МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"

Кафедра прикладної лінгвістики

ІКНІ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Комп’ютерно-технологічні аспекти програмування лексикографічних систем"

Виконала:

ст.гр. ПРЛз-11м

Орнат Л,Р,

Прийняв:

доц. каф. ПЛ

Кульчицький І. М.

ЛЬВІВ 2013

Зміст:

1. Вступ…………………………………………………………………………….3

2. Лексикографія як наука………………………………………………………..4

3. Лексикографія як предмет. Типи словників…..……………………………...6

4. Словник………………………………………………………………………...12

5. Висновок……………………………………………………………………….44

6. Список використаної літератури……………………………………………..45

1. Вступ

У сучасних інформаційних системах цілком чітко вимальовується тенденція до вбудови лінгвістичних сервісів у засоби комп'ютерної обробки даних і знань. Це обумовлює необхідність розроблення й удосконалення інтелектуальних систем опрацювання природномовної інформації. Зокрема, в контексті сучасних глобалізаційних процесів і загальносвітової тенденції розвитку лінгвотехнологій набуває актуальності питання створення багатомовних лексикографічних систем (Л-систем), адаптованих до інтегрування в контури автоматизованої обробки текстів. Двомовна лексикографія природно позиціонується як базова при побудові багатомовних Л-систем. У цьому зв’язку вона вимагає й побудови відповідного комп’ютерного інструментарію, здатного ефективно розв’язувати питання двомовної лексикографії.

Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν  словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

2. Лексикографія як наука.

Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ вивчає теорію і практику укладання словників; наука, що вивчає семантичну структуру слова, особливості тлумачення слів. Тісно пов'язана з такими лінгвістичними дисциплінами, як лексикологія, семантика, стилістика, етимологія, фонологія і т. ін.

Розрізняють два види лексикографії:

Практична лексикографія займається безпосередньо складанням словників різних типів.

Теоретична лексикографія займається розв'язанням проблем, пов'язаних з розробкою структури словника: відбір лексики, об'єм словника, принципи розташування матеріала, структура словникової статті, типи ілюстрацій і т. д.

Серед лінгвістичних словників виділяють: тлумачні, термінологічні, іншомовних слів, фразеологічні, історичні, діалектні, ономастичні, скорочень, морфемні, словотвірні, зворотні, етимологічні, мови письменників, частотні, орфоепічні, орфографічні, омонімів, паронімів, антонімів, синонімів.

Завдання лексикографії: лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та спорідненості з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986–1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Основні філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д. Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні. Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970–1980).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний — словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А. С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989; Мартінек С. В. Український асоціативний словник: У 2 т. — Львів, 2007).