26. Розкрийте сутність міжсистемної трансформації економіки. Наведіть приклади такої трансформації у 20-му і 21-му сторіччях.

Однією з першочергових рис транзитивної економічної системи є її всеохоплюючий, системний характер трансформаційних процесів, який пов’язаний радикальною заміною конституюючи елементів існуючої системи, тобто міжсистемна трансформація.

основні чинники соціально-економічних трансформацій: (1) екзогенні, зумовлені змінами зовнішнього середовища, в т.ч. такими, що відбуваються під впливом активності господарської системи; (2) ендогенні, породжені суперечливою взаємодією інерційності та інноваційності економічного розвитку. Доведено, що перетворення економічних систем забезпечується двома видами трансформаційних механізмів: адаптаційним, який підтримує поточний гомеостаз системи, протидіючи її внутрішнім і зовнішнім збуренням, та біфуркаційним, який сприяє якісному переродженню системи, прискорює процес її еволюції, породжує невизначеність, незворотність та непередбачуваність майбутнього. Систематизація основних векторів сучасних соціально-економічних трансформацій зумовила висновок, згідно з яким новітні перетворення транзитивних систем є складноструктурованими й охоплюють процеси постіндустріальної модернізації, зміни суспільного устрою, глобалізації господарського розвитку, соціалізації та гуманізації суспільного життя.

Набутий в нашій країні протягом 1992 - 2006 років досвід конструювання і застосування соцієтальних показників дає підстави виокремити в українській системній трансформації два цикли соцієтальних змін (1994 - 2004; 2004 - ) Перший сплеск (1994 – 1998 роки) зачепив „ядро соціальної системи”, поділивши центральну владу на гілки-функції (законодавчу, виконавчу, судову) і закріпивши ці зміни в Конституції України 1996 року. Другий, що розпочався 2004 року, об’єктивно спрямований на „периферію соціальної системи”, обумовлюючи демократичні зміни на регіональному і місцевому рівнях владної вертикалі та в практиці самоврядування.

Друга хвиля трансформації та її альтернативи

Перших трансформаційних змін історія людства зазнала ще в часи Великої депресії 1929 - 1933 років в країнах євроатлантичного ареалу (Північна Америка та Західна Європа). Нова, потужніша хвиля таких змін була розпочата Китаєм (1978 - ), продовжена Польщею (1980 - ) та іншими країнами Центральної і Східної Європи (1989 - ) і, нарешті, була підхоплена суверенними країнами - республіками колишнього СРСР (1991 рік). Сьогодні клуб своєрідного „соціального трансферу” вже охоплює понад сто країн світу.

На межі 1970-х – 1980-х років на Євразійському континенті і особливо в СРСР активно точилася дискусія щодо вибору моделі-взірця для наслідування досвіду суспільної трансформації. Спектр вибору лежав між двома граничними полюсами-альтернативами: західною радикальною (польською) моделлю переходу до ринкової економіки та східною поміркованою (китайською) моделлю економічних реформ.Зокрема, в СРСР перші спроби трансформаційних змін здійснювалися на кшталт китайської моделі. Політичний розпад СРСР доповнився швидким падінням національних економік, що колись складали єдиний народно-господарчий комплекс СРСР. Економічна криза перманентно перейшла в системну кризу, на якій суттєво позначилась (принаймні на перших її етапах) соцієтальна радянська спадщина, що її уособлював універсум „homo soveticus”. Одначе далі, з розвитком трансформаційних процесів і зростанням вагомості психологічного чинника, на авансцену політики все помітніше виходив соціокультурний фактор. Посилювалася різниця між пострадянським Заходом і Сходом, які особливо давалися взнаки в екстремальних ситуаціях перехідної динаміки.

27.

Сучасні підходи до вивчення та аналізу тих масштабних змін, які відбуваються в процесі переродження країн пострадянського простору, розглядають суспільство як організм, який здатний як розвиватися і зростати, так і хворіти й деградувати .Суспільство представляє собою соціальну систему, а зміни в її підсистемах, ключових

соцієтальних полях за рахунок взаємозв’язків і взаємовпливів якісно змінюють саму систему.

У актуальних дискусіях вагоме місце належить аналізу причин і виявів суспільно-трансформаційної кризи в Україні. Хоча, на нашу думку, коректніше говорити про системні трансформації, навіть тоді, коли вони накладаються на глобальну фінансово-економічну кризу, що не оминула Україну. В українському суспільстві трансформаційні процеси визначаються на-

кладанням двох типів суспільних криз. Перший тип – це криза генетичного характеру, яка охопила колишні соціалістичні країни. Другий тип – це криза функціонального характеру, яка виникла в процесі функціонування оновленої

системи незалежної України внаслідок нагромадження помилок при змінах економічних і соціальних умов існування суспільства тощо.

Економічна трансформація. Відбулися, по-перше, кардинальна зміна ключових економічних інститутів власності та економічної координації – на всіх рівнях; по-друге, саморозвиток тіньового сегмента економіки, по-третє, зросла роль інституту довіри/недовіри (це стосується довіри до бізнесу, влади, міжособистісної довіри тощо);

Трансформація політичного поля. По-перше, відбувається легітимація інститутів політичної демократії; по-друге, формується інститут політичної опозиції; по-третє, політичні партії стають залежними від фінансово-промислових груп.

Трансформація культурної сфери. Культурні зміни зумовлюються системними радикальними змінами політичної та економічної сфер. Суттєвий вплив мають також інформаційна відкритість українського суспільства

після розпаду радянської системи, процеси глобалізації та євроінтеграції.