10. Цивілістична наука в київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Цивілістична школа в Імператорському університеті св. Володимира

У вересні 2012 р. виповнилося 178 років Імператорському Університету Святого Володимира, нині - Київський національний університет імені Тараса Шевченка (з 1939 р.) - визнаному лідеру освіти і науки в Україні.

Виникнення університету стало логічним результатом тривалих ініціатив місцевої громадськості. Ще у другій половині XVIII ст. кияни неодноразово висували проекти заснування вищої школи. Однак жоден із них не був реалізований. Нарешті 8 (20) листопада 1833 р. в день Святого архістратига Михаїла, що здавна вважався покровителем Києва, Указом Миколи І було оголошено про майбутнє закладення в Києві Університету Св. Володимира. Виникненню університету сприяли революційні події в Польщі 40-х рр. XIX ст. Після польського повстання 1830-1831 рр. царський уряд закрив Кременецький (Волинський) ліцей, який для дворянських дітей Волинської та Подільської губерній заміняв університет. І хоча ліцей офіційно залишився осторонь від повстання, його, як і інші вищі школи з польською мовою викладання, реформували. Починаючи з 1832/1833 навчального року ліцей перебазували до Києва і перевели на російську мову викладання. Разом з тим, він майже повністю зберіг своє майно, склад викладачів, а також учнів. Київський університет, створений фактично на базі Кременецького ліцею, став культурним осередком Київської, Волинської та Подільської губерній. Університет як інституція фактично почав діяти з 8 (20) березня 1834 р., коли відібраних за ознакою благонадійності викладачів Волинського ліцею було запрошено на засідання ради Університету Св. Володимира. Вони були призначені професорами Університету. А через 4 місяці, на день Святого Володимира, відбулося урочисте відкриття київської вищої школи. І вже 28 серпня (9 вересня) 1834 р. 62 студенти розпочали навчання. Київський університет спочатку мав лише два факультети: філософський та юридичний, а з 1835 р. в університеті було відкрито ще один факультет - медичний116.

В славній історії Університету важливе місце посідає кафедра цивільного права юридичного факультету - провідний центр вітчизняної цивілістичної науки. Зусиллями кафедри підготовлено багато поколінь вітчизняних юристів за весь час існування юридичного факультету та Університету.

Юридичний факультет у складі Імператорського Університету Святого Володимира почав функціонувати в 1835 р. На той час в його складі було сім кафедр, в тому числі кафедра римського права та кафедра російських цивільних законів, які фактично виконували функції сучасної кафедри цивільного права117.

Кафедра римського права забезпечувала в різні часи викладання низки таких навчальних дисциплін, як "Історія римського права", "Вступ до римського права", "Джерела римського права", "Система римського права /загальна та особлива частини/" тощо. На той час кафедра римського права вважалася провідною і питома вага дисциплін з римського права була досить великою. Римське право розглядали як теоретичну основу цивільного права. Це було цілком природно, бо юридичний факультет збирав і готував наукових працівників з римського права і російського цивільного права. Цивільно-правові науки в Київському університеті того часу досягай високого рівня і набули високого розвитку1,8.

Першим керівником кафедри римського права став викладач-юрист Волинського ліцею Олександр Миколайович Міцкевич (рідний брат видатного польського поета Адама Міцкевича), він став першим професором юридичного факультету. У 1839 р. він був переведений до Харківського університету.

Кафедру російських цивільних законів в 1835 р. очолив Сергій Миколайович Орнатський, який працював до 1843 р. Потім його наступниками стали послідовно А. А. Федотов-Чеховський, Н. К. Ренненкампф, В. Г. Демченко та ін. Значний внесок у розвиток цивільного і торговельного права зробили такі цивілісти Київського університету, як Т. Яблочков, В. Удінцев, В. Синайський, Л. Петражицький, И. Покровський та ін.

В ХГХ ст. в університеті сформувалася школа видатних романістів, яка не поступалася своїми досягненнями західноєвропейським університетам.

Засновником школи романістики по праву вважається Каленик Андрійович Мітюков, який у 1851 р. захистив докторську дисертацію "Про спадкування за римськими законами" й очолив кафедру римського права, з 1846 по 1880 рр. викладав курс римського права, був деканом юридичного факультету та ректором університету Св. Володимира. К.А. Мітюков написав курс римського права (1884), який став одним із кращих посібників з римського приватного права.

