
- •Тема 1. Загальні засади педагогічної психології
- •Педагогічна психологія як галузь психологічної науки
- •2. Структура, функції і завдання педагогічної психології
- •3. Місце педагогічної психології у системі психологічних наук
- •4. Методологічні засади і методи педагогічної психології
- •1. Загальнофілософські принципи:
- •2. Методологічні принципи психології:
- •5. Виникнення і розвиток педагогічної психології
- •1. Зародження педагогічної психології у давньому світі
- •2. Ідеї педагогічної психології у Середньовіччі та епоху Відродження
- •3. Розвиток педагогічної психології в епоху Просвітництва
- •4. Становлення педагогічної психології у XIX — на початку XX ст.
- •5. Основні тенденції розвитку педагогічної психології на сучасному етапі
- •Тема 2. Теоретичні основи педагогічної психології
- •Основні концепції психічного і особистісного розвитку в освітньому процесі
- •Роль навчання і виховання у психічному і особистісному розвитку дитини.
- •Тема 3. Психологія виховання і самовиховання як цілеспрямованого процесу формування особистості
- •1. Виховання як цілеспрямований процес виховання особистості. Психологічні механізми формування властивостей особистості.
- •2. Мотиви поведінки школярів і формування адекватної спрямованності особистості
- •3. Вплив діяльності дітей на формування їх особистості. Роль праці в цьому процесі
- •4. Психологічне обгрунтування виховних впливів
- •5. Самовиховання як вища форма форма самоуправління у вихованні.
- •Тема 4. Психологія учіння як специфічна форма самостійної пізнавальної діяльності
- •1. Сутність процесу учіння та його структурні елементи.
- •2. Мотиви учіння
- •3. Психологічні фактори, що визначають успіхи або невдачі в учінні.
- •4. Розвиток самостійності особистості в учінні та роль педагога в цьому процесі
- •Тема 5. Психологія навчання і умови його оптимізації.
- •1. Сутність процесу навчання і його завдання.
- •Діалектика взаємозв'язку навчання і розвитку
- •3. Психологічні питання управління учінням школярів
- •4. Психологічна характеристика форм передачі знань
- •5. Структура процесу навчання.
- •6. Шляхи оптимізації процесу навчання
- •4. Формування пізнавального інтересу.
- •Тема 6. Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності
- •1. Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності
- •2. Сутність і структура педагогічних здібностей.
- •3. Педагогічні вміння та навички та умови їх формування
- •4.Характеристика стилів педагогічного керівництва
- •5.Психологічні основи педагогічного такту і педагогічної етики
2. Мотиви поведінки школярів і формування адекватної спрямованності особистості
В залежності від рівня сформованності ціннісно-смислової сфери можна виділити такі типи спрямованності особистості:
- фізіологічна спрямованість (в основі лежать потреби анатомо-фізіологічного напряму);
- егоїстична спрямованість (задоволення своїх особистих інтересів і потреб);
- групоцентрична спрямованість (задоволення потреб референтної групи);
- соціальна спрямованість (задоволення потреб суспільства та благ інших людей);
- духовна спрямованість (діяльність, спрямована на саморозвиток, на служіння загальнолюдським цінностям).
Для розвитку вищих рівнів спрямованності необхідно розвивати у особистості відповідні потреби (в любові, творчості тощо), оскільки в основі кожної діяльності і в основі винекнення мотивів лежить задоволення потреб. Важливо навчити молодь в адекватній формі відстоювати свої принципи та переконання.
А.Маслоу розробив наступну ієрархізацію потреб: фізіологічні потреби (в їжі, теплі, повітрі, розмноженні), потреба в безпеці; потреба у спілкуванні з іншими людьми; потреба у повазі; потреьа у самоактуалізації.
Доповнюючи А. Маслоу, Б.Братусь виділив ієрархію ціннісно-смислової сфери особистості, яка відповідає різним типам спрямованості особистості:
- нульовий рівень - фізіологічний рівень (задоволення фізіологічних потреб);
- перший рівень - егоцентричний (переважає задоволення власних потреб, а інші люди розглядаються лише як засіб досягнення цього);
- другий рівень - групоцентричний (інтереси групи починають переважати над особистісними);
- третій рівень - соціальний (просоціальний або гуманістичний) (в основі активності людини лежить керування загальнолюдськими цінностями);
- четвертий рівень - духовний (задоволення потреби в самоактуалізації, творчості, служінні загальнолюдським цінностям).
