14. Перший друкар Швайпольт Фіоль

Першим друкарем українських книг поза почерк етнічними українським и землями був ні-ІІІвайпольта мець. Звали його Ш вайпольт Ф іоль. ф іоля Точний час і місце народження друкаря у К ракові ще й досі є суперечливими. Й деться про

період близько 1460 року, а місце — поселення Нойштадт у Баварії. Очевидно, що підприємливий Ф іоль на новому для нього місці поселення тісно зблизився з українцям и і саме від них одержав замовлення на др ук книг богословської тем а­

тики тогочасною українською мовою. У нікальність цього факту полягає в тому, що німець за походженням вирішує

заснувати друкарню, де б складалися і друкувалися книги не­відомою йому досі мовою. У такім разі, помічниками друкаря

зі складання черенків мусили бути українці, а сам керівник мав би розуміти бодай початки цієї мови. Початок існування україн ської друкарні у Кракові при­падає на 1485 рік. Перші україн ські книги з друкарні Ш вайпольта Ф іоля побачили світ 1491 року. Мали вони назву Осьмигласник (Ок­тоїх) і Часослов. Є в українських друках Ш вайпольта Ф іоля цікаве нововведення, яке вирізняє їх від ш едеврів Йогана Гутенберга: заставкові літери тут вже не вписую ться вручну, я к раніш е, а відтискую ться зі спеціально виготовлених черенків. Така деталь засвідчує високий професійний рівень друкаря.

За яким и ж ознаками сьогодні ми маємо повне право за­раховувати ці книги до вагомих набутків вітчизняної видав­

ничої справи?

1. За мовними особливостями. У тих місцях, де текст відда­лявся від церковнослов’ян ської мови, його словниковий ряд

мав явн і ознаки ж и вої україн сько ї мови. С каж ім о, у розділі Часослову, присвяченому православним святим, називаються імена саме тих, які походили з України, — Феодосій Печерський, Володимир Великий, Борис і Глібтошо.

2. За формою шрифту. Шрифтові л ін ії черенків м акси мально наближені до обрисів літер кращих каліграфів україн ­

ських рукописних книг.

3. За художнім оформленням. Тут переважаю ть такі ж ху­дожні елементи, я к і в рукописних книгах, що творилися в

Грушівському монастирі (Закарпаття), звідки вони й були взяті для передруку.

Доля Ш вайпольтових україномовних друків, як і самого їхнього творця, виявилася драматичною.Неприємності почалися відразу після вивезення книг з друкарні. У листопаді 1491 року підпорядкована Папі Рим­ ському кр аківська духовна ін квізи ц ія, як а була створена ще в ХНІ столітті для “ ви явлен н я, покарання й зап обігання єресі” , якраз і звинуватила друкаря в єретицтві за кириличні українські друки. Сам друкар був ареш тований і незабаром кинутий до в ’язниці. Щ оправда, за нього відразу заступилися два поважні краківські міщ ани. Сплативш и 1000 гульденів штрафу, вони мусили письмово поручитися за підсудного, що той не полишить Кракова до початку судових засідань. Щ вайпольт Ф іоль, вийшовши на волю, полишає наприз­воляще свою “українську” друкарню, яку незабаром розгром­лює дощенту інквізиція.

15. Початок Києво-пЕч.Друкарні /16. Києво-пеечерське друкарство

В и давн ич а діяльність Киг.во-1 іеч ер сь к о ї лаври

могутнім видавничим осередком початку XVII сто­ліття став Київ, зокрема його Києво-Печерська друкарня. Не один раз за непросту й довгу історію свого розвитку вона зазнавала злетів і спадів, але незаперечним є факт: тут ство­

рювалися на віки справжні шедеври книжкового мистецтва, звідси ширилося на весь світ мудре й виважене друковане слово, створене й увічнене його талановитими творцями із вченого гуртка перших печерських друкарів — Єлисея Плегенецького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Памви

Беринди, Йосипа Кириловича, Іова Борецького, Лавріна Тустановського та багатьох інших. З лаврських першодруків вчилися видавничої справи майстри з Новгород-Сіверського та Чернігова, Харкова та Полтави.Лаврські першодруки стали першими з українських книжок, які офіційно почав забороняти царський уряд, починаючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург,