К.А. Мітюков володів рідкісним талантом лектора, який за плавністю і жвавістю мови завжди був одним із кращих професорів Київського юридичного факультету. Його манера викладання лекцій, не вдаючись до фрази та інших побічних засобів ефекту, визначалася пластичністю, яка залишила навіки в пам'яті слухачів прогресивні ідеї права.

К.А. Мітюков був одним з ініціаторів організації при університеті Київського юридичного товариства (1877), яке ставило своїм основним завданням зближення юридичного факультету з діяльністю суду, прокуратури й адвокатури, читання доповідей і спільне їх обговорення практичними працівниками. Це товариство незмінно очолювалося вченими юридичного факультету (професорами В Демченком, О Кіс-тяківським, В. Удінцевим та ін.) і існувало до 1917 р.

Школа К. А. Мітюкова зростила цілу плеяду видатних романістів. Серед них слід назвати: В. І. Синайського ("Очерки по истории землевладения и права в древнем Риме во 2-5 вв." (1913); "Учебник русского гражданского права"); Л. Н. Казанцева - приват-доцента римського права ("О разводе по римскому праву". - Киев, 1892; "Свободное представительство в римском гражданском праве".- Киев, 1884; "Курс истории римского права". - Киев, 1886; "Об изучении римского гражданского процесса".- Киев, 1882; "Учение о представительстве в гражданском праве". - К., 1878); И.О. Покровського ("Право и факт в римском праве". Ч. I.- К., 1898; Ч. II Генезис преторского права.-Киев, 1902.; "История римского права".- СПб, 1913, "Основные проблемы гражданского права" (1917); М.М.Каткова ("Понятие права удержания в римском праве" (1910); Д. Д. Грімма ("К вопросу о природе владения по римскому праву". Журнал юридического общества.- СПб, 1894. Книга 8; "Лекции по догме римского права".- К., 1919); А. К. Мітюкова (сина К.А. Мітюкова), пізніше професора Московського університету ("Общность имущества в семье как историческая основа наследования".- Киев, 1990, "Ответственность продавца за эвикцию в историко-сравнительном освещении". - К., 1906, По поводу статьи Г. Муромцева "О владении по римскому праву" // Киевские университетские известия.- 1887, № 2); Ф.М. Дидинського (Залог по римскому праву - Варшава, 1872; Император Андриан,- СПб., 1893); В. В. Карпека Пассивная легимитация в классическом римском праве. - К., 1915); А. Корнгольда (Приобретение владения через представителя в римском праве. - К., 1914); Ю. Кулаковского (Надел ветеранов землей и военные поселения в Римской империи. - К., 1881).

На терені школи романістів К. А. Мітюкова була створена й успішно розвивалася школа цивілістів, яку очолив неординарний професор цивільного права, судоустрою і судочинства Василь Григорович Демченко. Він був деканом юридичного факультету, - автором ряду наукових праць з питань російського спадкового права.

Серед цивілістів тих часів варто назвати Т.М. Яблочкова - автора роботи "Понятие вины в римском праве" /Черты индивидуализма в учениях римских юристов о вине. - М., 1907/; двотомного дослідження "Влияние вины потерпевшего на размер возмещаемых ему убытков" і ряду розділів підручника з російського цивільного процесу.

Значний внесок в розвиток цивілістичної думки в Київському університеті також внесли Й. О. Покровський, В.О. Удінцев, В. І. Синайський та інші вчені.

Видатним дослідником і прекрасним викладачем римського і російського цивільного права був професор Йосип Олексійович Покровський, який прославився своєю фундаментальною працею "Основные проблемы гражданского права" (1917).

