§ 4. Концепція Ореета Мацюка і Якима Запаска

Ретельно зіставивши й проаналізувавши ці й інші архівні документи, зокрема ті, що стосуються життя й діяльності Степана Дропана та його друкарні (а про це є кілька документів у львівських архівах), О. Мацюк небезпідставно вважає

“існування друкарні у Львові, починаючи з 1460 року, безперечним”, а Степана Дропана — “зачинателем українського друкарства”.

До речі, саме з цього і наступних досліджень ученого перед нами зримо постають обриси освіченого і діяльного львів’янина Степана Дропана, першого українського друкаря, який, одружившись із донькою багатого землевласника, вирішуєЗГОДОМ (очевидно, з альтруїстичних міркувань) подарувати

частину своїх маєтностей разом зі своєю друкарнею на просвітницьку діяльність одному з найстаріших на Галичині монастирів. До речі, саме з цього і наступних досліджень ученого перед нами зримо постають обриси освіченого і діяльного львів’янина Степана Дропана, першого українського друкаря, який,

одружившись із донькою багатого землевласника, вирішуєЗГОДОМ (очевидно, з альтруїстичних міркувань) подарувати частину своїх маєтностей разом зі своєю друкарнею на просвітницьку діяльність одному з найстаріших на Галичині монастирів.

Таким чином, на основі ґрунтовного вивчення нововіднайдених архівних документів, збережених пам’яток, залишених писемних згадок сучасників можна зробити такі висновки.

1. Друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, з Москви, а з Заходу, від німців.

У:шііі.іьіі(‘іііія н ау к о в и х к он ц еп ц ій 14 32. Час його появи слід датувати 1460 роком, тобто на 114 років раніше, ніж це було визначено з ідеологічних міркувань за російською (радянською) концепцією.3. Ім’я першого українського друкаря — Степан Дропан, який, згідно із збереженими до наших днів архівними документами, подарував свою друкарню Львівському монасти­

рю Св. Онуфрія. 4. Маючи вагомі аргументи, сьогодні можна вже без будь-

яких застережень, як це робилося досі, однозначно тлумачити напис на надмогильній плиті І. Федоровича як визнання факту існування українського друкарства у Львові (та й ін­ших містах України) задовго до прибуття сюди московського перш одрукаря. В перекладі 1. К рип ’якевича цей напис звучить так: “ Іван Федорович, друкар М осквитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив (виділення авт. — М. Т ), умер у Львові. Друкар книг перед тим невидимих...”.5. Ніяк не применшуючи заслуг Івана Федоровича, його

треба вважати не засновником українського друкарства, а фундатором постійного книгодрукування на українських землях. Нині доцільно неупереджено осмислити житейський і творчий шлях цієї особистості в контексті ролі України і тогочасного українського оточення в становленні Івана Ф едо­ровича як книговидавця європейського рівня.

13. Степан Дропан. Гіпотези,документальні вчення. Опоненти.

у середині ХV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів, подарував згодом цю друкарню Свято-Онуфрієвському монастирю. (Свого часу друкарня потрапила до Степана Дропана завдяки його тестю – Яну Зоммерштайну, пам'ять про котрого залишилася у львів’ян дещо трансформованими назвами – передмістя Замарстинів і Замарстинівської вулиці).

Саме до монастиря Св. Онуфрія через 112 років, у 1572 р., приїде Іван Федорович (відомий як Федоров-першодрукар), щоб не започаткувати, а продовжити іти «стопами Богоізбраного мужа» та «друкарство занедбане обновити». Ці слова з післямови до «Апостола» (1574) та уривок з напису на надмогильній плиті Івана Федоровича свідчать, безперечно, що друкарство в Україні розпочалося задовго до Івана Федорова (Федоровича), перша друкована книга якого датована 1564 р.

Окрім того, вченим Орестом Мацюком у Центральному державному історичному архіві Львова виявлено унікальний документ – інвентарний список книг Словітського монастиря (Львівщина) за 1826 р. Цей список складено польською та німецькою мовами. У переліку книг подано такі видання: Новий тестамент із мідними замочками, виданий у Почаєві у 1511 р.; Тріодь у шкіряній оправі, надрукована в Києві у 1527 р.; Тріодь у шкірі, видана в Києві у 1540р.; Анфологіон, оправлений у шкіру, Львівського видання 1542 р.; Служебник, також надрукований у Львові (1546) та ін. Отже, маємо ще один незаперечний доказ існування в Україні друкарень задовго до Івана Федорова, географія поширення яких досить широка.

Книжок, виданих друкарнею Степана Дропана, на жаль, не збереглося. Але існують чотири видання, надруковані у Кракові в 1491 р. Швайпольтом Фіолем: «Осмогласник», «Часослов» та «Тріодь квітна» і «Тріодь пісна» (недатовані). Деякі дослідники, вивчаючи тексти цих видань, аналізуючи особливості і деталі поліграфічного оформлення, припускають навіть, що вони друкувалися в друкарні Грушівського монастиря на Закарпатті, а завершалася робота у столиці Польського королівства Кракові. Суттєвим підтвердженням такої думки є практично повне співпадіння текстів друкованих видань з рукописними аналогами, поширеними тільки в Закарпатті. Отже, можна стверджувати, що віднайдено деякі рукописні оригінали, з яких здійснювався набір уперше виготовленим кириличним шрифтом за зразками рукописних літер давньоукраїнської та церковно-слов’янської мов. Католицька інквізиція, яка займалася цензуруванням релігійної літератури, переслідувала Ш. Фіоля. Він навіть потрапив до в’язниці і змушений був переховуватися, зокрема і в Грушевському монастирі.

Цікаво також, що першим відомим друкованим твором українського автора є "Прогностичне судження про поточний 1483 рік” доктора медицини й філософії Юрія Дрогобича (Котермака), родом з міста Дрогобича. Ця книга вийшла ще й латинською мовою 7 лютого 1483 р. у Римі.