1. Основні цивільно-правові системи сучасності

Поняття цивільно-правової системи (сім'ї)

Цивільне право України є результатом тривалого історичного формування цивільно-правових конструкцій з урахуванням традицій відповідної цивільно-правової системи (сім'ї), що дає можливість найбільш адекватно регулювати суспільні відносини в сфері приватного права.

В юридичній науці під правовою сім'єю (legal family) розуміють сукупність національних правових систем, виділену на основі спільності їх ознак і рис.

Правові сім'ї створюються не на основі мовної спорідненості, спільності культури або географічного положення, а за спільністю критеріїв і факторів.

В доктрині права обґрунтовано різні теорії про фактори, які повинні впливати на класифікацію правових систем. Зокрема, за теорією "формального" права мають значення лише об'єктивні фактори (тобто лише "формальне" право), а за іншою теорією - повинні враховувати всі об'єктивні і суб'єктивні фактори (тобто і "формальне", і "живе" право).

Національне цивільне право кожної країни розвивається під впливом інших існуючих правових систем. Головним способом такого впливу є запозичення правових конструкцій. Таке запозичення може бути прямим (наприклад, рецепція римського права на території південної і середньої Європи) або опосередкованим, коли той чи інший інститут формувався виходячи із загальних засад інституту, який раніше існував, але з урахуванням тих чи інших національних особливостей (так, зокрема, запозичувалася конструкція довірчої власності в континентальному праві).

В результаті запозичення цивільним правом однієї країни більшості правових інститутів іншої формується цивільно-правова система. Формування цивільно-правової системи можливе також шляхом формування в різних країнах одних і тих самих економічних закономірностей. Однак цей спосіб не є визначальним, оскільки скопіювати завжди легше, ніж створити своє.

Цивільно-правова система або сім'я являє собою об'єднання декількох держав за ознакою єдності основних закономірностей здійснюваного в них цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Цивільно-правова система як поняття похідна від правової системи в широкому значенні цього слова.

В теорії порівняльного правознавства обгрунтовано кілька основних класифікацій правових систем сучасності.

За критерієм стилю права правові системи сучасності поділяють на нерелігійні і релігійні.

В нерелігійних правових системах виділяють три групи: 1) західне; 2) квазізахідне; 3) позазахідне.

До західного права відносять романо-германське право (цивільне, континентально-європейське), англо-американське звичаєве право (англ. Common law), змішане право (гібрид романо-германського та англо-американського: Луїзіана (США), Квебек (Канада), Пуерто-Ріко, ПАР, Ізраїль, Філіпіни тощо), скандинавське (північноєвропейське) право (Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія). При цьому термін "західне право" не пов'язаний з географічним розташуванням країн: суть відмінності між західним і позазахідним правом зводиться до підходів до розуміння правової держави152 і правової культури, які не збігаються.

Квазізахідне або соціалістичне право існує сьогодні в країнах соціалістичного простору (КНР, Лаос, Камбоджа, КНДР, Ангола, Ефіопія, Мозамбік). Країни СНД, Балтії і колишньої Східної Європи вже вийшли з цієї сім'ї і сьогодні знаходяться на різних стадіях переходу від соціалістичного права до цивільного. В окремих країнах цієї правової сім'ї, наприклад в КНР і КНДР, існують дві паралельні правові системи - традиційна і соціалістична. Але в результаті їх відносять до сім'ї соціалістичного права.

Позазахідним правом визнається традиційне або патріархальне право окремих країн Південно-Східної Азії (південно-східне азіатське звичаєве право), Африки (африканське звичаєве право), Північної Америки (племінне право американських індійців).

За механізмом правового впливу, характером нормативності і забезпеченістю реалізації правових норм виділяють такі основні типи правових систем: 1) романо-германський; 2) англо-американський; 3) релігійно звичаєвий (традиційний) з підтипами: релігійно-общинний, філософсько-традиційний, звичаєво-общинний; 4) змішаний з підтипами: латиноамериканським та скандинавським; 5) міждержавно-правовий.