Значний внесок в розвиток цивільного і торгового права зробили такі цивілісти Київського університету, як В. О. Удінцев і В. І. Синайський. На той час у Росії почав активно розвиватися капіталізм, який ставив перед наукою цивільного права нові завдання. В. О. Удінцев жваво відгукувався на потреби практики, і тому його роботи відзначаються гострою актуальністю того часу. Його перу належать фундаментальні праці: "Русское посессионное право", "Русское горноземельное право", "Русское торгово-промышленное право". У своїх дослідженнях він намагався дати науково обгрунтоване вирішення назрілих проблем будівництва фабрик і заводів на державній землі (за римським правом - проблеми суперфіцію), розробляв правові проблеми розробки гірських надр. Зазначені дослідження були зумовлені необхідністю розвитку виробничих сил нової капіталістичної Росії.

В. І. Сінайський досліджував проблеми як римського, так і російського цивільного права. Його перу належать такі фундаментальні роботи: "Очерки по истории землевладения и права в древнем Риме в II-V в.". - Киев, 1913; История источников римского права.- Варшава, 1911. Ним же написаний ґрунтовний двотомний підручник з російського цивільного права. В. І. Сінайський багато приділяв уваги вихованню молодих науковців-цивілістів. Він організовував і беззмінно керував науковим студентським цивілістичним гуртком з 1912 по 1917 рр. В роботі цього гуртка брали активну участь і виступали з доповідями такі видатні вчені, як Михайло Чельцов, Володимир Бошко, Андрій Вишинський та інші.

Наведене свідчить, що розвиток цивільного права на юридичному факультеті значною мірою зумовлений досягненнями школи романістики Київського університету. Багато цивілістів університету виросли і сформувалися саме на основі римської цивілістики. Яскравим прикладом наведеного може бути уже згадуваний В. І. Сінайський та інші.

Певною мірою до цивілістів можна віднести К.О. Неволіна. Він не був цивілістом, а читав курс загальної теорії держави і права. "Энциклопедия законоведения" Неволіна в двох частинах була першою в Росії ґрунтовною працею в цій галузі знань і мала велике значення для розвитку юридичної освіти в Росії того часу. Неволін К.О. започаткував науку історії держави і права в Київському університеті і зайняв видне місце серед істориків права в дореволюційний період. До цивілістики він відніс себе фундаментальною працею в трьох томах "История русских гражданских законов" (1852 р.), яка стала першим великим вкладом в історію російського права.

В травні 1837 р. К. О. Неволін був обраний ректором університету і на цій посаді перебував до 1843 р. Він був першим російським вченим-юристом, обраним до Академії наук.

Цивілістична школа юридичного факультету Київського університету тісно співпрацювала з цивілістами інших університетів, що стосується і факультету в цілому. Наукове співробітництво і взаємодопомога виявляються в такій формі, як обмін професорами. Велику і істотну допомогу в проведенні наукової і навчальної роботи в Київському університеті надав Петербурзький університет своїми кадрами професорів. В той-же час деякі професори-цивілісти переходили з Київського університету до інших університетів. Наприклад, професори Й. О. Покровський, Л. І. Петражицький і В. О. Удінцев перейшли до Петербурзького університету, професор А. К. Мітюков - до Московського університету.

Серед випускників юридичного факультету Київського університету дореволюційного періоду було немало вихованців прогресивних демократичних поглядів. З них вийшли видатні вчені і державні діячі радянської держави.

Серед них варто назвати такого видатного вченого юриста-цивіліста радянських часів, як В. Бошко. Він закінчив юридичний факультет Київського університету в 1912 р. Ще студентом він брав активну участь в роботі студентського наукового гуртка з цивільного права, де виступив з доповіддю "Ограничение гражданской правоспособности в русском действующем праве", яка в 1913 р. була відзначена золотою медаллю університету. У третьому випуску "Труды цивилистического студенческого кружка" (1917) було видруковано велике дослідження В. Бошка "К аграрному вопросу в России. Гражданская правоспособность крестьян в области землепользования". У цій роботі В. Бошко розкрив реакційну сутність і невпорядкованість земельного законодавства царської Росії.

В роботі названого гуртка також брав участь студент М. Чельцов. На одному із засідань гуртка М. Чельцов зробив доповідь на тему "К вопросу о действии погасительной давности", яка також була ви-друкована в першому випуску "Труды цивилистического студенческого кружка" (1915). За роботу "Ответственность юридических лиц в уголовном процессе" M. Чельцов також був удостоєний золотої медалі. В радянські часи М. Чельцов став видатним ученим-юристом.

