміка -водойоми. Термінологію учення про терміни. Лекс. Тісно пов’язана з Фразеологією, Лексикографією, діалектологією.

Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.

Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, префікс, основа, суфікс) виявляють себе лише у слові. Із слів також складаються словосполучення і речення. Слово служить для називання предметів, явища навколишнього світу, дій процесів. Слово бере на себе номінативну (називну0 функцію мови.

Найважливішою особливістю слова є те, що воно не лише називає предмети, явища навколишнього світу, а й узагальнює їх. У словах реалізуються наши почуття. Думки.

Найважливіші ознаки слова:

1( має певну матеріальну оболонку (складається з 1 або кілька звуків) які внутрішньо впорядковані.

2) має один наголос (складні – побічний), складні слова , що пишуться через дефіс мають 2 головнихх наголоса. Напр.: воєнно-стратигічний.

3) має лексичне значення, тобто щось називає чи виражає.

4) повязується з іншими словами у реченні, виконує в реченні синтаксичну функцію.

5) слова набирають в реченні певних граматичних форм.

Усі слова за значенням поділяються на дві групи - самостійні та службові.

Самостійні слова - це слова, які обов'язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум). Їх ще назив. Повнозначними ( ім., числів. Прикм і т.д.)

Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).

Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками (якими вона і відрізняється від інших мовних одиниць):

складається із звуків і має один основний наголос;

може поділятися на менші значущі частини - так звані морфени (корінь, закінчення, префікс, суфікс);

має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.

У слові може бути значення двох типів:

Лексичне значення слова.

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей".

Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.

Граматичне значення слова.

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Граматичне значення слів розглядається в морфології.

За походженням лексика неоднорідна. Незапозичена лексика. Основну частину становлять незапозичені слова – 90 проц. До них належать індоєвропейські слова, праслов’янські та власне українські слова.А) Індоєвропейській період 5-6 тисячоліття до н.е. укр. Мова успадкувала назви людей за спорідн, назви частин тіла, тварин. Житла. Рослин, чисел.

З 3 ТИС ДО Н.Е. ДАВНЯ ЛЕКСИКА СПІЛЬНА З ЛИТОВСЬКОЮ ТА ЛАТИНСЬКОЮ МОВАМИ.

Б) праслов’янській період поч.. 2 тисяч. До н е. Найбільше слів в укр. Мов виникло з 6 ст.н.е внаслідок формування діалектів, що легли в основу укр.. мови. Лексичні запозичення. Відносно того. Як запозичуються слова, запозич. Бувають: ПРЯМІ – з мови в мову; ОПОСЕРЕДКОВАНІ –через інші мови.ЗА СПОСОБОМ ЗАПОЗИЧЕННЯ: усні, книжні; Запозичення бувають: словотвірні, варваризми. Екзотизми.

12. Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль). Іменник – це частина мови , що об’єднує слова с предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.

Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду. Відмінка й числа. Кожний іменник у формі однини обов’язково належить належитьж до одного з трьох граматичних родів- чоловічого. Жіночого або середнього, не мають граматичного роду лише іменники множинної форми(ворота, висівки, дріжджі).Іменники змінюються за відмінками

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА Основна синтаксична роль іменників - підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також: неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече); іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем); обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).

РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ Серед іменників виділяються такі групи слів: Загальні назви, влсні назви; Назви істот неістот; Конкретні абстрактні, збірні, речовинні.

ЗАГАЛЬНІ НАЗВИ-

Загальні іменники позначають предмети в цілому. До них належать усі слова, що є наменуваннями однорідних предметів ( поет. Журнал. Творчість. Клас. Студент,, море . зоря, хлопець.) У більшості випадків загальні іменники називають предмети, що піддаються лічбі. Тому їм властиві форми однини і множини ( поет-поети, книжка-книжки)- їх пишемо з малої літери.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.Завжди пишемо з великої літери. Власні іменники переважно вживаються в однині.

Загальні назви можуть ставати власними(Назви видавництв. Спортивних організацій – «Наукова думка», «Вища школа», «Шахтар»), а власні назви переходити в загальні (галіфе. Панама. Ват).

НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ ім що назіістоти, відповідають на питання хто? бєднуються в семантичну групу назв істот.До категорії істот належать назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИКонкретні: корабель, шлях. Китай, осел.

Абстрактні: сум, любов. Капіталізм, знання.

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними. (корабель, шлях, китай). Назви людей. Тварин рослин предметів неорганічного світу. Речовини. Матеріалу, власні назви. При цьому необов’язково щоб вони були реальними. Достатнь щоб мовець уявив їх собі, як відчутні: русалка. Домовик, марево дірка.Конкретні іменники змінюються за числами: місто-міста. Вулиці-вулиця, вони піддаються рахунку, тому сполучають з власне кількісними числівниками: два міста, сім будинків.