Іноді потреби, інтереси та переконання можуть бути мотивами. Мотив - спонукання до дії, це те, заради чого людина здійснює діяльність.
Мотиви поведінки школярів:
- егоїстичні (утилітарні) - це мотиви, що лежать в основі поведінки, спрямованої на задоволення власних потреб, часто за рахунок інших;
- ділові - це мотиви, що лежать в основі діяльності, спрямованої на забезпечення ефективності протікання певних справ, роботи;
- колективістські - це мотиви, що лежать в основі діяльності, спрямованої на задоволення інтересів групи;
- гуманістичні (в основі активності людини лежить керування загальнолюдськими цінностями).
3. Вплив діяльності дітей на формування їх особистості. Роль праці в цьому процесі
Виховувати і розвивати вищі рівні спрямованості обов'язково в різних видах діяльності.
Так, в немовлячому віці провідною діяльністю є емоційне спілкування з дорослим, в якому розвивається емоційна сфера дитини, закладається здатність відчувати психологічний стан іншої людини та розвивається потреба в прив'язанності.
В ранньому дитинстві провідною діяльністю є предметно-маніпулятивна діяльність, яка вводить дитину в світ предметів і знайомить з елементарними моральними нормами (ділитися з іншим, прибирати за собою, співчуттю тощо).
Провідною діяльністю в дошкільному віці є ігрова діяльність. Вона сприяє отриманню дитиною першого соціального досвіду та розвитку пізнавальних інтересів, навчає підкорювати мотиви, виховує здатність до самоконтролю (здатність керувати своїми емоційними почуттями), розвиває почуття взаємодопомоги та співчуття.
Сюжетно-рольова гра розвиває у дітей колективістські якості, навчає їх взаємоповазі, діловому співчуттю, самоконтролю та вмінню взаємодіяти з ровесниками. Виконуючи різноманітні ролі дорослих дитина розвиває довільність (пам'яті, мислення, уваги, сприймання).
В молодшому шкільному віці провідною діяльністю стає учбова діяльність, в якій дитина навчається організованності та відповідальності, навчається маніпулювати своєю діяльністю, розширюється її кругозір, розвивається творчість та самостійність, поглиблюється інтелект, засвоюються нові моральні поняття, реалізовуються певні поняття і принципи.
На протязі всього свого життя, особливо в шкільному віці, починаючи з елементарних побутових навичок і до професійної діяльності людина виховується в трудовій діяльності, яка прищеплює працелюбність, повагу до результатів праці інших людей, цілеспрямованність та наполегливість і навчає взаємодопомозі. Але праця носить виховуючий характер лише за певних умов, а саме: бажано щоб праця була колективною, вона має бути цікавою, посильною, організованою, пов'язаною з шкільними дисциплінами, була суспільнокорисною, праця має носити творчий характер, щоб особистість могла проявити ініціативу і активність, ніколи не можна карати працею.
Досвід трудового виховання, матеріали психолого-педагогічних досліджень дозволяють сформулювати основні умови, при яких праця стає справді сильним виховуючим фактором:
Праця школярів повинна бути суспільно корисною, тобто школярі повинні усвідомлювати, що їх праця має певну суспільну цінність, суспільну значущість, приносить користь людям, колективу, суспільству.
Результатом праці повинен бути корисний продукт, який має певну суспільну цінність: школяр повинен ясно бачити реальні результати своєї праці.
Праця школярів повинна бути колективною. Колективна праця – це спільне виконання загальних трудових завдань, це праця, об'єднана загальною метою, загальними завданнями.
Праця школярів повинна бути ініціативною і творчою.
Там, де можливо, у праці (особливо підлітків і старших школярів) повинні застосовуватись різні форми самоорганізації і самодіяльності.
Праця школярів повинна бути цікавою для них.
Праця школярів повинна бути посильною для них. Вона не повинна приводити до перенапруження сил, перевтоми школярів.
Там, де можливо, праця учнів повинна бути пов'язана з їх учбовою діяльністю.
Абсолютно недопустиме покарання учнів працею. Виховувати працею необхідно, карати працею забороняється, інакше у свідомості учнів праця буде асоціюватись з неприємними переживаннями і у дітей неминуче виникне негативне ставлення до праці.
Необхідно вимагати від школярів не просто виконання роботи, а ретельного, охайного, добросовісного виконання, бережливого ставлення до обладнання, матеріалів, знарядь праці.