Не можна виключити із списку вихованців юридичного факультету Київського університету дореволюційного періоду і такого випускника, як А. Я. Вишинський, який залишив про себе сумну славу.

Наведений аналіз київської цивілістичної школи цього періоду свідчить про успішний розвиток науки цивільного права на юридичному факультеті Київського університету за період з 1835 р. по 1917 р.

За своїм науково-технічним рівнем вона не поступалася не тільки іншим російським університетам, а й відомим європейським університетам.

Київська цивілістична школа в радянський період

Проте з початком більшовицької революції на цивілістичну науку, як і на Київський університет в цілому, чекали тяжкі випробування. В Росії стався жовтневий переворот. Однак ще на початку 1917/1918 навчального року в університеті працювали 57 кафедр, з яких 13 були на юридичному факультеті. Серед них першою була кафедра римського права і цивільного судочинства.

Великі політичні події, що відбулися в країні, не позначилися на структурі факультету. Продовжували функціонувати кафедри поліцейського та церковного права. Професори юридичного факультету не визнавали радянської влади і залишалися відданими царському режиму. Проте вони не могли помічати тих змін, що сталися. Це видно з тематики медальних творів, що пропонувалися студентам в 1917 р.: "Право і господарство", "Природа страхування", "Панування права в сучасній державі".

На 1918/1919 навчальний рік Рада юридичного факультету прийняла рішення про прийняття на факультет 500 чол. (найбільше в університеті).

На той час в Києві вже встановилася радянська влада. Керівництво університету впроваджувало в життя університету декрети Радянської влади про перебудову вищої школи. Наказом від 1 квітня 1919 р. було запроваджено декрет Радянської влади про скасування з 1 березня 1919 р. плати за навчання у вузах У PCP, а також скасовувалося викладання в університеті богослов'я, церковного права та інших предметів. З цього приводу в наказі говорилося: "Читання лекцій з богослов'я, церковного права, римського права, догми римського права і адміністративного права вважати необов'язковими. Плата за навчання цих предметів Наркомосом проводиться не буде".

З березня 1920 р. в Київ телеграфом надійшла адресована всім губ-відділам наросвіти тимчасова Інструкція Наркомпросу УРСР, в якій були коротко викладені основні екстрені заходи із здійснення реформи вищої школи в Україні. В ній було запропоновано закрити юридичний факультет, розпустити студентів. На цій основі Київський в березні 1920 р. підготував "Наказ № 5", за яким Київський університет було закрито, а на його базі було утворено Київський медичний інститут та Інститут народної освіти. Київський університет як навчальний заклад було відновлено постановою ЦВК УРСР 3 вересня 1933 р. у складі шести факультетів. Юридичного серед них не було.

Юридичний факультет у складі Київського університету було поновлено лише в 1937 р. В той час на факультет прийшли відомі професори С. Ландкоф та М. Гершонов, а також молодий ще викладач Г. Матвєєв.

Після відновлення діяльності Київського університету кафедра цивільного права була відкрита в 1938 р. її очолив професор Самуїл Наумович Ландкоф (1938). У цей період на кафедрі працювали Г. К. Матвєєв, О. Є. Пашерстник, Я.Л. Штутін, П.Д. Індиченко.

Було підготовлено і видано кілька навчальних посібників, зокрема "Основи радянського цивільного права" С. Ландкофа, посібник з трудового законодавства Я. Штутіна.

В роки другої світової війни вчені-цивілісти (С. Ландкоф, М. Гершонов та ін.) продовжували працювати в глибокому тилу - на юридичному факультеті Об'єднаного українського університету (Кизил-Орда, Казахстан).

Після звільнення Києва радянськими військами 15 січня 1944 р. Київський університет відновив свою роботу в Києві. На той час з фронту повернулися Г.К. Матвеев, П. Д. Індиченко та інші.

Кафедра цивільного права і процесу розпочала свою роботу у складі С. Ландкофа, Г. Матвеева, П. Індиченка, Я. Штутіна, Н. Лещенко та ін.

