1. Предмет і завдання курсу «Давня і нова історія України». Основні джерела та література для вивчення курсу.

Методичка, с.5

2.Кам’яний вік на території України.

За даними археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. Ця міграція тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей. на території України знайдені біля Королеве (Закарпаття), Амвросіївка (Донбас), Лука-Врублівецька (Хмельниччина) [3?7], Молодова (Чернівеччина) [8]. Всього відомо на території України понад 30 стоянок доби раннього палеоліту Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. На Тисі біля Королево (Закарпатська обл. ) В. Н. Гладиліним [15] був виявлений багатошаровий ранньопалеолітичний пам'ятник - Королево, що містить мустьерські й ашельські шари. Три нижніх шари дослідник датує ашелем. Стоянка Королево, по В. Н. Гладиліну, присвячена до V (120 - метрової) нижньоплейстоценової тераси Тиси. У двох нижніх шарах зустрінуті клектонські відщепи, рубило-подібні, чоперо-подібні, скребловидні і виємчасті знаряддя. В третьому шарі відзначена леваллуазька техніка розколювання. У басейні Дністра знайдено досить багато місцезнаходжень залишків артифактів періоду домустьєрських поселень. По Дністру і Пруту є не менш 20 стоянок і місцезнаходжень середньо-ашельської епохи [6]. Мабуть, саме давнє - місцезнаходження Лука-Врублевецька, відкрите в 1946 р. С. Н. Бібіковим і П. И. Борисковським [3, 4] у 20 км на південь від Кам'янець - Подільського. Територія кам'яних виробів ашельської епохи займає терасу довжиною 2 км і шириною 0,5 км. Ашельські крем'яні ручні рубила були знайдені археологами Борисковським П.І. в 1953 р. та Чернишем О.П. - в 1965 р.[3, 5]. Область поширення ручних рубил широка: Африка, Передня і Мала Азія, південь Європи. Частково вони знайдені на виявлених стоянках по одному з маршрутів руху шелльских людей з Африки на північ у Європу через Причорномор'я: на Чорноморському узбережжі Кавказу та й на березі Дністра в районі Луки-Врублевецької [5, 8, 13, 15]. Мустьєрські місцезнаходження поширені на багато сотень кілометрів північніше ашельських. Найбільша кількість мустьєрських місцезнаходжень відомо в басейнах Дністра, Пруту і Дніпра, а також у Приазов'ї. Долина Дністра - один з найважливіших районів зі стоянками палеоліту [6, 15] де особливо цікаві багатошарові пам'ятники Молодова I і V [8]. Основний внесок у вивчення археології дністровського мустьє зроблений А. П. Чернишом [5].

3. Трипільська культура. Бронзовий і залізний вік на території україни

Трипільська культура.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV—III тис. до н. є.). її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 р. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км2, що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані, що трипільська культура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті бугодністровської неолітичної культури (В. Дани-ленко, В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Ду-найського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; присе-лищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту — побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15—20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Будучи своєрідною сполучною ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості1.

У добу енеоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор), та численних євразійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків; по-друге, давні археологічні культури, як правило, характеризуються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кількох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців через низку обставин були причетними чимало інших етнічних утворень від племен до цілих народів, і тому, очевидно, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипільців до українців. Водночас нині не підлягає жодним сумнівам твердження про те, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури.

Бронзовий вік (II—/ тис. до н. є.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу — бронзи (сплав міді з оловом, свинцем, миш'яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. є. Поступово в XV—IX ст. до н. є. було налагоджено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні — металообробки (всього археологами досліджено на території нашої республіки понад 10 бронзоливарних майстерень). Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.

У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники:

—зміна кліматичних умов (збільшення вологості);

—підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї;

—активізація міграційних процесів.

Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарському житті: на мікрорівні це знаходить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні — завершується перший великий поділ праці — скотарство відокремлюється від земле­робства. Спеціалізація зумовила відособленість господарського та культурного розвитку певних спільнот людей (археологи нараховують до 30 окремих культур), сприяла підвищенню продуктивності праці, що стимулювало появу додаткового продукту, а згодом — посилення міжплемінних контактів (війни, торгівля). У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землеробства. Брак земель, складність їх обробки, жорсткі кліматичні умови (майже щорічні посухи та суховії) змушували зосереджувати основну частину посівів у заплавах, що забезпечувало порівняно високу ефективність. Однак наприкінці II тис. до н. є. роль землеробства в цьому регіоні гранично звузилася, бо розширення площ орних земель суттєво зменшило кількість пасовиськ, що спричинило занепад скотарства. Крім того, оранка заплавних земель порушила біоба-ланс: почали міліти ріки, вигорати степи, чимало земель стало непридатними для господарського використання.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З часом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. Необхідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для обробітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. У Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях археологами знайдено залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельні малюнки Кам'яної могили підтверджують факт використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям праці для обробки землі в цей час були мотики. Серед тогочасних знарядь праці своєю формою та ефективністю особливо виділялися волинські серпи, які на початку бронзової доби виготовляли з кременю та кварциту, а з середини II тис. до н. є. — з бронзи. Найпоширенішими культурами в лісостепових районах були ячмінь, просо, овес, боби.