Залежно від особливостей загальноцивілізаційного розвитку і правових критеріїв виділяють такі основні правові сім'ї або системи: 1) сім'я законодавчого права (романо-германська або континентальна правова сім'я); 2) сім'я прецедентного права (англо-американська система права); 3) сім'я змішаного права (латиноамериканське, скандинавське право); 4) сім'я релігійного права (іудейське, індуське, ісламське, канонічне (католицької церкви) право); 5) сім'я традиційно-етичного права (китайське право, японське право); 6) сім'я традиційного права (африканське звичаєве право)154.

Раніше йшлося про соціалістичну систему права як різновид "авторитарної" системи права, яку в сучасних умовах інколи визнають різновидом вже названих систем права. Інколи виділяють як окрему правову сім'ю пострадянську правову систему.

Однак цивільно-правова система - самостійне утворення, тому його характеристика може не збігатися з характеристиками правової системи в цілому.

Наприклад, право колишнього СРСР відносили до так званої соціалістичної системи права, однак цивільне право цієї держави завжди тяжіло до континентальної системи, точніше, до її німецької підсистеми.

Основні ознаки або компоненти цивільно-правової системи

Слід виділяти основні ознаки або компоненти цивільно-правової системи. До таких ознак (компонентів) відносяться: 1) джерела права, їх склад і співвідношення між собою за значимістю; 2) структура цивільного права, у тому числі розподіл норм серед інших правових інститутів (підгалузей). Основними серед цих інститутів є норми про особи, речове право, зобов'язальне право, виключні права, сімейне право і спадкове право; 3) правозастосовча практика, не лише судова, але також конституційна, адміністративна тощо; 4) доктрина як сукупність існуючих поглядів на право і практику його застосування.

Класифікація основних правових систем

З урахуванням зазначених компонентів можна виділити такі цивільно-правові системи -континентальну, англо-американську, змішану, релігійну і традиційну (патріархальну).

Континентальна система права представлена практично всіма країнами Європи (за винятком Великої Британії), багатьма країнами Латинської Америки, а також Японією, частково Китаєм і багатьма колишніми колоніальними країнами, які сприйняли систему своєї метрополії.

Англо-американська система існує у Великій Британії, США і країнах Співдружності (Канада, Австралія і Нова Зеландія), а також частково в Індії.

Сім'я змішаного права включає в себе правові системи, які мають спільні закономірності розвитку і схожі ознаки, що знаходяться між романо-германським і прецедентним (англо-американським) правом, їх ще називають гібридними правовими системами, які поєднують елементи місцевих джерел права і запозичені правові положення як у романо-германського, так і в прецедентного права. Однак, незважаючи на це, вони вважаються самостійними правовими сім'ями. В ці правові сім'ї входять латиноамериканська правова сім'я і скандинавська правова сім'я.

Латиноамериканське право виникло на основі традицій і звичаїв корінного населення, яке проживає на території Латинської Америки, і розвивалося під впливом романо-германського права, а також американського права. Принципи формування правової системи, структури права і його джерел схожі з романо-германськими. Якщо в сфері приватного права на латиноамериканську правову сім'ю більше вплинуло романо-германське право, то більш відчутно вплинули у сфері публічного й особливо конституційного права принципи американського права, перш за все американської конституції, а також американської судової системи. На цій основі має місце дуалізм латиноамериканського права.

Скандинавське право об'єднує правові системи держав Північної Європи: Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (останнім часом окремі автори до цієї сім'ї включають і правові системи держав Балтії).

На формування скандинавської правової сім'ї римське право опосередковано вплинуло через роман о-германську сім'ю.

Скандинавське право нагадує конструкції та основні принципи формування і функціонування романо-германського права. Разом з тим, кодифікаційний процес в цих державах має своєрідність, яка полягає в комплексному підході до регулювання галузей права. Це означає, що кодекси скандинавського права регулюють не окремі галузі, а направлені на регулювання інститутів, які входять в різні галузі права. Скандинавське право відрізняється від романо-германського права, перш за все, особливим місцем і роллю, яку відіграє судовий прецедент в системі джерел права. Завдяки цьому ця правова сім'я має близьке відношення із сім'єю прецедентного (англо-американського) права. Це дає підставу називати цю правову сім'ю змішаною.