В 50-ті роки викладацький склад юридичного факультету Київського університету, в тому числі і кафедри цивільного права і процесу, формувалися за рахунок перших повоєнних випусків факультету. Тоді на кафедру були запрошені В. Золотар, П. Заворотько, М. Штефан, Д. Боброва, О. Решетник, які почали працювати разом з професорами В. Бошко, Г. Матвєєвим, С. Ландкофом, П. Індиченко, доц.Я. Штуті-ним. Вони і склали ядро кафедри в 50-70-ті роки.

В цей період основна увага на кафедрі приділялася розробці правових проблем, що мали значення для народного господарства країни. Так, проф.С. Ландкоф досліджував правові проблеми винахідництва, саме вони склали предмет його докторської дисертації. Проф. Г. Матвеев був автором понад 110 наукових праць, серед яких 10 монографій. Його фундаментальні праці - "Вина в советском гражданском праве" (1950); "Основания гражданско-правовой ответственности" (1970); "Международное частное право" (1988) - відомі за межами України.

Ці видатні вчені формували науково-теоретичний рівень та напрями цивілістичних досліджень. Вони брали активну участь у розробці цивільного законодавства. Результати їх наукових пошуків стали вагомим внеском у скарбницю науки цивільного права, а їх змістовні лекції пам'ятають випускники різних років.

У далекому 1944 р. студенткою юридичного факультету стала Н.П. Лещенко. Після закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації на тему "Договір особистого страхування" вона працювала на кафедрі на посаді доцента до виходу на пенсію у 1985 р.

В 1947 р. на факультет, після важкого поранення в березні 1945 р. і наступного тривалого лікування поступив Віталій Антонович Золотар.

Як одного з кращих випускників його зарахували до аспірантури по кафедрі цивільного права. Він достроково написав і успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Підстави для розірвання договору найму жилих приміщень в судовому порядку".

В 1955 р. він став працювати на кафедрі, де читав курс цивільного права та курс житлового права.

В цьому ж році він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Підстави для розірвання договору найму жилих приміщень в судовому порядку".

В. А. Золотар був глибоким дослідником проблем житлового права. Він опублікував 64 наукові статті, серед них такі ґрунтовні дослідження, як "Конституційне право" /два питання/, науково-практичний коментар Цивільного кодексу України /у співавторстві - два питання/; науково-практичний коментар Житлового кодексу УКРС /у співавторстві - два питання/ та інші.

В. А. Золотар, який працював на кафедрі до виходу на пенсію в 1989 р., помер у 1994 р.

Старший викладач Олекса Федорович Решетник досліджував проблеми трудової дисципліни та дисциплінарної відповідальності. Він не мав наукових ступенів і звань, але відзначався глибокими знаннями проблем трудового права і практики його застосування. З цих проблем О. Ф. Решетник опублікував 30 наукових праць. Він міг дати вичерпну відповідь на будь-яке запитання студентам з цих проблем. Студенти його глибоко поважали і шанували.

У 1952 р. на кафедру було зараховано Д.В. Боброву, яка пройшла шлях від асистента кафедри до професора кафедри. Д.В.Боброва була визнаним в Україні фахівцем деліктного права.

В 1958 р. Діна Василівна Боброва успішно захищає кандидатську дисертацію на тему "Умови і обсяг цивільної відповідальності за заподіяння каліцтва і смерті". В 1988 р. на основі результатів своїх досліджень успішно захищає докторську дисертацію на тему "Проблемы деликтноЙ ответственности в советском гражданском праве". Ці проблеми Д.В. Боброва досліджувала і після захисту докторської дисертації, що було реалізовано в двох спецкурсах з проблем деліктних і недоговірних зобов'язань, які вона читала.

Вона є автором 5 монографій, низки підручників, посібників та інших робіт - всього понад 100 публікацій.

Д.В. Боброва була прекрасним лектором, її лекції відзначалися простотою і доступністю викладу, чіткістю формувань складних цивільно-правових положень, глибоким знанням лекційного матеріалу. Д.В. Боброва брала активну участь у законопроектних роботах, зокрема в підготовці проекту Цивільного кодексу України.

