5. Виникнення і розвиток педагогічної психології

Педагогічна психологія як самостійна наука має відно­сно нетривалу історію. Формування цілісних концепцій навчання та виховання розпочалося у середині 20 ст. із функціонуванням педагогічної психології як самостійної галузі психологічного знанння.

1. Зародження педагогічної психології у давньому світі

У давні часи психологічні знання, що стосувалися про­блематики педагогічної психології, розвивалися невід­дільно від філософії та медицини. Особливо переймалися, нею античні мислителі. Давньогрецький філософ Демо­крат (прибл. 160—371. до н. є.) доводив, що моральні прин­ципи людина не отримує від народження, а вони форму­ються у неї завдяки вихованню, вправлянню, цілеспрямо­ваному виробленню здатності добре думати, добре говорити і добре працювати. А неосвічена людина, нара­жаючись на негідний приклад, втрачає свою людську сут­ність. Виховання є особливо важливою і важкою справою.

Платон (427—347 до н. є.) був переконаний, що душа людини складається з жадаючої душі і пристрасного духу, які повинні підкорятися розумній душі, яка шукає пра­вильний (моральний) шлях ї спрямовує на нього. Тому важливо, щоб душа розвивалася гармонійно з тілом. Люди повинні вірити, що після смерті душа відповідає за дії тіла, і це змусить їх перед неминучістю кари за негідні вчинки дбати про дотримання моралі та обов'язку.

Із цими міркуваннями Платона не погоджувався Арістотель (384/388 — 322/821 до н. є.), який стверджував, що «душу від тіла відокремити не можна», бо переживає, мислить, навчається не душа, а весь організм. Він першим в історії європейської цивілізації заявив про необхідність виховання, співвіднесення його методів із рівнем психіч­ного розвитку дитини, вмотивованого використанням виховних методів. Тому для маленьких дітей важливі режим дня, правильне харчування, гігієна, а в 7—14-річному віці — розвиток рухів, відчуттів, пам'яті. Важливу роль відводив мистецтву, особливо драматичному, яке, збуджуючи емоції сприяє катарсиу (очищенню від афектів), виховує культуру почуттів, пра­гнення до моральної поведінки, Багато уваги приділяв піз­навальним процесам, розвитку пізнавальних функцій: від­чуттів, пам'яті, мислення.

2. Ідеї педагогічної психології у Середньовіччі та епоху Відродження

В епоху середньовіччя інтелектуальне життя Європи перебувало від впливом схоластики — особливого філософствування, заснованого на використанні логічних при­йомів з метою обґрунтування християнського віровчення.

Навчання у середньовіччі було схоластичним (догма­тичним, буквоїдським), світських навчальних закладів не існувало. Доступ до світської освіти отримували тільки при дворах монархів, феодалів. Освіта спрямовувалась на фізичний розвиток, опанування основ військового мистецтва, враховувала деякі вікові особливості дітей і юнаків.

Провідна особливість епохи Відродження полягає в гуманістичній спрямованості наукового пошуку, в т. ч. і в царині ідей педагогічної психології. Вчені-гуманісти виступали за відновлення основ класичної освіти, погли­блення інтересу до особистості дитини, переймалися обґрунтуванням нових принципів навчання. Один із най­помітніших представників тієї епохи — нідерландський мислитель Еразм Роттердамський (1466/69—1536) вва­жав честолюбні домагання, які використовували з метою стимулювання навчання, шкідливими для мооального розвитку; виступав за поєднання наочності з позитивними емощями дітей під час занять, за розвиток у них ретельно­сті й допитливості.

Усі тогочасні старання у галузі психології були спря­мовані на знаходження резервів поліпшення процесу нав­чання. Цій меті підпорядковували дослідження психічно­го розвитку дитини. Виступаючи проти схоластики і зубріння, що стримували розвиток творчої, пізнавальної активності дітей, знижували їхній інтерес до навчання, вчені прагнули забезпечити відповідність методів навчан­ня психологічним можливостям учнів. Вони орієнтувалися не на внутрішній світ, психічні особливості дітей, а на світ природи.