4. Укр..Рукописна книга дохристиянської доби: періодизація,джерела,твори.

Н айбільше перш их українських рукописних і друкованих кн иг перебуває сьогодн і в російських кн и госхови щ ах — бібліотеці А кадемії наук Росії, Російській держ авній бібліотеці, Д ерж авном у історичном у музеї Росії. Звичайн о ж, в інтерпретації російських учених вони завжди аналізувалися

й розглядаю ться нині як досягнення російської культури, як духовне багатство цієї держ ави. основн им и періодами розвитку видавничої спра-ііп на лаиньоукраїнських землях можуть розглядатися:

■ дохристиянська доба;

• лоба княжого К и єва;

• га;тц ьк()-н оли н ська доба.

Аргументи до Давні київські літописи донесли сучасникам цікаві свідчення особливо ш анобли- періоду вого, навіть побож ного, ставлення наш их

праш урів до книж ки. Так, одна з найдав­ніших пам ’яток київського скриптонію — Ізборник 1076 року — починається саме словами про користь

читання книги:К ниж кова справа, як одна із ознак рівня культури того

чи інш ого народу, його освіченості, ніколи й ніде не виникала спонтанно. Цей процес зароджувався і розвивався повільно, для цього потрібні були відповідні обставини й умови. 1 щоб з таким пієтетом сприймати увічнене кимось на письмі Слово, з ним треба було протягом певного часу спілкуватися, його

слід було навчитися читати, пізнавати, відтворю вати й запам ’ятовувати.

А ргументами щ одо існування на українських теренах рукописної, а отже, книготворчої справи задовго до запровадження князем Володимиром Х ристиянства нині виступаю ть:

• піктографічні тексти в печерах і гротах святилищ а “ К а­

м ’яна М огила” на Запоріж ж і;

• “ кр ам о л ьн а” і тому не визн ана за радян ських часів

“ Велесова к н и га” ;

• давньоукраїнські книги, показані місіонеру К ирилу у

Х ерсонесі 860 року;

• реконструйована рукописна пам’ятка IX століття “Літо­

пис А скольда” .

ДОХРИСТИЯІІСІ.ІіЛ Д О ЬА“ В елесова Напевне, жодному іншому рукопису, ство-к ііи га” реному наш ими пращ урами на праукраїн-ських землях, не судилася така трагічна, суперечлива і водночас велична й обнадійлива доля, яка ви­пала цій книзі. Історія “ Велесової кн и ги ” , ЇЇ вивчення І введення до нау­

кового обігу зн ан ь про неї позн ачена цілим рядом о б ’є к ­тивних і суб’єктивних перипетій, ба — навіть своєрідної боротьби довкола проблеми автентичності твору, ш о відбувалася за недавніх радянських часів, переваж но серед українських і російських учених, — від дем онстративного замовчування

опон ентам и , недовіри, загальм ованості, згодом — активн ої односторонньої критики, звинувачення в підробці, ф альсифікаті і, врешті, — до... намагання відібрати цю пам ’ятку в укра­їнців, назвавш и її російською , штучно перенісш и місце нап исання з українського Полісся до земель Великого Новгорода.

Неповторність “ Велесової книги” у контексті історії української видавничої справи полягає передусім у тому, ш о, на противагу віднайденим лосі й вивченим літоп исни м п ам ’я ткам наш ої культури, ця була н ап и сан а на д ер ев’яних дош ечках, виготовлених, за одним и д ан им и, з дуба, за ін ш и ми — з берези. Розміри дощ ечок не можуть не нагадувати величину глиняних табличок бібліотеки ассирійського правителя А ш ш урбанапала, про яку йш лося у перш ому розділі цієї кн иги, — 22 сантим етри ш ирин и, 38 сантим етрів довж ини і до одного сантим етра товщ и ни. Верхні ліві краї цих

сво єр ід н и х кн и ж к о ви х с то р ін о к м али круглі отвори для з ’єднанн я їх ш кіряним и ниткам и в окрем і блоки-том и (згадаймо аналоги з бамбуковими дощ ечками давніх китайських рукописних книг). Текст на дощ ечках писався (випалю вався) гострим предметом на зразок сучасного шила методом заглиблення в деревину для утворення тієї чи інш ої літери, а потім покривався

спеціальним розчином, що унеможливлю вало псування дерев’яних пластин шашелем. Час написання книги відноситься до IX століття, точніше, обмеж ується 70-ми рокам и цього століття, бо саме описом подій, пов’язаних з приходом на ці землі варягів Аскольда і Д іра, як також і Рю рика, заверш ується хронологічний ряд твору.

Ще давніші рукописні твори, виконані на кістяному знарядді так званим піктографічним (картинним) письмом, віднайдені археологами в поселенні Холопків на Київщ и­ні — час створення цього картинного тексту (групи знаків, що нагадують свастику, зигзаг, дерево, хвилю тощо) відноситься до IV—V ст. нашої ери.У цьому контексті по-новому слід потрактувати і свідчення болгарського письменника Xстоліття ченця Храбра, який у своїх

“Оповіданнях про письмена слов’янські” вказує на існування, хоча й невпорядкованого, письма в слов’ян до запровадження Кирилом і Мефодієм свого алфавіту. Особливо показовим у плані компіляції різночасових

рукописних джерел виявився текст Никонівського літопису, укладеного за часів Івана Грозного московськими книж никами. Завдання полягало лише у встановленні тих джерел, з яких, власне, перші творці давньоукраїнських літописів черпали свої знання.

Таке завдання поставив перед собою М. Брайчевський і в принципі розв’язав його. Історію праукраїнського книгописання він піддав надійній, науково вивіреній реконструкції, згідно з якою ця історія виглядає так:

• Літопис Аскольда як найдавніша історіографічна па­

м ’ятка України-Руси (883 р.);

• пауза в літописній традиції, викликана захопленням

Києва Олегом (кінець X ст.);

• укладення нового літописного зведення за Володимира,

яке увібрало історичні матеріали, накопичені на час

остаточної християнізації Русі, починаючи від Літопису

Аскольда (996 р.);

• новий літописний кодекс, укладений за безпосередньої

участі Ярослава Мудрого (1037 р.);

• літописне зведення ієромонаха Печерського монастиря

Никона (1073 р.);

• “ Початкове зведення” ігумена Печерського монастиря

Івана (1093 р.); • “ Повість минулих літ” Нестора-літописця, в якій зве­

дено та критично оцінено весь наявний досі рукопис­

ний матеріал від Літопису Аскольда (бл. 1113 р.);

• друга і третя редакції “ Повісті минулих літ” , здійснена

Сильвестром та Мстиславом.

Саме від цих редакцій починається епоха численних, і до того ж, не зовсім точних, переписувань усіх попередніх руко­писних текстів, створених на праукраїнських землях. З-поміж таких виділяються Лаврентіївський (кінець XIV ст.) та Іпатіїв- ський (кінець XV ст.) рукописи.

3. Найдавнішими рукописними книжковими текстами, створеними у кодексному вигляді, є “ Велесова книга” та “Літопис Аскольда”.