З 1956 по 1989 р. на кафедрі працювала доцент Тетяна Петрівна Коваленко, яка досліджувала проблеми транспортного та спадкового права. Т. П. Коваленко читала курс цивільного права. її роботи також відзначаються ґрунтовністю і фундаментальністю, глибоким знанням проблеми дослідження. Лекції Т.П. Коваленко на перший погляд відзначалися ніби певною сухістю, але уважний слухач не міг не помітити їх глибокого змісту, логічності викладу та знання правозастосовної практики. Колеги поважали Т. П. Коваленко за її принциповість, відвертість, чесність і прямоту.

Протягом 50-х років курс римського права на кафедрі читав доцент Володимир Клавдійович Дроніков - глибокий знаток римського права, досвідчений викладач і практичний працівник. Він досліджував проблеми радянського спадкового права. Опублікував за результатами своїх досліджень дві монографії та добротний підручник з римського права "Римське приватне право", (К., 1961), який став бібліографічною рідкістю.

З 1960 р. на факультеті почав викладати Опанас Андронович Підопригора, який розпочав свою кар'єру з посади викладача римського права.

Після закінчення навчання на юридичному факультеті до аспірантури в 1957 р. був прийнятий О. А. Підопригора, якому було доручено підготувати дисертацію по римському праву. В 1960 р. він зарахований викладачем римського права на кафедру. В 1962 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему "Вещно-правовые способы защиты рабовладельческой собственности в римском праве". Проте проф. О. Підопригора не обмежувався тільки дослідженням проблем римського приватного права. У 1982 р. він захистив докторську дисертацію на тему "Правовые проблемы создания и внедрения новой техники". 3 1987 по 1992 р. завідував кафедрою цивільного права. В 1993 р. О. А. Підопригора було обрано дійсним членом (академіком) академії правових наук України. Під його керівництвом був підготовлений і опублікований перший в Україні двотомний підручник з римського права, який витримав кілька видань, а також понад десяток монографій та багато інших робіт.

В 70-ті роки на кафедру прийшла нова генерація цивілістів: Ю. Г. Матвеев (син проф. Г. К. Матвеева), С. П. Індиченко, О. В. Дзера, яка у 80-ті роки поповнилася талановитими цивілістами A.C. Довгертом і H. С. Кузнєцовою.

Кафедрою на початку 80-х завідував молодий і перспективний вчений-цивіліст професор Юрій Геннадійович Матвеев. Він сприяв зміні напрямів науково-дослідної роботи кафедри в бік істотної "приватизації" радянського цивільного права в умовах переходу до ринкової економіки. Ю. Г. Матвеев посилив питому увагу міжнародного приватного права в переліку цивільно-правових дисциплін.

Згодом він був обраний деканом юридичного факультету. В 1985 р. Ю. Г. Матвеев призначений Головним Арбітром У PCP, а трохи пізніше Верховною радою СРСР був обраний Головним Арбітром колишнього СРСР, а також депутатом Верховної Ради СРС Р. Передчасна смерть обірвала життя цього талановитого цивіліста, коли йому не було ще й п'ятидесяти.

Ю.Г. Матвеев був плодовитий учений. У 1981 р. він захистив докторську дисертацію на тему: "Международная охрана авторских прав". Ним опубліковано кілька монографій і навчальних посібників ("Англо-американское деликатное право". - M., - 1973; "Международные конвенции по авторскому праву", яка витримала два видання (1976-1978); "Международная охрана авторских прав" (1987); "Гражданское право в вопросах и ответах" (в соавторстве, 1987)) та інші роботи.

Ю.Г. Матвеев відзначався чудовими людськими рисами - уважністю і чуйністю, доброзичливістю і принциповістю. Це був талановитий вчений і прекрасний лектор, здібний організатор навчального процесу і науки, масштабний практичний працівник.

З 1968 по 2000 р. на кафедрі працював Слава Пантелеймонович Індиченко.

Після закінчення юридичного факультету С.П. Індиченко тривалий час працював в правоохоронних органах, де набув серйозної практики. Поступив на кафедру в 1968 р., а в 1973 р. захистив кандидатську дисертацію на тему "Особисті відносини батьків та дітей". Численні проблеми сімейно-правових відносин стали предметом наукових пошуків С. П. Індиченка і після захисту кандидатської дисертації. Ним опубліковано понад 20 наукових праць, серед яких "Сімейне право України" (у співавторстві, 1997); навчальний посібник "Брачно-семейное право в вопросах и ответах" (у співавторстві, 1998); є співавтором підручників з цивільного права, а також фундаментального навчального посібника "Зобов'язальне право, теорія і практика" (1998).