На Поліссі сформувався інший тип господарювання. Тривалий час побутувала думка, що в цьому регіоні через несприятливі кліматичні умови, відсутність значного демографічного потенціалу, заболоченість (менше третини всієї площі Полісся — сухі, незаболочені ділянки) аж до перших століть нашої ери не знали землеробства. Останні розвідки археологів засвідчили, що південне Полісся є одним із найдавніших землеробських районів на території України. Згідно з гіпотезами Прип'ять для Полісся відігравала таку саму роль, як Ніл для Єгипту, тобто створювала сприятливі умови для примітивного землеробства: зерна пшениці, полби, ячменю, проса та льону кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родючим наносом. У бронзову добу головною формою землеробства в цьому регіоні було підсічно-вогняне. Орне землеробство, очевидно, не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я різновекторні історичні процеси (міграції, війни, культурнівпливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу висо-корозвинутих культурних утворень. Лісостеп та Полісся розвивались повільніше через віддаленість від осередків світової цивілізації, екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

1)помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2)завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3)з великосімейної громади виокремилася мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4)у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин на основі прогресуючої майнової диференціації, потребою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5)ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динамічним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий суспільний поділ праці — виокремлення скотарських племен з-поміж інших; почали формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес.

Железный век Украины ( 1.000 лет до н.э.- 3 век до н.э. ).

В конце 2.000- начале 1.000 до н.э. на юге Украины появляются земледельческо-скотоводческие племена киммерийцев .Это первое племя на территории Украины, название которого сохранилось в письменных источниках ( греческих - Гомер "Одиссея" и ассирийских хрониках). Киммерийцы стали широко использовать железо. Благодаря этому улучшилось земледелие и ремесла.

В 8 веке до н.э. из Азии на юг Украины переселились кочевые племена скифов (иранского происхождения) ,которые вытеснили киммерийцев. Воинственные скифы вели успешную войну с персидским царем Дарием, который в 514 - 513 годах до н.э. пытался их завоевать. В середине 1 - го тыс. до н.э. скифские племена объединились и создали под руководством царя Арея государственное объединение - Скифию .Вначале, столица Скифии была на левом берегу Днепра. С конца 3.000 лет до н.э. столица была перенесена в Крым, в Неаполь - Скифский ,недалеко от Симферополя. Культура скифов известна своими курганными погребениями с многими красивыми золотыми украшениями.

На север от Скифии в 7 -3 веках до н.э. проживали скотоводческо - земледельческие племена скифов - пахарей. Некоторые историки считают их предками славян.

С 7 века до н.э. на северном берегу Черного моря начинают селиться греки. Они основали города Тира на Днестре, Ольвию на Буге, Херсонес возле Севастополя и Пантикапею на месте современной Керчи. Это были центры торговли и ремесел. В 5 веке до н.э. из объединенных греческих городов на Таманском и Керчинском полуостровах было создано Боспорское царство с центром в Пантикапее. Греческие города имели тесную связь с населением юга Украины - скифами, сарматами и оказали большое влияние на культуру, искусство и религию этих народов. Греческие города - государства с 1 века до н.э. попали под власть Римской империи. Большинство их было разрушено в начале 3 века н.э. германскими племенами готов .

Железный век на территории Украины ( 3 век до н.э. - 9 век н.э. ).

В 3 веке до н.э. в Южную Украину приходят из-за Волги и Урала иранские племена сарматов , которые подчинили себе скифов. В 3 веке н.э. из района Верхней Вислы приходят на Украину готы (германцы). Они подчинили себе сарматов и создали свое Готское государство. Готы приняли христианство, имели свою письменность.

В 375 году н.э. это государство было уничтожено кочевыми племенами гуннов ,которые пришли из Азии. С 4 века н.э. через степи южной Украины проходит множество народов с востока : гунны 4 век н.э. , болгары 5 век н.э. , авары 6 век н.э. , хазары 7 век н.э. , угры 9 век н.э. , печенеги 10-11 века н.э. , половцы 11-12 века н.э. , татары с 13 века н.э. Печенеги, половцы и татары частично здесь оседают.

С 4 века н.э. появляются сведения о антах и склавинах, в которых многие историки видят славян. В это время был создан обширный племенной союз. Внутри племени все дела решались на общем собрании. Известны антские князья - Бож ( 380-е года н.э.), Мезамир ( 550-е года н.э.). Союз антов распался после поражения от аваров в начале 7 века н.э.

В 8 -9 веках н.э. на территории Украины проживали следующие славянские племена : поляне - на правом берегу Днепра возле Киева; северяне - по Десне, Сейме и Суле; древляне - между Тетеревом и Припятью; дулибы или бужане - вдоль Буга ( их называли еще - волыняне ); белые хорваты на Прикарпатье; уличи - над Бугом; тиверцы - над Днестром. Из этих племен и сформировался украинский народ.

Эти племена занимались земледелием, скотоводством, охотой, рыболовством. Они имели общий язык, верования. Главные города: у полян - Киев, у северян - Чернигов, у древлян - Искоростень, у дулибов - Волынь ( городок на Буге).

Власть в этих племенах переходила в руки племенных князей. В начале 8 века н.э. сиверяне и поляне были вынуждены платить дань Хазарскому каганату. В середине 9 века на землях этих племен появляются воинственные варяги , которые стремятся подчинить себе славян.