18. Цензура українського друкованого слова як чинник заборони українства

Залишається лише дивуватися й захоплюватись, як за таких жахливих умов реакції, книги справжньої антиукраїнської істерії, зчиненої на сторінках шовіністично налаштованої російськомовної преси, українське друковане слово все ж пробивалося до читача. Серед них і книги, що були перевидані зовсім недавно масовими накладами — “Про українську мову й українську школу ”

М. Грушевського (видавництво “ Веселка”), “Історія У країни, приладж ена до програми вищих початкових шкіл і нижчихкласів шкіп середніх “Щ е не

вмерла Україна ’’(видавництво “Музична Україна”), серія народних календарів та ряд інших.А саме примірники таких видань, потрапляючи на цензорські столи, відразу вкривалися численним и зауваж енням и, викресленням и,

звинуваченнями всезнаючих контролерів громадської думки, а згодом ставали предметом обговорення на багатогодинних засіданнях комітету.

Так, 23 січня 1910 року цілковитого розгрому зазнав “Народ­ний календар на 1910р і к ”, виданий як до­даток до газети “ С ело” Власне, цензуру стривожила не стільки музика й текст, скільки ху­дожнє оформлення виданого музичного твору. На обкладинці кантати художник зобразив загін запорозьких козаків на чолі з гетьманом, який мчав до пагорба з могильним пам’ятником Кобзареві. Запорожці бадьорими виразами облич та переможними жестами засвідчували свій урочисто-піднесений настрій, а гетьман булавою показував народові на могилу поета. Ось як “прочитав” цей малюнок і який висновок зробив з нього черговий цензор:“Малюнок сповіщає малоросам про відновлення колиш ньої

політичної самостійності Малоросії, втрату якої Шевченко в своїх творах оплакував і до повернення якої він закликав малоросів прагнути.

Які ж наслідки передбачалися за подібні цензурних “антидержавні” дії українських видавців?репресій Найперше, в зазначених вище випад-проти ках весь наклад видань підлягав безумов-україиеьких ному арешту, а згодом, за поданням до видавців Київської судової колегії, — і повному знищенню. До кримінальної відповідальності притягувалися ті, хто мав причетність до

видання книги, брошури чи періодичного органу. Така доля, зокрема, спіткала редакторів М. Рукосуєва (за “ Календар на 1910 рік”), А. Ямпольську (за “ Народний календар на 1910 рік”), Л. Старицьку-Черняхівську (за окремі публікації в жур­налі “Світло”), Л. Ш ерстюк(за брошуру “ Про навчання дітей

рідній історії”).

Серед найпощ иреніщ их форм цензурних репресій проти українського друку цього періоду можна виділити такі:

• конфіскація окремих чисел періодичних органів або цілих накладів видань;

• відмова в реєстрації видавництва з надуманих причин неблагонадійності його програмних цілей;

• вилучення в тексті набраного журналу чи книги речень, а то й цілих абзаців, які чомусь не подобалися цензорові;

• заборона друкування у збірниках чи журналах, що виходили в Україні, публікацій авторитетних українських авторів, які, одначе, в перекладі російською мовою безпереш кодно вміщувалися в російськомовних виданнях.