Етнолінгвістика

Етнолінтвістичні дослідження ґрунтуються передусім на антропоцентричній ос­нові розуміння мовних явищ, отже, передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму їхнього опису. Та чи та мова концентрує в собі безкінечне і невичерпне ціле духовних устремлінь того або іншого етносу. Якщо виходити з постулату Гумбольдта, що «людина думає, почуває й живе тільки в мові», то в словах і ширше в мовній системі бачимо наслідки великої праці людського духу, тим самим національну мову сприймаємо як колективний витвір духовної енер­гії народу. З іншого боку, мовний феномен споконвіку служить носієві засобом інтелектуального членування світу (природи), на що вказував ще Е. Сепір . Тоб­то сама мова окреслює своєму носієві напрямки світосприйняття, про що свід­чить хоч би традиційне дискурсивне її вживання — через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки, переказу, легенди, анекдо­ту), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств тощо. Особливе місце серед подібних дискурсних одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним висловленням-пареміям як вищому прояву народно­го духу, глибин його філософії, етики та естетики.

Загальновизнано, що мова є вагомою часткою етнокультури. І хай вона сама проходить через канали культури, чи, навпаки, культура проходить через мовні канали, одне зрозуміло: звичаї впливають на комунікативну систему етносу, а культурні цінності й вірування частково створюють етномовну реальність . У свою чергу, «мова, — за Е. Сепіром, — є вказівкою на розуміння культури», а «лексика — надзвичайно чутливим показником культури народу». Тим самим мова так чи інакше відбиває етнокультурні, народно-психологічні й міфологічні уявлення та переживання, тобто менталітет етносу як національну специфіку людського світосприйняття. Усе це входить у коло етнолінгвістичних до­сліджень, тому предмет етнолінгвістики включає передусім співвідношення на­ціональної мови й культури через взаємодію власне мовних, етнокультурних та етнопсихологічних чинників і з огляду на роль останніх у функціонуванні й ево­люції даної мови. Інакше кажучи, етнолінгвістичний аспект наукових студій пе­редбачає вивчення наслідків впливу на мовну структуру міфології, психології, звичаїв, побуту, вірувань, обрядів, загальної культури й менталітету етносу. Передусім це стосується теорії номінацій, корпусу окремих шарів лексики, тео­рії значення, народної фразеології, пареміології, хоч зовсім не означає, що еле­менти архаїчної свідомості етносу не можуть не позначатися тим чи іншим способом, скажімо, на особливостях фонетики або граматики, а чи й на будь-якій ін­шій галузі мовознавства.

Еколінгвістика. Лінгвістика майбутнього (ф’ючерсна)

Еколінгвістика - новий напрям лінгвістики, який вивчає проблеми збереження мов. Еколінгвістика сформувалася в межах соціолінгвістики. Еколінгвістику цікавлять мови, які під загрозою зникнення внаслідок обмеженого функціонування. Серед завдань еколінгвістики – розробити систему заходів щодо збереження мови, формування відповідної мовної свідомості. Сучасна екологія мови позиціонує себе на перехресті ряду пов'язаних дисциплін: соціолінгвістики, психолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвістичної антропології, лінгвософії і навіть юрислінгвістики. Від часу виникнення в 1970-х лінгвістична екологія має два підрозділи: внутрішньомовна екологія і міжмовна екологія. Дослідники міжмовної екології наголошують на тому, вона стосується не окремої мови, а радше певного мовного ареалу і вимагає уваги не до вибраного кола мов, а до всіх мов у зазначеному ареалі.

Сенс застосування еколінгвістичного підходу до діагнозу мовної ситуації в Україні полягає насамперед у можливостях, які він надає в плані цілісності погляду на сукупність явищ, розпорошених по різних галузевих дослідженнях, інтерпретації існуючих і виявленні нових фактів і явищ, які в контексті інших методик випускалися з уваги як другорядні.

Україна успадкувала деформовану мовну ситуацію. Про це свідчить не тільки той факт, що співвідношення носіїв української та російської мов не відповідає співвідношенню етнічних українців та росіян. У масштабі країни мову було перетворено в допоміжний засіб комунікації, чим порушено її природний функціональний стан. Кваліфікована мовна політика має насамперед спиратися на точний діагноз мовної ситуації. Принцип мовної екології здатний внести суттєві корективи в розуміння того, що відбувається в країні. У політичних дебатах часто лунають заяви про те, що половина (більше ніж половина, більшість) населення України є російськомовною. Це хибна теза. Ілюзія тотальної російськомовності деяких регіонів чи професійних і соціальних середовищ виникає через застосування однобічних критеріїв оцінки мовної ситуації. Вона побудована на враженні, яке справляє значна присутність чи переважання російської мови в повсякденному публічному вжитку. При цьому ігнорується присутність мови в приватному вжитку, а також те, що в емоційному плані українська мова посідає в свідомості (і підсвідомості) двомовних і частини російськомовних громадян України досить важливе, місце. На це вказує самоідентифікація абсолютної більшості наших співгромадян з українською мовою як рідною - понад 67,5%.

Ф’ючерсна (футуролінгвістика) – новий напрям лінгвістичних студій, у межах якого робиться спроба спроектувати майбутній розвиток мовної системи.

Мовознавці краще чи гірше знають минуле мови та її сучасне, але не знають її майбутнього. Однак існують певні тенденції розвитку мови, соціолінгвістика, які можуть допомогти зазирнути в майбутнє. Що буде з мовою і мовознавством через тисячу років, приблизно на початку четвертого тисячоліття? Перш ніж ви­класти своє бачення, яке, зрозуміло, не позбавлене суб'єктивності, хотілося б закликати мовознавчу громадськість до дискусії, колективних роздумів на цю тему. Чому експерти-наукознавці давно й регулярно складають прогнози на 50, 100, 300 років, передбачаючи (іноді правильно) певні відкриття та винаходи, а експерти-мовознавці навіть не намагаються цього зробити? Просте анкетування фахівців могло б окреслити якщо не картину лінгвістичного і лінгвального май­бутнього, то хоча б сучасні уявлення цього майбутнього.

Автор переконаний, що через тисячу років продовжуватиме своє існування українська мова — народна і державна, збережуться діалекти, які лише істотно зміняться. Існуватиме мовознавство як наука взагалі й українське мовознавство зокрема. Свою сферу функціонування й питому вагу в науці мовознавство знач­но розширить, адже всі науки користуються в своїй експлікації мовою. На цьому слушно свого часу наголошував В. Звегінцев, а Б. Уорф зазначав, що якби І. Ньютон для викладу своєї теорії всесвітнього тяжіння користувався мовою хопі, а не англійською, його висновки дещо відрізнялися б від існуючих. Інакше кажучи, мовознавча проблематика (і не тільки термінологічна) так чи так увійде до складу кожної науки.

Що стосується самих мов, об'єкта лінгвістики, то їх кількість зменшиться. За деякими даними, на світі зараз існує 6809 мов, але з них 46 знає лише по одній лю­дині, мовою леко (в Андах) користується 20 чоловік, а мовою камбал (Каме­рун) — ЗО (газ. «Сегодня» від 19 трав. 2003 р.). Узагалі 90% існуючих мов мають менше ніж 100 тис. носіїв кожна. Зрозуміло, що подальше існування цих мов пе­ребуває під загрозою, яку слід мінімізувати. Лінгвістична екологія все настійніше ставитиме свої проблеми перед суспільством. Так, професор А. Дульзон зразково дослідив умираючу кетську мову (Сибір) і записав нею багато текстів.