21. Політик арадянської влади щодо українізації та її вплив на розвиток видавничої справи

Процес українізації усіх сфер громадського і культурного життя, що активно розпочався за Центральної Ради і послідовно втілювався урядами Гетьманату та Директорії,певною мірою гальмувався через зволікання з унормуванням української мови і проголощенням її державною. Цю проблему найбільше відчували видавці, автори, які дотримувалися різних правописних норм.Суть ї"і найкраще викладена ось у цих словах  письменника С. Черкасенка: “ Безладдя, яке панує тепер в українській орфографії і термінології, — се сущее прокляття для сучасних упорядників шкільних книжок і підручників: що ні видавництво, що ні письменник, — то й відмінний правопис, і не знаєш, за ким іти, чого одержувати...”. Справа поліпшилася після прийняття урядом Директорії у січні 1919 року “Закону про державну українську мову в УНР” . 17 січня унормований міністерством освіти правописний кодекс затверджується для обов’язкового вжитку по всій Україні. З метою реєстрації всієї друкованої продукції, здійснюваної на території України, наукового її систематизування та обміну з іншими книжковими інституціями в Києві відповідним Законом Директорії створювалася Голона книжкова палта Держава подбала, аби кожен друкований твір, в якому б регіоні ВІН не з ’явився У світ, був не тільки доступний для читачів найбільших книгозбірень, а й збережений для нащадків. Для цього на урядовому рівні приймається ше один закон “Про обов’язкове надсилання друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань” . Згідно із цим законом, усі без винятку виробники друкованої продукції зобов’язувалися надсилати для цих цілей по 11 примірників кожного видання.

22. Специфіка роботи редактора-видавця в умовах тоталітарної держави

З роками вироблялися для редакторів неписані правила, які визначали зміст і характер їхньої щоденної роботи. На редактора чатувало й багато інш их несподіванок. Тематичні плани для кож ного видавництва мусили починатися з тих видань, як і орієнтувалися вин ятково на ідеологічне обслуговування партійних цілей. Це були твори, присвячені, скаж ім о, виконанню чергових ріш ень чергового партійного з’їзду, чергової річниці від дня народження вождя світового пролетаріату, від дня утворення ком партії України чи СРСР.

Для редагування таких рукописів призначалися ті редактори, які мали не лиш е багатий практичний досвід, а й високу “ідеологічну п ідкован ість”Великого значення надавалося попередньому висновкові фахового редактора.

Дух епохи, суспільну атмосферу тоталітарного режиму з його повсюдною фальшю, справжньою ціною партійно-ідеологічного помилок багатослів’я, страхом кожної людини — відрядового працівни ка до керівн и ка — за

свою роботу на цій воістину небезпечній для сам о ї людини ділян ці, її майбутній службовій кар’єрі

23. Радянська цензура видавничої справи: становлення ірозвиток

Радянська цензура. Разом зі звичайними видавничими функціями Держвидаву надавалися абсолютно безпрецедентні права контролю і цензури над усім друкованим процесом країни. Всі видавництва були зобов'язані надавати для попередньої цензури рукописи підготовлених до друку книг. Особливо жорсткій цензурі піддавалися приватні видавництва. Радянська влада ставила завдання не повне знищення приватного друку, а підпорядкування його державному керівництву. Свавілля Держвидаву і його цензурна політика викликали хвилю протесту з боку інтелігенції (Всеросійський союз письменників, Союз Петроградський книжкових видавництв). Монополізація видавничої діяльності та цензури призвела до практично абсолютного диктату. Новий етап формування радянської цензури почався з переходом до нової економічної політики. Певна свобода економічного і суспільного життя привела на перших парах до ослаблення цензури. Держава втратила монополію на книговидавнича справа. 1922року декретом Раднаркому було створено Головне управління у справах літератури і видавництв (Головліт), яке займалося наглядом за друком. Це цензурне відомство швидко перетворилася на потужний апарат, структура якого удосконалювалася і розвивалася протягом усієї своєї історії. Виражена партійна лінія в культурі, соціально-політичного життя суспільства, в тому числі і в цензурі, не влаштовувала утверждавшийся тоталітарний режим пануючої партії. На початку 30-х років відбувається остаточне перетворення державної цензури в партійне керівництво всіма процесами культурному житті країни.