3. Англо-американська система права

Особливості англо-американської системи права

В основу англо-американського права покладено загальне право (common law) Великобританії, яке сформувалося в результаті діяльності королівських судів, рішення яких визнавались такими, що мають обов'язкову силу для нищестоящих судів. Шляхом прийняття нових судових рішень забезпечувався розвиток спочатку загального права, а пізніше і права справедливості (equity), яке склалось в результаті діяльності суду канцлера. Цей дуалізм (судів загального права і права справедливості) схожий на дуалізм цивільного і преторського права в рамках римського приватного права. Загальне право і право справедливості сформували прецедентне право, до якого пізніше добавилось статутне право (statute law), яке включає також акти, прийняті парламентом.

Сформоване в такому вигляді англійське право було перенесене в колонії - США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, інші країни, де воно було піддано модифікації. Найбільші зміни в англійське право були внесені в США. Тому ця правова система отримала назву англо-американської.

Джерела права

Загальний перелік джерел у цій системі права той самий - закони, судова практика, звичаї, але їх співвідношення змінюється.

Закони в англо-американській системі не відіграють тієї ролі, яка притаманна континентальному праву. Тут відсутні кодифіковані акти цивільного законодавства- кодекси. Закони приймаються щодо окремих інститутів - юридичних осіб, права власності, купівлі-продажу тощо. Вони не систематизуються. Є лише окремі систематизовані акти, які стосуються лише деяких інститутів (наприклад, Одноманітний торговий кодекс, США).

Вирішальне значення для визначення змісту цивільного права має судова практика, яка приймає форму прецедентного права. Прецедентне право - це систематизована доктриною сукупність рішень судів вищих інстанцій, які підлягають застосуванню до аналогічних справ. Судові прецеденти визнаються джерелами права. Рішення судів відкликаються на потреби практики і змінюють попередні рішення. Право розвивається поступово, із збереженням корисних традицій. Збірники прецедентів існують в документарному вигляді та електронній формі.

Значна увага також приділяється звичаям, особливо при формуванні нових прецедентів.

Англо-американська система розвивається під визначальним впливом прецедентного права. Юрист загального права слідує будь-яким вимогам практики і не може ігнорувати окремі її потреби з метою дотримання логічності системи загальних норм. Доктрина розвивається казуїстично, шляхом узагальнення окремих прецедентів. Кожний із методів цих двох правових систем має свої плюси і мінуси. Важко обрати абсолютно кращий із них.

Не випадково на сучасному етапі відбувається зближення цих правових систем, що особливо яскраво проявляється на прикладі ЄС.

Особи

Положення про осіб в англо-американському праві присвячені фізичним та юридичним особам. Розмежування правоздатності і дієздатності не проводиться. Замість них існує єдине поняття правосуб'єктності (legal capacity). Однак на практиці розрізняють пасивну та активну правосуб'єктність (аналоги право - та дієздатності), причому остання трактується як здатність до самостійного вчинення правового акту. Правосуб'єктність вважається формально рівною, виникає за загальним правилом з народження і припиняється в момент смерті. Англо-американському праву невідоме визнання особи безвісно відсутньою та померлою як самостійні правові інститути.

Щодо юридичних осіб в цій правовій системі характерним є те, що слабе розвинене загальне поняття юридичної особи. Існує два основні різновиди юридичних осіб - товариства (partnerships) і компанії (у Великій Британії) або корпорації (в США); публічні корпорації у Великій Британії. Товариства мають декілька різновидів, які відрізняються залежно від характеру відповідальності товаришів за боргами товариства. Повні товариства не визнаються юридичними особами. Інший вид товариств - командитні (limited partnership) - визнані юридичними особами.

Основна маса норм присвячена корпораціям, які є аналогами товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств. Однак компанії (корпорації") не поділяються на види залежно від того, що їм належить - частки чи акції. їх заміняє єдиний термін - shares. Формально компанії мають спеціальну правоздатність (доктрина ultra vires).

В англо-американському праві відсутні установи. їх заміняють або корпорації, створені на безприбутковій основі (nonprofit corporation), або довірчі власники.

Власність (property, ownership)

Це одне з ключових понять в англо-американському праві. Система речового права відсутня. Місце категорії "речове право" займає "власність". З точки зору континентального юриста, навіть власність на нерухомість в англо-американському праві не є правом на свою річ, оскільки верховним власником земель визнається держава ("корона"). З точки зору приватного права, повноваження "корони" є переважно номінальними.

Головна риса англо-американського трактування власності полягає в припустимості розділеної (подвійної, розщепленої") власності. Принцип "одна річ - одне право власності" не діє. Замість нього встановлено принцип, згідно з яким кількість, а значить, і зміст прав власності, належних декільком особам щодо однієї і тієї самої речі, може бути визначене угодою (волею) учасників.

Розподіл права власності допускається як в просторі - по горизонталі і по вертикалі, так і в часі. Наприклад, один власник має право на доход від здачі земельної ділянки в оренду, а інший - від користування нею. Будь-яка річ може бути передана одному власнику довічно, а іншому - після смерті першого, і в обох випадках йдеться про право власності, яке ділиться між даним і майбутнім власниками. Отже, зміст цих різних прав власності визначається за волею первинного власника або за угодою власників.