Слава Пантелеймонович був прекрасним лектором, його лекції відзначалися глибоким змістом, стрункою логікою викладу, доступністю, чудовою соковитістю і барвистою мовою. Він прекрасно володів методикою і постійно вишукував її нові засоби і прийоми. Відзначався доброзичливим ставленням до студентів і принциповою вимогливістю.

З практичної роботи у 1984 р. поступив на кафедру на посаду асистента Володимир Олексійович Десятник. Він почав досліджувати проблеми житлового права, результати яких лягли в основу його кандидатської дисертації, яку він успішно захистив у 1990 р. і продовжував досліджувати ті ж проблеми, за результатами досліджень ним опубліковано біля півтора десятка наукових праць. В. О. Десятник - дослідник, який любив розкрити проблему в усій її глибині. На кафедрі він вів курс цивільного права (зобов'язальне право), вчене звання - доцент.

До плеяди видатних учених-цивілістів належить професор Олександр Васильович Дзера, який у 1974 р. розпочав кар'єру викладача з посади асистента кафедри.

Захищена ним у 1976 р. кандидатська дисертація була присвячена проблемам спільної сумісної власності. Деякий час він працював викладачем за кордоном (Народно-демократична Республіка Йемен). У 1996 р. О. В. Дзера опублікував фундаментальну монографію "Розвиток права власності громадян України", що стала основою його докторської дисертації, яку він успішно захистив у тому ж році.

З 2000 по 2006 рр. професор О. В. Дзера очолював кафедру цивільного права.

Предмет його наукових інтересів стають теоретичні положення цивільного права, речове і договірне право. Професор О. В. Дзера веде курс цивільного права (особлива частина), викладає спеціалізовані курси спеціалістам і магістрам з проблем права власності і речового права.

О. В. Дзеру в 2002 р. обрано членом-кореспондентом Національної академії правових наук України.

Він організував підготовку і видання фундаментальної, колективної монографії "Зобов'язальне право" (1998). О. В. Дзера є редактором навчального посібника "Договірне право" (Загальна та Особлива частини) (2008, 2009). Професор О. В. Дзера є редактором підручника з цивільного права, посібників, науково-практичних коментарів Цивільного кодексу України, він є автором понад 110 наукових праць.

У 80-ті роки кафедру поповнили молоді і талановиті цивілісти Н. С. Кузнецова та А. С. Довгерт.

Наталія Семенівна Кузнецова розпочала свою викладацьку діяльність у 1984 р. на посаді асистента кафедри. В 1985 р. вона успішно захистила кандидатську дисертацію, присвячену питанням цивільно-правової відповідальності учасників договору підряду на капітальне будівництво.

У 1994 р. Н.С.Кузнецова захистила докторську дисертацію на тему "Правове регулювання підрядних договірних відносин у будівництві (цивільно-правовий аспект)". Н.С.Кузнецова опублікувала кілька монографій ("Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве" (К., 1993); Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування (у співавторстві з І.Р. Назарчуком).- К., 1998; низку підручників, посібників, науково-практичних коментарів до Цивільного кодексу України.

З 1993 по 2001 роки професор Н. С. Кузнецова очолювала кафедру цивільного права.

Н.С. Кузнецова - блискучий лектор, потужний учений і лідер сучасної цивілістичної школи Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 1995 р. Н.С.Кузнецову обрано членом-кореспондентом Академії правових наук України, з 1998 р.- вона Академік Національної академії правових наук України, є секретарем-академіком відділення цивільно-правових наук НАПрН України. В 2007 р. Наталії Семенівні присвоєно почесне звання "Заслужений працівник науки і освіти".

Проф. Н.С. Кузнецова має неперевершений серед цивілістів результат у підготовці цивілістів - докторів юридичних наук (спеціальність 12.00.03.). За наукового консультування Н.С. Кузнецової підготовлено п'ять докторів юридичних наук (Р. А. Майданик, Т. В. Боднар,