11. Мистецтво хх століття в контексті європейської естетики

Говорячи про мистецтво XX ст. в цілому, не можна забувати про численність його напрямів і стилів. Разом з тим основу для його класифікації становитьмодернізм. Умовно в розвитку художньої культури XX ст. виділяють наступні періоди:  предмодернізм (кінець XIX - початок XX ст.);  модернізм (1-я половина XX ст.);  неомодернізм (50 - 70-ті роки XX ст.);  постмодернізм (остання чверть XX ст.).  Модернізм як художня практика панував до Другої світової війни, хоча називають і більш точні хронологічні рамки (1890 - 1968). Модернізм об'єднує ряд цілком самостійних напрямів (експресіонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, тощо), які мають, однак, загальні світоглядні установки, соціокультурні умови розвитку, а також спільне прагнення до експериментальності. Ідеологами мистецтва модернізму були X. Ортега-і-Гассет, М. де Унамуно, Т. Адорно, Г. Маркузе та інші філософи. Самі художники також теоретизували свої підходи до творчості, створювали коментарі і програми. Модерністський мистецтво, безсумнівно, потребує пояснень саме в силу того, що, відмовившись від реалістичної програми, воно стало далеким і незрозумілим для простої людини, незнайомого з концепціями тієї або іншої школи в літературі та живопису. Звичайно, умовність початку властива мистецтву, тому певна підготовка для його сприйняття завжди необхідна (оперне мистецтво - яскраве тому підтвердження). Новсітуаціі з модернізмом виникає наступна особливість: мистецтво свідомо відвертається від людини («народу») - воно, за визначенням X. Ортега-і-Гассета, «дегуманізує». Цей іспанський мислитель вніс значний внесок в оформлення та роз'яснення ідеології модернізму. Звернемося до його роботи «дегуманізація мистецтва». У ній стверджується наступне.  1.Для більшості людей естетичне почуття не відрізняється від життєвих відчуттів, вони хочуть бачити і співпереживати чогось подібного реальності. Отже, найбільш народним, неелітарних напрямком є ​​реалізм.  2.Суть істинного мистецтва полягає у створенні об'єктів, з якими ми не співіснуємо у звичайному житті, при цьому мистецтво повинно створювати нову, наповнену глуздом, реальність, а не нісенітницю.  3.Модернізм - нове мистецтво, яке не боїться деформувати реальність, позбавити її людського аспекту настільки, що з його творами доводиться створювати принципово нові зв'язки (в цьому полягає дегуманізація мистецтва). 

4.Новий мистецтво розраховане на еліту, аристократію духу, на тих, хто розуміє, а не на тих, кому «подобається». Модерністський мистецтво - єдиний в умовах демократії інструмент відділення еліти від сірої маси. Модерністи дають зрозуміти народу, що він - це «всього лише народ». (Ортега-і-Гассет вважає, що авторитет середньої людини, його примітивних смаків і потреб може призвести до повної деградації культури).  Від реципієнта, тобто того, хто вступає в комунікацію з твором мистецтва, модернізм вимагає тепер навіть не просто знання концепції того або іншого напряму, а володіння творчим початком, здатністю оригінально інтерпретувати задум автора. Ще один ідеолог модерністського мистецтва - Мігель де Унамуно - розвивав ідею творчого характеру сприйняття твору (зближуючись, таким чином, з подальшою постмодерністської естетичної думкою). Він писав: «Людина відчуває насолоду від твору мистецтва тільки тому, що він створює його в собі, відтворюючи себе разом з ним».  Отже, модернізм принципово пориває з історичним досвідом художньої творчості, переглядає його взаємовідносини з життям і публікою, прагне обгрунтувати якісь нові начала в мистецтві. Якщо в античну епоху художня творчість розглядалося як мімезис »(наслідування) природі, то тепер художники відчувають себе швидше винахідниками, а не наслідувачами.