19. Книги святого письма як предмет книговидавничоо аналізу

Книгою книг цей твір називається ще й як предмет тому, що в перекладі з грецької “бібліо”книгознавчого означає “книга”. Власне, структуру цієї

аиалі.іу книги складають розміщені в двох частинах писемні пам ’ятки різного часового походження, різних жанрів і стилів, різних авторів, різних мов — Старий і Новий Заповіт и. Ісус Христос стоїть на грані між цими двома Заповітами, між двома часовими вимірами людського буття. До перщої частини Біблії, що дістала назву Старий З аповіт, увійшло 39 своєрідних книг, що писалися від ХП ст. до н. е. до Різдва Христового здебільшого давньоєврейською та арамейською мовами. Друга частина — Новий Заповіт —

увібрала тексти 27 книг, написаних грецькою мовою. Д онедавна вважалося, шо найстарш ий вік рукописів Біблійних текстів, збережених до наших днів, сягали VIII століття після Різдва Христового — це так званий Масоретський текст. Однак сенсаційна знахідка в Кумранських печерах на колишньому дні Мертвого моря в Палестині від­сунула час написання таких текстів більш ніж на тисячоліття назад.Найбільше збереглося текстів першотворів Нового За­

повіту. За підрахунками вчених, нині таких текстів налічується близько 5000. Час їхнього написання — ІІ-У1 століття. М атеріал, на яких вони створювалися, — переважно пергамент, рідше — папірус.Незважаючи на те, що Біблія, здається, вже глибоко і всесторонньо вивчена не лише ученими-богословами, а й істориками, філософами, філологами, книговидавничий аспект цього твору практично залишається не розроблений. А проте небайдужий дослідник може знайти на цьому шляху немало цікавих відкриттів, розробляючи, скажімо, такі напрямки пошуку:

• вивчення уявлень творців біблійних текстів про сутність книги, її місійну роль у ствердженні Правди Божої, у дотриманні моральних і духовних засад людського буття;

• аналіз рукописних і друкованих біблійних видань у контексті еволюції технології книготворення, внутрішньої і зовніш ньої конструкції книги, мовностилістичних особливостей і засобів письма;

• узагальнення відомостей про тих осіб, хто був причетний до процесу переписування, друкування, поширен-ня біблійних видань, виокремлення своєрідного м орального і професійного кодексу працівників цього

особливого етапу розвою книговидання;

*вплив біблійного сектора книговидання на “підтягування” художнього, естетичного, мовного і технічного рівня видань інших тематичних напрямків друкарства.

20. Видавнича політика укр..Урядів доби унр

Процес українізації усіх сфер громадського база для і культурного життя, що активно розпочався за Центральної Ради і послідовно втілювався урядами Гетьманату та Директорії,певною мірою гальмувався через зволікання з унормуванням української мови і проголощенням її державною. Цю проблему найбільше відчували видавці, автори, які дотримувалися різних правописних норм. Справа поліпшилася після прийняття урядом Директорії у січні 1919 року “Закону про державну українську мову в УНР” . 17 січня унормований міністерством освіти правописний кодекс затверджується для обов’язкового вжитку по всій Україні.Цієї ж пори українською владою було зроблено ще кілька важливих кроків в упорядкуванні видавничої справи. З метою реєстрації всієї друкованої продукції, здійснюваної на території України, наукового

її систематизування та обміну з іншими книжковими інституціями в Києві відповідним Законом Директорії створювалася Головна книжкова палата.

Держава подбала, аби кожен друкований твір, в якому брегіоні ВІН не з ’явився У світ, був не тільки доступний для читачів найбільших книгозбірень, а й збережений для нащадків. Для цього на урядовому рівні приймається ше один

закон “ Про обов’язкове надсилання друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань”. Згідно із цим законом, усі без винятку виробники друкованої продукції зобов’язувалися надсилати для цих цілей по 11 примірників кож­

ного видання.

Під натиском більшовицьких військ Директорія УНР покидає Київ 2 лютого 1919 року. Із столиці на західні терени Української держави починається евакуація всіх урядових структур, ряду культурно-освітніх установ та організацій. Після тимчасового перебування у Вінниці, Проскурові уря­

дові установи облаштовуються в К ам’янці-Подільському — останній столиці.

До нової столиці передусім перебралося з Києва немало редакцій часописів державницького спрямування. Продовжували виходити й місцеві видання. Для прикладу, тільки протягом 1919 року тут налічувалося більше десяти газет; “ Народна воля” , “Останні новини” , “ Подольский край” , “ Визволення”, “ Новий шлях”, “Наш шлях”, “Український козак”, “Галицький голос”, “ Боротьба”, “Новини”, “Трудовий шлях”, “Свято Поділля”.

Щ оденна політична і економ ічно-літературна газет а “Наш шлях ”, яку редагував приват-доцент університету Л. Білецький, творилася на початку силами викладачів і співробітників цього навчального закладу і незабаром стала неофі-ційним органом міністерства освіти України. Тут надруковано

немало розпоряджень (обіжників) і законів уряду УНР, підписаних міністром освіти .Двотижневий педагогічний ж урнал “Осв//иа ” друкував найголовніші розпорядження міністерства освіти що стосувалися порядку запровадження державної мови в усіх навчальних закладах держави, друку й поширення підручників.Ще до прибуття в Кам’янець-Подільський урядових уста­

нов тут була створена певна видавнича і друкарська база.