Власність (property) трактується максимально широко. Окрім традиційних прав до неї інколи відносять навіть деякі права вимоги (наприклад, на отримання пенсій, аліментів тощо), виключні права (інтелектуальну власність), особливо якщо вони відчужувані. Принцип визнання цінності власністю така - раз право щодо неї може бути відчужене, воно є річчю, хоч і особливого роду, а значить, може виступати як об'єкт права власності.

Найбільш яскраво всі перераховані особливості англо-американського розуміння власності виражені в довірчій власності (trust, fiduciary ownership). Сутність довірчої власності полягає в тому, що первинний власник - установник (settlor) трасту передає річ в управління довірчому власнику (trustee) з тим, щоб той передав цю річ або доходи, отримані від її експлуатації, вигодонабувачеві (beneficiary). В ролі останнього може виступати як установник трасту, так і будь-яка третя особа (зокрема публіка в широкому значенні цього слова).

І довірчий власник, і вигодонабувач вважаються власниками, але з різними правами - перший має право здійснювати управління (експлуатацію) переданим йому майном, другий зберігає право на дохід і на отримання речі назад. Обсяг прав кожного з них може змінюватися залежно від того, на яких умовах створено траст (що може бути обумовлено договором, одностороннім правочином - заповітом, чи законом). Наприклад, за довірчим власником може бути закріплено право вирішувати, чи виплачувати дохід вигодонабувачеві. Разом з тим може існувати така довірча власність, в рамках якої вигодонабувач в будь-який момент може її припинити і отримати річ назад. Ця еластичність конструкції трасту здатна піддаватися різним модифікаціям. Тому її використовують в най неочікуваних ситуаціях - у випадку безпідставного збагачення, у відносинах між компанією та її директором, між опікуном та опікуваною особою, принципалом та агентом, між адвокатом та клієнтом, при спадкуванні тощо. Однак основне призначення трасту полягає в тому, щоб забезпечити професійне управління майном в чужому інтересі - на користь певних категорій осіб, нездатних або які не бажають його здійснювати.

Договірне і деліктне право

Ключовими поняттями англо-американської системи права відповідно є договір (contract) і делікт (tort). В цій правовій системі відсутня загальна частина зобов'язального права; також немає абстрактного поняття зобов'язання. Основна увага приділена договору і делікту. Підставами виникнення зобов'язань є договір, квазі-договір (безпідставне збагачення, ведення чужих справ без доручення) і делікт.

В англо-американському праві договір - це зроблена взамін надання (задоволення) обіцянка, забезпечена санкцією (можливістю звернутися до суду). Відповідно договір передбачає наявність зустрічних задоволень (consideration): для того, щоб отримати право вимоги, кредитор спочатку сам повинен що-небудь обіцяти боржнику. Звідси випливає, що оферта (пропозиція укласти договір) не пов'язує особу, яка її вчинила, доти, поки вона не акцептована (не підтверджена отримувачем оферти). До акцепту оферта може бути вільно відкликана. Особливим видом договорів є договір "за печаткою", які здатні покладати на боржників обов'язки і за відсутності зустрічних надань (задоволень). Отже, вирішальне значення надається не угоді сторін (як в континентальному праві), а наявності зустрічних задоволень.

В англо-американському праві не існує ніякої класифікації договорів. Окремі види договорів породжені практикою, інші врегульовані законами (наприклад, про продаж товарів).

Відповідальність за порушення договору грунтується на принципі заподіяння: боржник відповідає за допущене ним порушення незалежно від вини. Це випливає з важливого принципу англо-американського права, згідно з яким боржник в будь-який момент вправі відмовитися від договору, відшкодувавши кредиторові збитки в повному обсязі.

Деліктне право існує як сукупність спеціальних деліктів, вироблених судовою практикою. Генеральний делікт як такий відсутній; є лише його доктринальні моделі. Під деліктами розуміють заподіяння шкоди майну або особистості.

Виділяються такі делікти, як вторгнення (trespass), що стосується заподіяння шкоди як особистості, так і майну; шкідливість (nuissance), тобто порушення спокійного користування майном конкретної особи або невизначеного кола осіб; наклеп (libel and slander), заговор (conspiracy) з метою завдати шкоди чужому бізнесу; неохайність (рос. небрежность; англ. negligence) тощо. Відповідальність за ці делікти настає, за загальним правилом, за наявності вини заподіювана шкоди.

Спадкове право. В англо-американській системі спадкове право має ряд специфічних рис. Спадкування в позаконтинентальному праві, по-суті, вже не є універсальним правонаступництвом, оскільки практично всі права та обов'язки спадкодавця переходять в довірчу власність (trust) третьої особи, головним обов'язком якого є виконання волі спадкодавця (прямо виражена чи передбачувана). Завдання цього виконавця - executor'a при спадкуванні за заповітом та адміністратора - administrate при спадкуванні за законом - розрахуватися з боргами спадкодавця і передати залишок спадкоємцям, в інтересах яких він і зобов'язаний діяти. Оскільки спадкоємці отримують майно вільним від боргів, вони і не відповідають за боргами спадкодавця. В цьому випадку відмінності між спадкуванням за участю довірчого власника і легатом немає, тому остання конструкція відсутня.

В англо-американському праві також розрізняють спадкування за законом і за заповітом. Однак допускається лише одна форма заповіту - письмовий заповіт, підписаний спадкодавцем і посвідчений в присутності не менш ніж двох свідків