До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять- якостей, властивостей, дій, процесів які не піддаються рахунку наприклад: радість, приязнь. Синява. Вимір переліт.Такі поняття , які людина може пізнати лише способом мислення. ( Радість)

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття. Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм. Властивосты почуття Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

Граматичні ознаки. 1. зтність утворювати форми обох чисел(більшість уживається тільки в однині.): політика, праця, розум. 2. Несрполучуваність з власне кількісними числівниками ( лише деякі з них можуть поєднуватись з неозначено-кількісними багато щастя, чимало праці, мало терпіння). Частина цих іменників уживається тільки в множині – фінанси, кошти Вибори. Лінощі.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ : козацтво,студентство, зілля. Братство, колосся, гілля.

Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

Вони вживаються тільки в однині, через те. Що виражають обєднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі.

Не сполучаються з власне кількісними числівниками, лише з неозначено-кількісними чи дробовими: багато рідні.

Збірні іменники можна впізнати за характериними суфіксами та іншими морфемами:ств(о), инн(я), н(я) та ін

Речовинні: алебастр, молоко, камінь.

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину, Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі). Не піддаються лічбі, а лише підлягає вимірові.

Граматичні категорії іменника.Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються, а мають самостійну категорію роду.

Окрему групу слів становлять іменники спільного роду (приналежність їхню до чоловічого чи жіночого роду можна встановити лише в реченні, вони поєднуються з означуваними словами). До таких слів належать також імена й призвища людей (Шура, Женя, Зеленкевич)

Способи вираження роду іменників:

Лексичний – батько мати. Морфологічний – закінчення. Словотворчий – Ведмідь-ведмедиха-ведмежа;заяць-зайчиха-зайченя. Синтаксичний- Працьовита валя, інтелігентний славко.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

• за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь); за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);

• за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало); за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви предметів, які піддаються лічбі й здатні поєднуватися з кількісними числівниками:дорога –дороги, сім років, п’ять газет. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. Третю- що вживаються тільки в множині

.14. Характеристика складу II, III та IV відмін у сучасній українській літературній мові. Особливості їхнього відмінювання. Невідмінювані іменники у морфологічній системі української мови.

Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду з нульовим закінченням, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб, гай), або із закінченням -о (Дніпро, Василько, батько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).

ДРУГА ВІДМІНА

Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).

ТРЕТЯ ВІДМІНА До іменників третьої відміни належать іменники, що в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (сінь, тінь,паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому також були м’якими (подорож, любов, річ), а також іменник мати.

ЧЕТВЕРТА ВІДМІНА

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат, -ят, -ен (небожа, плем’я, зайча).

НЕЗМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

· - слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

· - жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

· Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

15. Займенник як частина мови. Поділ займенників на лексико-граматичні розряди. Відмінювання займенників.

Займенник- це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова не однотипні, вони поділяються на три групи: Узагальнено предметні займенники співвідносяться з іменниками(хто? Що?). вони дають вказівку на предмети і характеризуються спільними з іменниками граматичними ознаками: я. ти. Ми, ви, він вона хто що хтос. Дещо хто-небудь. Узагальнено-якісні займенники (який? Чий?) дають вказівку на ознаки і за граматичним значенням співвідносяться з прикметниками: вони змінюються за родами, числами і відмінками: мій твій інший іхній свій такий чий якийсь будь-який який-небудь. Узагальнено-кількісні займенники вказують на кількість (скільки стільки) або порядок при лічбі (котрий) і за морфологічними ознаками співвідносяться з числівниками. Слова стільки скільки змінюються за відмінками, а котрий - за відмінками, родами і числами.

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ЗАЙМЕННИКІВ

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

 підметом (вчора я ходив у школу; ми просто йшли; хтось зазирнув у вікно);

 означенням (зараз розповім про свої плани; ці дівчатка не з нашого класу);

 додатком (трохи заробив собі грошей; щось тебе не бачу);

 обставиною (всі зібралися коло вчителя; розуміння шукайте в собі);

 іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ Займенники за своїм лексичним значенням іморфологічними ознаками поділяються на дев’ять розрядів:

ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Особовий займенник я вказує на розповідача, особу, що говорить (1-а особа) (я це повинен сказати).

Займенник ти ви (2-а особа) вказує на особу, до якої звертається розповідач (а ти не брав моїх зошитів?)

Займенник ми вказує на те, що розповідач об’єднує себе ще з кимось, напр., розповідає про себе і своїх друзів чи знайомих (ми вчора були у лісі).

Займенник ви вказує на осіб, до яких звертається розповідач (ви хіба про це не чули?).

Займенники він, вона, воно (3 я особа) вказує на особу, яка не приймає участі у розмові або на предмет, про який іде мова (вона добре підготувалася до уроку; воно було дуже смачне).

