12. Основні напрями авангардного мистецтва хх ст

У ХХ столітті виникає цілий ряд напрямів і перебігу художньої культури, який довгий час сприйматиметься як напрями, що відмовилися від всіх художніх традицій. Ці нові напрями прийнято позначати термінами «модернізм», «нове мистецтво», «художній авангард». У буквальному значенні всі ці назви підкреслюють новаторський характер нетрадиційних художніх напрямів. Але і будь-який художній напрям був колись новаторським, ті ж класицизм або бароко, наприклад. У чому ж тоді полягає особливість новаторства культури ХХ століття ?

На це цілком закономірне питання існує досить багато відповідей. Деякі їх цих відповідей є цілими естетичними теоріями. Одній з найвідоміших, послідовних і переконливих теорій, що пояснюють особливості художнього авангарду або нового мистецтва ХХ століття є концепція іспанського філософа Х.Ортеги-і-гассета. Концепція в стислому вигляді була викладена в роботі: дегуманізація мистецтва. Ортегга-і-гассет ставить питання: «чи існує щось загальне, властиве всім витворам нового мистецтва в таких видах мистецтва як музика, живопис, література?». відповідь Ортеги проста і однозначна: так, існує, це непопулярність нового мистецтва. Нове мистецтво непопулярне, незрозуміло великим масам людей. Широка публіка не розуміє і не приймає витворів нового мистецтва. Ортегга-і-гассет підкреслював при цьому, що непопулярність нового мистецтва ХХ століття не має нічого загального з труднощами народження нових напрямів в мистецтві ХIХ століття. Наприклад, романтизм спочатку не приймався частиною публіки, але разом з тим він був зрозуміліший, ніж класицизм в літературі або академізм в живописі. Критичний реалізм в літературі ХIХ століття при своєму виникненні не приймався частиною публіки, але реалістичні романи були зрозуміліші, ніж попередні літературні твори. витвори нового мистецтва на думку Гассета незрозумілі масам тому, що вони такими і задумані.

Що перш за все цікавить у витворах мистецтва більшість людей? Людські долі, тривоги і радощі людей, захоплюючі історії, відважні сюжети. У такому відношенні до мистецтва таїться велика небезпека, можливо навіть загибель мистецтва. Чому ? Тому що при такій установці на сприйнятті витворів мистецтва чоловік схильний не помічати художньої майстерності, якості витвору мистецтва, не помічати, як зроблений витвір мистецтва, а звертати увагу лише на те, чому присвячений твір, що в нім показане, про що йде мова. У такому разі талановитий художник подобатиметься менше, ніж посередній. якщо останній вибере цікавіший сюжет.

13. Основні напрями модернізму: конкретне мистецтво, абстрактний експресіонізм, поп-арт, мінімалізм, концептуалізм.

Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Конкретне мистецтво (Конкретизм): різновид абстрактного мистецтва. Леннарт Руде (нар. 1916 р.) є розробником цього напрямку, Лаґ Ліндель (1920–1980) – його образним оповідачем, Карл Аксель Персон (нар. 1921 р.) найближче за всіх стоїть до природи, а Улле Боньєр (нар. 1925 р.) є найдинамічнішим представником нового напрямку. До цього кола відносять також скульптора Арне Юнеса (1914–1976). Його творчість охоплює архітектуру, дизайн і динамічні візуальні об’єкти. Цих митців, зважаючи на рік їхнього публічного дебюту, почали називати «чоловіками 1947 року» (незважаючи на те, що до складу «Молодого мистецтва» входила і жінка, Ранді Фішер). В основі їхніх творів лежить не ідея, а форма. Вся поверхня картини складає єдину композицію, подеколи з науковими, подеколи з музичними паралелями.

Абстрактний експресіонізм: Напрям американського живопису, що виник у Нью-Йорку в 1940-х роках. Більшість абстрактних експресіоністів дотримувались принципу енергетичного малюнка ( або живопису жесту). Вони використовували великі полотна, наносячи фарбу жваво й енергійно за допомогою широкого пензля, подекуди розхлюпуючи її або накладаючи просто на полотно. Цей експресивний метод вважали не менш важливим, аніж саму роботу. Інші представники цієї школи намагались надати абстрактним образам безжурний і загадковий зміст. Не всі їхні роботи були суто абстрактні (Білем де Кунінґ, Філіп Ґастон) чи експресивні (Барнет Ньюмен, Марк Ротко), але всі вони поділяли думку, що спонтанність живописного методу допоможе звільнити й відобразити творчі сили підсвідомості. (Ґастон, Клеє, Де Кунинґ, Мазерель, Ньюмен, Поллок, Ротко, Стил, Франкенталер, Френсіс, Гофман).

Поп-арт: Поп-а́рт (англ. pop-art, скорочення від англ. popular art, етимологію також пов'язують із англ. рор — уривчастий удар, плескіт) — напрям в образотворчому мистецтві 1950—1960-х років, що виник як реакція на абстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку.

Образ, запозичений у масовій культурі, переміщується в інший контекст:

змінюються масштаб та матеріал;

оголюється прийом або технічний метод;

виявляються інформаційні перешкоди та ін.

Мінімалі́зм: (від лат. minimum — найменше) — напрямок у ряді мистецтв, що виходить з мінімальної трансформації використовуваних у процесі творчості матеріалів, простоти й однаковості форм, монохромності, творчого самообмеження художника. Найбільше цей напрямок представлений у музиці, скульптурі та архітектурі.

Концептуал́ізм: (від лат. conceptus — думка, поняття) — напрямок схоластичної філософії, доктрина, згідно з якою пізнання проявляється разом з досвідом, але не виходить з досвіду.

Представники — П'єр Абеляр, Іоанн Солсберійский, Іоанн Дунс Скот та ін. У новий час до позицій концептуалізму був близький Джон Локк.

У суперечці про універсалії концептуалісти, як і номіналісти, відкидаючи вчення реалізму, заперечували реальне існування загального незалежно від окремих речей, але на відміну від номіналістів визнавали існування в розумінні загальних понять, концептів як особливої ​​форми пізнання дійсності.

Інакше кажучи, наші спільні ідеї проявляються з приводу приватного досвіду: наприклад, універсальне поняття справедливості може виникнути у нас при спогляданні якоїсь конкретної несправедливості, хоча сама ця ідея прихованим чином вже існувала в нашому розумі ще до цього досвіду.

Концептуалізм являє собою щось на кшталт синтезу емпіризму і раціоналізму.