Сім'я релігійного права формується на основі власного специфічного праворозуміння, заснованого на його релігійному походженні. Право формується і діє на основі релігійних догм і доктрин. Головним суб'єктом права, згідно з релігійно-правовою доктриною, виступає божественна воля. Релігійне обґрунтування забезпечує релігійному праву авторитет в очах віруючих, які сприймають його як відображення божественної волі.

Найважливіша особливість релігійного права полягає в тому, що сфера його поширення залежить від належності до релігійної громади (або, в силу лояльності певних принципів, як в індуському праві) незалежно від місця проживання і знаходження.

Інша особливість релігійного права, яка відрізняє його від інших правових систем, зумовлена поєднанням в ньому релігійних і власне юридичних засад, що відобразилося на специфіці його джерел і структурі, механізмі дії і праворозумінні. Зазначена особливість проявляється і в тому, що для реалізації правової норми необхідна її відповідність не лише основоположним правовим, але й перш за все релігійним принципам.

При цьому релігійний характер відповідної правової системи проявляється перш за все в тому, що її ядро формують релігійні норми, які становлять її ідейну основу і забезпечують єдність її регулюючого впливу на суспільні відносини156.

До цієї групи правових систем входять іудейське право, індуське право та ісламське право (останнє діє, зокрема, в ряді країн Ближнього і Середнього Сходу).

Сім'я традиційного права включає в себе стародавні правові системи, пов'язані з поняттям традиційного суспільства і звичаєвого права, що являє собою право громад, а не право індивідів, оскільки всі права та обов'язки належать соціальним громадам. Традиційне право зберігає свій вплив в окремих країнах Африки, Індокитаю та Океанії. До цієї правової сім'ї входить також звичаєве племінне право американських індійців.

В рамках названих правових систем можливе виділення підсистем за різними критеріями. Наприклад, виділяють країни із змішаною системою права - континентальною та англо-американською: Шотландія, окремі штати США (Луїзіана) і Канади (Квебек).

Тенденції розвитку і місце цивільного права України в правових системах сучасності

Для сучасного цивільного права характерна тенденція до уніфікації національних правових систем при постійному збагаченні їх внутрішнього змісту.

Уніфікація відбувається шляхом згладжування найістотніших відмінностей і запозичення відповідних конструкцій. Однак в цілому цивільне право розвивається в національних рамках.

Уніфікація на міждержавному рівні реальна лише в сфері міжнародного приватного права і, очевидно, на рівні Європейського союзу, та й то переважно на рівні модельних актів.

Українське цивільне право займає власне місце серед цивільно-правових систем сучасності. Воно генетично тяжіє до континентального права що однак, не виключає запозичення окремих конструкцій і з англо-американського права.

За своїми правовими традиціями, структурою джерел і правозастосовною практикою вітчизняна юридична наука відносить цивільне право України до континентальної цивільно-правової сім'ї.

Однак у західній літературі звертається увага на дуалістичний і перехідний характер сучасної вітчизняної правової системи, яка рішуче відійшла від сім'ї соціалістичного права і на сьогодні знаходиться на стадії становлення своєї ідентичності.

У цьому зв'язку в літературі зазначається, що пострадянські правові системи, в тому числі й сучасне вітчизняне право, на рівні формального права проявляють багато типологічних ознак континентально-європейського права, однак поки не входять ні в сім'ю романо-германського, ні в традицію західного права. Вітчизняне право послідовно прагне до приєднання до німецької підгрупи романо-германської правової сім'ї, а на рівні живого права (тобто на рівні правозастосовчої практики) однозначно входить до групи позазахідного права, тобто правова культура, яка склалася в сучасних пострадянських країнах, не дає на сьогоднішній день віднести їх до сім'ї західного права.

При цьому варто враховувати, що з розпадом СРСР окремі країни (Балтії, Молдови) повернулися до законодавства, яке діяло в них до входження в СРСР. Інші країни, які ввійшли до складу СНД, зберегли чинність законодавства СРСР і приступили до власної нормотворчості. У випадку збереження і посилення СНД не виключається формування нової правової сім'ї під умовною назвою "Євразійська".