9. Принцип неприпустимості зловживання цивільним правом

Конструкція неприпустимості зловживання цивільним правом є одним із основних принципів цивільного права. Відповідно до ч. З ст. 13 ЦК України не допускаються дії осіб, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом проявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне право, неправомірно його здійснює. Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, припускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.

Зловживати правом у буквальному розумінні означає використовувати своє право із злими намірами.

У зв'язку з цим обов'язковою ознакою зловживання правом визнається обов'язкова наявність в особи суб'єктивного цивільного права, тобто здійснювати своє право, в тому числі і зловживати ним, можна лише будучи наділеним цим правом.

Якщо ж особа вчиняє певні дії не на основі свого суб'єктивного права, то не може бути й мови про зловживання правом, оскільки тут матиме місце неправомірне (протиправне) діяння у чистому вигляді (особа вчиняє дії, на вчинення яких не має права) (М. О. Стефанчук).

Отже, зловживання правом як неправомірне здійснення суб'єктивного цивільного права є порушенням уповноваженою особою встановлених меж здійснення права.

Цивільні суб'єктивні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права.

Межі здійснення цивільних прав можуть бути суб'єктивними, часовими, у вигляді порушення чинного законодавства (зокрема, реалізація наданих правом можливостей недозволеними способами, використання суб'єктом недозволених засобів примусового здійснення чи захисту свого права, порушення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб і держави, заподіяння шкоди навколишньому середовищу, дії підприємців по здійсненню наданих їм прав, спрямовані на обмеження конкуренції та використання з цією метою домінуючого становища на ринку).

Порушення меж здійснення цивільних прав призводить до зловживання правом, тобто є підставою виникнення цього правового явища.

У ст. 13 ЦК України закріплено перелік меж вільного здійснення цивільних прав. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

ЦК України визначив юридичні наслідки порушення суб'єктом меж здійснення своїх прав. Відповідно до ч. 6. ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені щодо меж здійснення особою суб'єктивних прав, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. До інших наслідків, встановлених в законі, відносяться відмова в примусовому захисті права судом, примусове виконання обов'язку про припинення зловживання своїми правами на підставі рішення суду, можливість використання способів судового захисту особи, права якої порушено в результаті зловживання правом.

В юридичній літературі обґрунтовується доцільність застосування більш широкого кола правових наслідків зловживання правом.

до якого мають, зокрема, відноситися: можливість зменшення розміру штрафних санкцій; недійсність правочинів; призупинення або припинення діяльності, яка заподіює шкоду чи створює таку небезпеку; визнання актів державних та інших органів чи дій їх посадових осіб незаконними (недійсними), а також незастосування судом зазначених актів в конкретній справі (А. Курбатов).

За правовою природою "зловживання правом" є особливим типом цивільного правопорушення, що вчиненене уповноваженою особою при здійсненні належного їй права, пов'язане з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Зловживання правом може мати характер делікта (позадоговірного порушення), а також порушення умов раніше укладеного договору або прийнятого одностороннього зобов'язання. Проте, зловживання правом не ідентичне звичайному делікту, оскільки це безпідставно звужує поняття зловживання правом.

Характерною рисою зловживання правом є його пов'язаність не з суб'єктивним правом взагалі, не з його змістом, а з процесом його реалізації, з його здійсненням. Зловживання правом пов'язане із здійсненням належного особі суб'єктивного цивільного права, за межі якого воно виходить.

Тому зловживання правом може мати місце лише в тому випадку, коли уповноважений суб'єкт має певні права, при здійсненні яких він порушує права і законні інтереси інших осіб. Коли ж особа здійснює певні дії, не засновані на суб'єктивному праві, говорити про зловживання правом не можна.

Визначальна риса зловживання правом полягає в особливому характері протиправності такого діяння, що виявляється в неналежній реалізації наданого особі чи визнаного за нею права.

Аналогічна ситуація має місце, коли особа, володіючи певним правом, у своїй поведінці виходить за межі змісту належного їй права. Дії такого роду можуть бути: 1) протиправними (суперечити вимогам закону); 2) правомірними (такими, що не ґрунтуються на суб'єктивному праві особи, але ця поведінка особи підпадає під категорію "охоронюваний інтерес").

Отже, особливість зловживання правом полягає в тому, що воно (як явище суспільно шкідливе і заборонене) виникає внаслідок реалізації суб'єктивного права, тобто ґрунтується на дозволеній законом поведінці. При цьому цивільні суб'єктивні права органічно поєднуються з обов'язками уповноваженої особи використовувати своє право належним чином.

Особливою формою зловживання правом є шикана (abus de droit, Chikane, Rechtsmissbrauch), під якою слід розуміти здійснення свого права з виключною метою - завдати шкоду іншій особі. Одним з найбільш типових та історично давніх таких випадків був випадок "назло сусіду" (так зване Neidbau): я будую на межі своєї ділянки високу стіну з виключною метою позбавити світла вікна вашого будинку.

Юридична природа шикани близька до цивільного позадоговірного правопорушення (делікту). На відміну від делікту зловживання правом шляхом заподіяння шкоди при шикані є здійсненням права, а не протиправною поведінкою суб'єкта.

ЦК України не містить визначеного закритого переліку форм зловживання правом, що допускає існування, поряд із шиканою, й інших форм зловживання. Зокрема, цивільне законодавство містить окремі норми, які можуть бути віднесені до інших форм зловживання правом, наведених у ст. 13 ЦК, незважаючи на те, що в них сам термін "зловживання правом" не використовується. До таких норм відносяться правила ст. 354 ЦК України про викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури, згідно з якою у разі якщо власник пам'ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може прийняти рішення про її викуп державою. Формою зловживання правом необхідно визнати і неналежне поводження власника з тваринами.

У наведених випадках йдеться про реалізацію належного власнику права, яке веде до такого результату, який право і правосвідомість вважають неприпустимими і такими, що вимагають правового впливу шляхом застосування правових наслідків такої поведінки у вигляді викупу майна за рішенням суду, що цілком охоплюється формулою інституту зловживання правом.