Займенник вони вказує на деяку кількість осіб, що також не беруть участі у розмові або на предмети, про які розповідає оповідач (вони довго ще будуть над цим думати; вони зовсім не коштовні).

Займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона- з іменниками жіночого роду, воно- з іменниками середнього роду, займенник вони співвідноситься з іменниками всіх чотирьох родів у множині (він піднявся; вона підійшла; воно стрибнуло; всі вони- гарні люди);

ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКІВ Одні займенники змінюються за відмінками, як іменники (хто, він, що, я), інші- за родами, числами і відмінками, як прикметники (нічий, ваш, деякий). Займенники скільки, стільки змінюються за відмінками, як числівник два.

Відмінювання особових займенників відбувається за такою схемою:

ОДНИНА: Я МЕНЕ МЕНІ МЕНЕ МНОЮ НА МЕНІ; ТИ ТОБЕ ТОБІ ТЕБЕ ТОБОЮ НА ТОБІ; ВІН ЙОГО ЙОМУ ЙОГО НИМ НА НЬОМУ; ВОНА ЇЇ ЇЙ ЇЇ НЕЮ НА НІЙ;ВОНО ЙОГО ЙОМУ ЙОГО НИМ НА НЬОМУ; МИ НАС НАМ НАС НАМИ НА НАС ; ВИ ВАС ВАМ ВАС ВАМИ НА ВАС; ВОНИ ЇХ ЇМ ЇХ НИМИ НА НИХ

ЗВОРОТНИЙ ЗАЙМЕННИК Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку).

У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи- обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

Відмінювання зворотнього займенника себе відбувається за такою схемою: - СЕБЕ(ДО СЕБЕ) СОБІ СЕБЕ (НА СЕБЕ) СОБОЮ НА СОБІ

ПИТАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?).

Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи:

Відмінювання інших питальних займенників:

ВІДНОСНІ ЗАЙМЕННИКИ Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий).

Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.

ПРИСВІЙНІ ЗАЙМЕННИКИ Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її - незмінні.

Відмінювання присвійних займенників МІЙ МОГО МОЄМУ МОЄ МОЇМ НА МОЄМУ;МОЯ МОЄЇ МОЇЙ МОЮ МОЄЮ НА МРЇЙ; МОЄ МОГО МОЄМУ МОЄ МОЇМ НА МОЄМУ; МОЇ МОЇХ МОЇМ МОЇ МОЇМИ НА МОЇХ, свій, твій відбувається за такою схемою:

Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи: НАШ НАШОГО НАШОМУ НАШ НАШИМ НА НАШОМУ; ВАША ВАШОЇ ВАШІЙ ВАШУ ВАШИМ НА ВАШІЙ

Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи: ЇХНІЙ ЇХНЬОГО ЇХНЬОМУ ЇХНІЙ ЇХНІМ НА ЇХНЬОМУ

ВКАЗІВНІ ЗАЙМЕННИКИ Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки).

Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Вказівні займенники той (отой) відмінюються:ТОЙ ТОГО ТОМУ ТОЙ ТИМ НА ТОМУ; ТА ТІЄЇ ТІЙ ТУ ТІЄЮ НА ТІЙ; ТЕ ТОГО ТОМУ ТЕ ТИМ НА ТОМУ; ТІ ТИХ ТИМ ТІ ТИМИ НА ТИХ

Вказівні займенники цей (оцей) та рідковживаний сей відмінюються: сер рід ЦЕ? Множ ЦІ

Займенник стільки відмінюється, як числівник два: СТІЛЬКИ СТІЛЬКОХ СТІЛЬКОМ СТІЛЬКИ СТІЛЬКОМА НА СТІЛЬКОХ

ОЗНАЧАЛЬНІ ЗАЙМЕННИКИ Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй).

Означальні займенники весь (увесь, ввесь) відмінюються за такою схемою: вся все всі

Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи:

НЕОЗНАЧЕНІ ЗАЙМЕННИКИ Неозначені займенники вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість (абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, будь-хто, будь-що, будь-який, будь-чий, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, чий-небудь, скільки-небудь, казна-хто, казна-що, казна-який, казна-скільки, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись).Неозначені займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються.З частками казна-, хтозна-, будь-, небудь- займенники пишуться через дефіс (казна-хто, хтозна-чий, будь-який, скільки-небудь), а з частками аби-, де-, -сь- разом (абиякий, дещо, хтось). Якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (будь для кого, аби з ким, хтозна в чому).

Неозначені займенники відмінюються так, як питальні займенники, від яких вони утворилися.

ЗАПЕРЕЧНІ ЗАЙМЕННИКИ Заперечні займенники вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки). Заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворюються за допомогою частки ні.З часткою ні заперечні займенники пишуться разом. Проте якщо між часткою і займенником є прийменник, то всі три слова пишуться окремо (ні в якому, ні для чого, ні для кого). Заперечні займенники відмінюються так, як і питальні займенники.