7. Творці й переписувачі книг як перті актори, перекладачі, редактори і видавім

Творці й переписувачі давніх рукописних книг на зорі рукописної справи здебільшого поєднували в собі функції і перекладача, і редактора, і коректора, і каліграфа (писаря), і художника. А нерідко й письменника, який сам створював

і оформляв текст (це все, що виходить за межі богословських текстів, — хроніки, літописи, полемічні трактати, панегіри­ки, навчальні посібники). Отож, мали вони бути передусім високоосвіченими, творчими особистостями, обдарованими відповідними здібностями й талантами.У стародавньому Римі, наприклад, із збільшенням попиту на різноманітні рукописні тексти, справа переписування книг поступово набирала цехового характеру. Кілька спеціально

підготовлених каліграфів писали тексти під диктовку Однак, зважаючи на високий рівень текстового й художнього виконання давньоукраїнських рукописних книг, можна припустити, шо справа ця на початку мала здебільшого індивідуальний, а пізніше (скажімо, в Печерській лаврі) — цеховий характер.Оскільки переважна більшість книготворчих осередків

в Україні створювалася при монастирях, то такими творцями були передусім ченці. Згадки в літературі про організацію цієї справи в монастирях є різними. У деяких джерелах вказується, що писати чи переписувати книги доручалося лише обраним ченцям, і виконувалася ця робота в келіях лише в умовах “благостного настрою” . З інших довідуємося, що одним із способів покарання ченців було саме переписування книг. ТІ книги, які мали на своїх сторінках особливу оздобу, потребували певної спеціалізації праці виконавців. Окремі

каліграфи писали лиш е текстову частину, інші — заставки, кінцівки, заголовні літери. Ще інші зшивали аркуші, а хтось готував для цього пряжу, оправи.

Перше редакторське втручання до тексту відноситься до 1406 року і пов’язане з іменем ченця Арсенія: скорочення ряду малоактуальних подробиць, додавання новіших сюжетів. Трохи більше як через півстоліття упорядковувати текст цієї неповторної книги береться ше один редактор — клирик Касіян. Необхідність внесення до рукопису суттєвих змін була обумовлена тим, шо ця книга постійно читалася вголос новоприбулим послушникам, ченцям. На такі колективні читання приходило немало й старших людей. О скільки вони були дуже освіченим и, постійно читали багато інших рукописів, то в процесі читання виникало багато зауважень, доповнень, уточнень. їх і вирішив

врахувати Касіян. Вони свідомо зміню вали яскраво виражені українізми,

подаючи значний лексичний ряд у російськомовному написанні (для прикладу, закінчення в прикметниках -аго замість-ого; ч и ----іи замість -иГ), все далі віддаляючи пам’ятку від оригінального звучання, поступово залучаючи її до своєї культури.До творців рукописних книг у кожного народу віддавна

формувалося побожне ставлення. Про них складалися легенди, їхній труд прославлявся в піснях. Одна легенда розповідає про ченця-книгописця, який особливо ревно ставився до виконання своїх обов’язків і залишив після себе багато переписаних книг Після смерті тіло його піддалося тлінню,а рука, якою він писав книги, залишилася нетлінною і довго зберігалася в тому монастирі як реліквія.