а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври пов’язана поява першого антиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, шо тут їх “печатают несогласно с велико-

россійскими печатми” , тобто тогочасною українською мовою. з прикрістю доводиться констатувати, що Варто згадати лище кілька з них, які стращним

смерчем прокотилися тут у X V n i-X IX століттях. Першої, найбільшої, втрати зазнала ця друкарня в ніч з 21 на 22 квітня 1718 року. Тоді її приміщення ще було дерев’яним, тому й згоріло все дотла разом з друкарськими верстатами, ш рифтами, іншим обладнанням, а найстрашніше — з книгами, архівами, бібліотекою. Трохи більше ніж через п’ятдесят літ — року 1772 — вогонь у черговий раз знищ ив усе, що було в цій друкарні і навколо неї. Таке ж лихо спіткало цю друкарню і ще через майже вісімдесят літ — 1849 року.А якщо до цього додати дві спустошуючі пожежі (1780 і 1811 років) на Подолі, де містилася Київська академія — знамените дітище архімандрита Києво-Печерської лаври і великого українського просвітителя Петра Могили... Скажімо, 1780 року, коли горіла академія, вогнем було повністю зни­

щено понад 8000 книжок, зібраних до бібліотеки з різнихкраїв, різними мовами. Основу бібліотечних сховів складали, звичайно ж, безцінні витвори києво-печерських друкарів.Навіть ці кілька прикладів засвідчують, якого масштабу

були втрати матеріальної і духовної культури в багаті на лихоліття події минувшини, якої ціни історичного матеріалу ми сьогодні недораховуємо. Зосібно ж і в контексті українських першодруків.

Переконливе документальне свідчення про заснування К иєво-П ечерської друкарні відноситься до 1615 року. Саме тоді настоя-Києво-Печерської лаври Єлисей Пле­тенецький купив і перевіз до Києва із га­лицького села Стрятин все обладнання тамтешньої друкарні.Єлисей Плетенецький добре знав про діяльність Стря- тинської та й інших галицьких друкарень — Крилоської, Угор-

цівської, Унівської. Новий архімандрит лаври, як ніхто в Києві, розумів силу

і значення друкованого слова. Тому в числі перших завдань поставив перед собою будівництво на території лаври спеці­ального приміщення під друкарню, а згодом і урядження п необхідним обладнанням. Зважаючи на те, що на той час у Києві годі було шукати майстрів друкарської справи, Плетенецький знайшов біль­шість з них також на Галичині. Д остойно поціновуючи сьогодні внесок Єлисея Плетенецького в заснування київ­ського друкарства, не можна не згадати ще одну його добру справу — будівництво й постійну опіку паперової фабрики в Радо­мишлі (тепер це районний центр на Ж итомирщині).

Перші книги, шо першими побачили світ у щойно заснованій друкарні К иєво-П е­черської лаври це Часослов, що вий­шов друком через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року Все оформлення

цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманіт­ними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Анфологіона, але робота над цією книгою три­вала після того ще три роки. Розкішно прикрашений гру­

безний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні

1619 року.З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікувався Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з багатьох книг не церковного, а світського призначення — “Вірші на жалостний погребПетра Конашевича-Сагайдачного ”. На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга

не відзначається розкіш ним оф ормленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вміщено надзвичайної ваги й цінності ілюстративнийматеріал, який згодом став передруковуватися в інших книгах, особливо тих, які присвячувалися українській історії. У короткому огляді першодруків Києво-Печерської друкарні не можна обминути і її знаменитого “'Києво-Печерськогопатерика видатної пам’ятки української літератури, своє­

рідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастирСтворений В основному в першій чверті XIII століття, він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з кращих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію ії

існування.

Найсприятливіш ою і найрезультативнішою порою в діяльності Києво-Печерської видань друкарні був період від початку її заснування до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, За змістом і неповторною оздобою вони практично не мали рівних поміж московських і петербурзьких друків.

спеціальний указ Петра І про заборону українського друку. Цей недоброї пам’яті грізний царський указ вийшов 5 жовтня 1720 року. І його по праву можна вважати першим антиукра­їнським цензурним актом, Отож, головна ідея цього царського указу — заборонити в Києві друкування книжок, “не согласных с великороссийскими печатями”, тобто написаних тогочасною українською мовою.