2. Роль навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини.

Навчання є основним чинником і формою прояву розвитку дитини. В умовах навчання відбувається форму­вання наукового світогляду школярів, їх свідомості та самосвідомості, переконань, моральних якостей, розвиток Духовності, здібностей. Від змісту, форми і методів навчан­ня залежать темпи переходу дитини від нижчих до вищих ступенів розумового розвитку. За правильного організу­вання навчальної діяльності логічні операції формуються уже в 11—12-річних дітей. Завдяки цьому розширюються вікові можливості засвоєння знань.

Розвиток не вичерпується тими змінами у школяра, що виникають у результаті його уміння. Він охоплює перероб­ку, систематизацію, узагальнення аиапь, які особистість засвоює під час інших видів діяльності, і зумовлює якісні зміни особистості, які проявляються у розширенні її можливостей саморегулювання діяльності, самостійного засвоєння знань.

Ефективність навчальної діяльності залежить від індивідуальних відмінностей учнів, їх готовності вчитися. На цьому грунтуються теорія і практика індивідуалізації, диференціації навчання, його роль у психічному та особистісному розвитку учнів.

Навчання є важливим чинником виховання учнів, зба­гачення їх емоційного життя, формування у них стійких інтелектуальних, моральних, естетичних почуттів. За будь-яких умов воно повинне бути тільки розвивальним, сприяти тому, щоб учень залишався його суб'єктом.

Розвиток дитини відбувається у процесі виховання, яке повинне стимулювати її прагнення до самовихован­ня, поєднувати вимоги з повагою до неї. Виховання має не зводитися до зовнішніх, впливів (наказів, заборон тощо), а враховувати внутрішні зміни у думках, почуттях, потребах.

Тема 3. Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості

1. Виховання як цілеспрямований процес формування особистості. Психологічні механізми формування властивостей особистості.

2. Мотиви поведінки школярів і формування адекватної спрямованості особистості.

3. Вплив діяльності дітей на формування їх особистості. Роль праці в цьому процесі.

4. Психологічне обгрунтування виховних впливів.

5. Самовиховання як вища форма самоуправління у вихованні.

1. Виховання як цілеспрямований процес виховання особистості. Психологічні механізми формування властивостей особистості.

Виховання - це цілеспрямований процес створення сприятливих умов для формування позитивних якостей особистості; це організація життєдіяльності особистості, яка забезпечує прояв її позитивних якостей.

Виховання від інших процесів відрізняється цілеспрямованністю, систематичністю та використанням спеціальних форм і методів виховання.

Психологія виховання - розділ в педагогічній психології, що вивчає внутрішні (психологічні) механізми розвитку і становлення особистості в цілому, а також становлення окремих особистісних якостей.

Сам процес виховання - це управління процесом розвитку і формування особистості.

Слід розрізняти поняття "розвиток особистості" і "формування особистості": розвиток особистості - це більш широке, узагальнене поняття, яке включає в себе і поняття "формування особистості" і характеризується впливом зовнішніх і внутрішніх факторів на становлення особистості; а поняття "формування особистості" характеризується лише впливом зовнішніх факторів. Так психологи займаються створенням умов для розвитку особистості, а педагоги - для формування особистості.

Шепель В.М. виділяє наступні механізми формування особистості під впливом виховання:

1. фізіологічні механізми;

2. психічні механізми;

3. психологічні механізми.

Фізіологічні механізми являють собою складне безпосереднє відображення нервовою системою людини зовнішнього світу. До фізіологічних механізмів належать рефлекторний механізм і механізм тимчасових нервових зв'язків. Завдяки діяльності цих первинних механізмів утворюються такі елементи психічного стану людини як інстинкти (в тому числі і соціальні), найпростіші емоції, потяги, навички, звички. Їх не можна віднести безпосередньо до духовного світу людини, проте разом з тим всі вони дуже тісно пов'язані з ним. Головне в тому, що у виховній діяльності не можна не рахуватися з цими елементами, недооцінювати їх роль у формуванні духовного світу особистості.

