16

«Актуальні проблеми сучасної української лінгвістики»

Сучасний розвиток лексикології, семасіології, ономасіології, лексикографії

Словниковий склад мови – динамічна система. Склад лексики постійно оновлюється у зв’язку зі стрімким економічним та суспільно-політичним поступом. Нові слова з’являються внаслідок запозичення, а також власних ресурсів мови.

Лексичний склад мови репрезентує звичайно загальномовний словник. Хоч який би великий не був він за обся­гом, та всього лексикону тієї чи іншої мови в цілому ніякий словник охопити не може. Проте прийнято вважати, що більш-менш повний словник мови включає (принаймні прагне до цього) майже всю загальновживану лексику мови, що становить як активний, так і пасивний лексикон високорозвиненого мовного колективу. Опис лексики у такому словнику має, на перший погляд, суто інвентаризаційний характер, і ознакою його системності виступає передусім абетковий принцип розміщення слів реєстру. Але все це тільки на перший погляд. Щодо чіткої системи всієї сукупності лексики мови існують полярні думки - повне її заперечення, коли говорять навіть про «хаос лексичного руху» З огляду хоч би на недостатність досліджень його закономірностей, і, навпаки, визначення більшої чи меншої стрункості лексичної системи, що, в свою чергу, становить єдність лексематичної (номінативної) підсистеми (вокабуляра) і лексико-семантичної (значеннєвої, смислової, змістової) підсистеми мовних одиниць (структури лексико-семантичних варіантів слів). Таку єдність слід розуміти як органічну взаємодію тісно пов'язаних між собою лексематичних і лексико-семантичних полів, що перекривають одне одного. Серед численних визначень системи підтримуємо те, згідно з яким її вважають механізмом, усі частини якого діють узгоджено, у взаємозв'язку, функції одних елементів залежать від функцій інших елементів. Ставити питання про словниковий запас мови як про безсистемний (тобто, по суті, хаотичний) набір мовних одиниць вважаємо методологічно некоректним кроком. Оскільки це означало б брати під сумнів закономірний розвиток природи і суспільства, іншими словами, системний характер руху дійсних речей, який через посередництво людської свідомості перетворюється на поступальний, впорядкований, регульований внутрішній рух мовних одиниць, передусім лексичних. Мову не можна розглядати поза контекстами - соціальним, історико-культурним, інтелектуальним, власне лінгвальним. Залежність від цих контекстів -універсальна характеристика високорозвиненого мислення, спрямованого на безкінечне пояснення мовними засобами окремому носієві мови (мовній особистості) глобальної конситуації - світу (і ширше - космосу). На гіпотетичного мовця спрямовані об'єктивовані мовні одиниці, які фіксує звичайно словник (мова взагалі), а реальний мовець привласнює їх для власного разового самовираження (мовлення тут і зараз). Словник фіксує типові мовні факти, тобто об'єктивує суб'єктивне. Унаслідок цього єдиний, індивідуалізований, персоналізований об'єкт пізнання, виділений з класу однорідних предметів (скажімо, рідин), наявний тут і зараз (наприклад, вода, яку ми спостерігаємо в річці, тобто локалізуємо в просторі й часі), узагальнюється, об'єктивується у відносному мовному просторі, обрамленому заданими часовими межами з метою подачі самодостатньої інформації про нього. Причому на рівні слововживання інформаційна означеність/неозна­ченість так чи інакше реалізується за рахунок того чи іншого контексту, на рівні ж словника означеність набирає зримих об'єктивованих рис з огляду на широку лінгвальну конситуацію (її створюють тлумачення, ієрархія значень, типові слововживання, система стилістичних та інших маркерів, граматичні характеристики тощо).

Новим аспектом лексикографії є комп’ютерна лексикографія. У її межах інтенсивно створюють електронні словники. Один із масштабних проектів – 20 –ти томний тлумачний словник української мови, 1-й том якого уже побачив світ – у друкованому й електронному вигляді.