Лекція № 2 Сучасний словотвір. Морфеміка

Функціонування української мови в статусі державної, сучасна строката мовна практика, жваві дискусії довкола мовного питан­ня, зокрема довкола завдань і перспектив розвитку української мови з особливою гостротою ставлять проблему критеріїв її внормування та кодифікації у нових академічних граматиках, словниках і редакції правопису. У контексті назрілої потреби перейти від опису окремих нових одиниць до систематизації мовних явищ ця стаття є спробою відповіді на запитання: як сьогодні співіснують і взаємодіють узус як живомовна колективна практика і літературна мова, які процеси від­буваються в системі й структурі українського словотвору як одного з провідних ресурсів української номінації, у словотвірній нормі укра­їнської мови. Словотвір, безперечно, ґрунтується на морфеміці, яка є, власне, базою словотвору. Морфемна система сучасної мови – певна статична система, яка мало змінна. Слід говорити лише про продуктивність-непродуктивність певних афіксів.

Словотвірна норма закріплює передбачені словотвірною систе­мою вибір, послідовність, особливості сполучення елементів похідних слів та їхнє узагальнене словотвірне значення, відповідність структури похідних наявним словотвірним моделям. Словотвірна модель — це загальна формула однотипних утворень, аналог їхньої словотвірної структури.

Системно-структурний підхід до вивчення стабільності та динамі­ки норми встановлює активність і продуктивність наявних системних моделей у практиці, а також дає змогу змоделювати зміни в їхній будо­ві та функціонуванні. Аналіз мовного матеріалу здійснюємо далі в обох напрямках: система-узус-ідіолект, а також: ідіолект-узус-система.

Дослідження сучасної словотвірної норми вимагає порівняння її зі станом, кодифікованим авторитетними академічними словниками, вида­ними до 1991 р.. академічними граматиками, передусім колективною мо­нографією «Словотвір сучасної української літературної мови» 1979 р., і чинною редакцією українського правопису. На сучасному зрізі можна простежити співвідношення й динаміку норми кодифікованої сучас­ними лексикографічними виданнями та узуальної, яку сьогодні пода­ють засоби масової інформації. Отже, динаміка словотвірної норми стосується змін (від 1991 р). у самому реєстрі словотворчих елементів: основ і формантів (поява чи актуалізація одних і пасивізація інших), змін в особливостях сполучення елементів похідних; видозміни чи по­яви нових словотвірних значень, словотвірних моделей або ж слово­твірних типів.

Аспекти сучасного синтаксису

Одним з найбільш актуальних питань сучасного синтаксису є класифікація речень, тому варто говорити про сучасну синтаксичну класиологію (А. Загнітко).

Наявні класифікації синтаксичних явищ здебільшого переглядаються і пропонуються їх: 1) варіації (без суттєвих видозмін теоретичних засад класифікації, пор. розбіжності в межах структурно-семантичної класифікації складнопідрядних речень: при збереженні тих самих різновидів підрядних частин суттєво варіюються тільки їх певні підтипи); 2) модифікації (пор. логіко-граматичну класифікацію і виділення / невиділення підрядних присудкових, порівняльних, зіставних; структурно-семантичну класифікацію і вирізнення в одних випадках підрядних детермінантних зумовленості (причини, умови, мети, наслідку, допусту), часу, порівняння і відповідності; в інших випадках розрізнення часових, причинових, цільових, умовних, допустових, наслідкових, порівняльних, локативних підрядних частин (пор. погляди І.Р. Вихованця, М.У. Каранської, І.І. Слинька, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянської та ін.); 3) модульні трансформації (застосовуються ті самі засадничі принципи класифікації, але виділювані різновиди підрядних частин є переважно іншими, пор. різновиди нерозчленованих складнопідрядних речень в І.Р. Вихованця, С.В. Ломакович, І.І. Слинька, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянської).

Всі синтаксичні класифікації основуються на загальнотеоретичних постулатах класифікації як особливій формі пізнання й аналізу самого явища, оскільки виділення тих чи інших класів завжди ґрунтується на відповідних критеріях, які кладуться в основу розмежування класів, підкласів, видів, підвидів, груп, підгруп, мікрогруп / макрогруп відповідних об'єктів. Початком класифікаційних схем, сіток, систем є суто емпіричний підхід (емпіричний рівень описових наук), коли наявний матеріал вимагає максимального застосування описово-пояснювальної методики, і з цією метою уможливлюється вирізнення певних типів досліджуваних одиниць, їх опис, спостереження, подальші ж абстрагування наштовхуються на відсутність теоретичних, узагальнювальних підходів і под. (пор. соціальну діалектологію, діалектографію, фразеографію тощо). На емпіричному рівні послідовно здійснюється розмежування суб'єктивної та об'єктивної модальності реченнєвих структур з чітким визначенням основних засобів реалізації обох.