Психічні механізми – це механізми чуттєвого і раціонального пізнання. Чуттєве пізнання – це пізнання людиною навколишньої дійсності за допомогою відчуття і сприймання. Раціональне пізнання – це пізнання людиною об'єктивного світу за допомогою пам'яті, мислення та уяви.

В процесі виховної роботи слід враховувати індивідуальні та вікові особливості відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення та уяви дітей, створювати у процесі виховання сприятливі умови для позитивного впливу тих чи інших виховних засобів на перелічені вище психічні пізнавальні процеси дитини з метою формування у неї важливих елементів внутрішнього духовного світу. Наприклад, на основі відчуттів формуються емоції учня, а на основі сприймання – почуття. Ці сформовані емоції та почуття дитини потрібно враховувати при організації виховного процесу, а також створювати сприятливі умови для розвитку позитивно забарвлених емоцій та почуттів учня під впливом виховання.

Психологічні механізми є найбільш складними, оскільки:

1. вони базуються на роботі фізіологічних і психічних механізмів. В силу цього якість роботи названих механізмів має безпосереднє значення для функціонування психологічних механізмів;

2. завдяки психологічним механізмам здійснюється більш якісне пізнання суспільних умов життя, всього, що пов'язане з соціалізацією і вихованням людини;

3. психологічні механізми ніби завершують роботу раніше названих механізмів, активно сприяють формуванню самосвідомості.

Психологічні механізми включають:

1. повсякденну (емпіричну) свідомість;

2. теоретичну (науково-систематизовану) свідомість.

Повсякденна свідомість включає в себе результати діяльності пізнавальних процесів (чуттєвого і раціонального пізнання) на рівні власних можливостей людини сприймати інформацію, оцінювати її, робити свої узагальнення. На формування повсякденної свідомості впливає характер емоційно-чуттєвого складу особистості, індивідуальні якості її мислення, пам'яті, уяви, особисті схильності та актуальні потреби. На зміст повсякденної свідомості здійснюють вирішальний вплив власний життєвий досвід людини, сім'я, учнівський чи трудовий колектив, товариські компанії. Для повсякденної свідомості важливим є «особистий смисл» у засвоєнні знань, у спілкуванні, у трудовій діяльності. Особливо повсякденної свідомості слід враховувати у процесі виховання.

Теоретична свідомість – це той рівень психічної діяльності, в результаті якого у духовному світі особистості формується система вищих почуттів (інтелектуальних, моральних, естетичних) та науково-світоглядних переконань.

Технологія роботи цієї свідомості така: засвоєння інформації особистістю за допомогою прийомів наукової логіки і з позицій наукових знань. Теоретична свідомість – результат всього процесу суспільного формування особистості, найважливішими складовими частинами якого є соціалізація, виховання та самовиховання.

У вихованні не можна недооцінювати повсякденну свідомість школярів, оскільки пряме звертання вихователя до теоретичної свідомості учнів без врахування їх особистих поглядів, соціальних установок і стереотипів, настроїв веде до помилок у процесі виховання.

Крім механізмів формування особистості у науковій літературі виділяють також умови формування особистості під впливом виховання:

1. Особистістю людина не народжується, а стає в процесі життєдіяльності при оволодінні людиною соціальним досвідом людства. Кожний віковий період є сензитивним для розвитку певних властивостей і якостей особистості. Процес виховання повинен будуватися таким чином, щоб у кожний віковий період максимально використовувати його можливості для становлення особистості.

2. Особистість являє собою єдине ціле, в ній всі властивості і якості взаємопов'язані, тому певна властивість, якість особистості дитини набуває своє значення в залежності від поєднання цієї властивості з іншими властивостями і якостями особистості. Вся виховна робота повинна бути спрямована на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

3. Для формування особистості головною є її власна діяльність. У вихованні важливою є організація правильного морального, суспільного життя дитини.

4. Формування особистості дитини відбувається за своїми внутрішніми законами і умовами, які слід враховувати в процесі виховання.

5. Для формування особистості важливою є не лише власна діяльність дитини, але й формування мотивів цієї діяльності.

6. На формування особистості дитини впливає значною мірою співвідношення самооцінки, рівня домагань особистості та її реальних можливостей.