15. Дайте свой міркування стосовно можливості існування чисто ринокової...

Чисто ринкової економіки як основи економічної, та й не тільки економічної, сфери життєдіяльності суспільства не існує. Навіть на перших етапах розвитку ринкова економіка не існувала без втручання держави. Мінялися лише цілі, завдання, масштаби, форми цього втручання. У різні періоди економічного розвитку окремих нині розвинених держав мали місце «приливи» й «відливи» державного втручання в економіку, тобто ступінь втручання підсилювався або зменшувався. Ринок впливає на економічні, соціальні, міждержавні відносини, але не в змозі всі їх регулювати. Більш того, ринок не може підмінити собою всього механізму функціонування сучасного суспільства.

У суспільствознавстві усе більше визнання знаходить точка зору одного з основоположників теорії соціального ринкового господарства Вільгельма Ойксна, який вважав, що поняття «капіталізм», «соціалізм», «комунізм» не більш, як абстрактні ідеологічні категорії. Існують тільки дві системи: ринкова і центрально-керована в різних модифікаціях. Центрально-керована система, її частіше називають адміністративно-командною, програла історичне змагання ринковій, тому що виявилася нездатною вирішити головні питання людського буття — забезпечити гідний рівень життя людей, громадські свободи, динамічний розвиток економіки і суспільних відносин. Нерідко адміністративно-командну систему ототожнюють з центрально-керованою системою, що існувала в Радянському Союзі. Так, деякі економісти небезпідставно вважають, що в СРСР існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка іншого, чим на Заході, типу.

Подібно ринкової, адміністративно-командна система має особливості в різних країнах, де використовують елементи ринкової економіки, які нерідко деформуються авторитарними методами управління, а також форми недержавної власності, що суворо регулюються центром. Часто створення теоретичної моделі адміністративно-командної системи приписують класикам марксизму. Однак це не зовсім так. Вони лише поглибили ідеї, що висловлювалися вченими в різні епохи розвитку суспільства. Найглибше ідеї неринкового господарства сформульовані соціалістами-утопістами. Це було реакцією на соціальні негаразди, що спіткали трудові верстви населення в епоху первісного нагромадження капіталу і промислового перевороту.

16. Розкрийте зміст та основні пріоритети модернізації економічної системи в Україні у контексті загальноци­­ві­­лі­­­заційного розвитку.

Модернізація — це, перш за все, комплексний процес реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних та суспільних інституцій, а також запозичення тих культурних норм, які відповідають кращим стандартам і цінностям розвинутих демократичних країн. Cуть модернізації — оновлення або створення нових інституцій, що створюють умови для перетворення міжлюдських стосунків у сфері політичних, правових, економічних, суспільних відносин на сучасних засадах визнання принципів демократії, верховенства права та прав людини, ринкової економіки, соціальної держави, усталених міжнародних норм співіснування країн. 

Головною проблемою є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні виклики та загрози. За даними звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010 років Україна займає лише 82 місце серед 133 країн, поступаючись Литві, Росії, Казахстану, Латвії та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат Україна має за показниками “якості інституцій”. Зокрема, для нашої країни проблемними залишаються “ефективність використання державного бюджету, тягар державного регулювання, прозорість ухвалення урядових рішень та довіра суспільства до політиків. Негативну оцінку Україна має також за показниками ефективності товарного ринку, рівня розвитку фінансового ринку, макроекономічної стабільності та удосконалення бізнесу, що свідчить про необхідність координації зусиль на посиленні конкурентних переваг, пов’язаних зі створенням сприятливих умов для стабілізації економічного розвитку в країні, формуванні сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, а також умов інноваційного розвитку, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів та прав власників.

За останні вісім років відновлювального зростання економіка України так і не позбулася глибоких структурних деформацій і значно відстає від економік розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно — рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою продуктовою та ринковою диверсифікацією виробництва, що зумовлює низьку адаптивність до негативних зовнішніх впливів і призводить до різкого падіння виробництва.

Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо.

В умовах, коли провідні країни витрачають величезні фінансові ресурси на оздоровлення фінансових ринків та реального сектору економіки, уряд України реалізує системні заходи з оздоровлення банківської системи та поточної підтримки виробників товарів та послуг. Однак у стратегічному періоді нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх впливів національної економіки.

Головною стратегічною метою є вихід країни на траєкторію стійкого розвитку з зростанням добробуту та якості життя для усіх верств населення. Підґрунтям для досягнення поставленої мети є:

•    досягнення макроекономічної стабільності та створення сприятливих рамкових умов для розвитку підприємництва;

•    зняття інфраструктурних обмежень;

•    кардинальна модернізація економіки із зменшення розриву в конкурентоспроможності підприємств з основними промисловими конкурентами;

•    підвищення якості трудового потенціалу із досягненням максимального балансу між попитом і пропозицією трудових ресурсів;

•    створення ефективно діючої інноваційної системи із посилення інноваційної складової розвитку та досягненням високого технологічного рівня реального сектору економіки тощо.