5. Давньоукраїнський книжковий скриптоній при дворі я.Мудрого

Найбільшого розмаху книготворча спра ва набула за часів Ярослава Мудрого. Київ­ський князь Ярослав не випадково увійшов в історію під прізвишем Мудрий, бо в основу своєї виваженої політики взяв не загарбницькі війни з

близькими і далекими сусідами, а прагнення порозумітися й породичатися з ними (троє його синів одружилися на принцесах відомих у Європі королівських династій. Що ж до книг, то князь читав їх, за свідченням літописця, і днями, й ночами, і заходився ідеєю помноження їх. Очевидно, що таку любов до Слова привив йому батько Володимир.В інтерпретації автора Літопису Руського оця любов до Книги і книжності в Ярослава Мудрого пояснюється так:“І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі. І зібрав вій писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов’янську мову і письмо святеє, і списали багато книг І придбав він книги, що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а Інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець

бо його Володимир землю зорав і розм’якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжне” .Ярослав Мудрий хотів подивувати світ високим на той час рівнем писемності й культури свого народу, для чого ство­рив при дворі, в приміщеннях Святої Софії, знамениту школу переписувачів книжок із своєї і чужих мов. усіх-усюд були запрошені до Києва знавці найпоширеніших мов світу, аби вони могли навчити схильних до наук княжих синів, а ті, в свою чергу, не лише перекладати й переписувати все те, що було створено розумом і руками їхніх попередників, а й самі писати власну історію свого народу.Такі ж школи незабаром почали створюватися і в інших краях Київської держави, про що також маємо авторитетне літописне свідчення. Скажімо, 1030 року, приїхавши в Нов­город, Ярослав “зібрав з-поміж дітей старост і священиків триста душ і звелів їм учити книгам”.

Ходять легенди, що бібліотека Ярослава Мудрого була чи не найбільшою в Європі й містила сотні шедеврів вітчизня-НОГО й зарубіжного літописання. За свідченням того ж Якима Запаска, великокняжий скриптоній, з якого вийшли найцінніші пам’ятки давньоукраїнського рукописного мистецтва, налічував більш як 950 томів. Серед них такі шедеври, про які йтиметься в наступному параграфі, — Реймське Євангеліє,Остромирове Євангеліє, Ізборники Святослава. Перед монголо-татарським нашестям на праукраїнські землі цей книжковий скриптоній було вивезено й надійно закопано. У різний час у вітчизняних засобах масової інформації вже подавалися сенсаційні повідомлення про нібито віднайдені сліди цієї унікальної бібліотеки, розшуки якої щоразу приводять або до підземелля самої Софії Київської, або до Межигірського монастиря, що неподалік столиці.

6. Реймське Євангеліє

Цей маловідомий в історії книжковий раритет створений у першій половині XI століття і тоді ж вивезений з України. книга ця, написана тогочасною мо­

вою княжого Києва у дворі Ярослава ІИуд-рого, стала, як це не дивно звучить сьогодні, однією з найцінніших духовних реліквій... французького народу. На ній присягалися згодом французькі королі, цілуючи її сторінки у пам’ятний день своєї коронації. зокрема історії Франції, нині називається Реймське Євангеліє. У Ф ранції її ще називають коронаційною. А має вона до українсь­

кої історії найбезпосередніще відношення. Бо пов’язана з іменами і Ярослава Мудрого, і його знаменитої доньки-красуні Анни. Анна Ярославна привезла подаровану батьком книгу до невідомої їй Ф ранції 1049, а за іншими даними — 1050 року. Це давньоукраїнське Євангеліє, як засвідчують зарубіжні

дослідники, було написане таки в Києві спеціально для Анни, бо її' ім’я вказане в самому рукописі. Після смерті Анни Ярославни київське Євангеліє якийсь

час зберігалося в королівських палатах. Та ось майбутній король Чехії Карл IV, проводячи свої юнацькі літа у Ф ранції в 1331 — 1335 роках, вивозить цю духовну реліквію до Праги. Незабаром заново переписана книга, вже з доданим чеським варіантом знову опиняється у Франції, у місті Реймсі (звідси — назва Євангелія —Реймське), а в 1793 році воно знову зникає з архівів. По закінченні революції книгу віднаходять, і з 1799 року вона вже назавжди прописується в

Реймській бібліотеці Карнежі.Текстові аркуш і мають такі розміри: ширина — 19, висо­та — 24,5 сантиметра. у художньому оформленні Реймського Євангелія, як й інших наших давніх книг, переважають сині, жовті і мали­

нові кольори. Це ті барви, які були на прапорах Київської держави, а відтак і козацької України.Хто тільки не “присвоював” собі Реймське Євангеліє, си­

ньо-жовті й малинові кольори якого на ініціалах та заставках, як і словниковий ряд {неділя, третю годину, по правді вам, ідіте і ви в виноградники мої) не можуть не переконувати в її українському корінні; і чехи, і словаки, і ф еки, і навіть... росіяни. Та й серед самих українців, як зазвичай і в інших принципових питаннях вітчизняної історії, також не було й досі немає єдиної думки щодо історії пам’ятки.