23.Проблема ідеалу в етиці

Ідеал (моральний). Ідеалом вважається щось винятково досконале, таке, що є вищою метою прагнень людей. Ідеал є багатозначним поняттям. Ідеальними вважають довершені, позбавлені вад, недоліків предмети, явища, процеси тощо (ідеальний слух, ідеальна форма, ідеальний вихід із конфліктної ситуації). Інколи вони можуть тільки здаватися такими.

Філософське поняття “ідеал” охоплює естетичний ідеал, моральний, релігійний та ін. Поняттям моральної свідомості, категорією етики є “моральний ідеал”.

Моральний ідеал (франц. ideal, від грец. idea -- ідея) -- найдосконаліший, безумовний, універсальний зразок високоморальної особистості, яка володіє всіма відомими доброчесностями, кожна з яких максимально досконала.

Одні етики виводять це поняття з уявлення про природу і сутність добра, а інші вважають, що уявлення про Добро і належне орієнтовані на моральний ідеал, тобто є похідними стосовно нього.

Моральний ідеал ґрунтується на всьому кращому, Що акумульовано в моралі на конкретному етапі її розвитку і поєднано в образі ідеальної особистості, на який потрібно рівнятися.

Актуальною філософською проблемою є співвідношення морального ідеалу й реальності. Таємниця ідеалу спричинила виникнення філософського ідеалізму. Ідеї-сутності Платона й абсолютна ідея Г.-В.-Ф. Гегеля є абсолютизованим і онтологізованим, обожненим ідеалом, на світлому тлі якого меркне будь-яка реальність. У цьому причина їх презирливих епітетів на адресу матеріального світу.

24.Добро та зло і проблеми вибору.

Добро і зло. “Добро” є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні, фундаментальні. У них найповніше виявляється специфіка моралі, бо саме за допомогою категорій “добро” і “зло” виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Зміст категорії “добро” іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло -- як морально-негативне, а саму етику -- як учення про добро і зло.

Добро -- найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості.

На відміну від прекрасного (абсолютної вселюдської цінності) добро адресується людині не в художньому образі, а в натуральному вияві.

Проблема вибору між добром і злом — вічна, загальнолюдська проблема. Вона постає перед кожною людиною, і кожен сам, згідно зі своїми моральними засадами та п

25.Відповідальність та совість.

Совість (сумління). Результатом інтеріоризації особистістю моральних вимог суспільства в її самовимоги є почуття морального обов'язку. На сторожі морального обов'язку особистість ставить совість. Щодо цього досить влучне міркування висловив сучасний латвійський філософ Август Мілтс: “Чим складніший внутрішній світ особистості, чим багатоманітніші відносини людини з навколишнім світом, тим сильніша потреба врівноважити свій духовний світ і бути автономною особистістю. І людина починає сама вершити над собою суд, віддавати собі похвалу, оцінювати вчинки, давати поради, наводити порядок у внутрішньому “господарстві”, виховувати себе. І вона переконується, що там, усередині, є якась могутня і таємнича сила, що є сама собі законом. Є совість”.

Совість (сумління) -- вияв моральної самосвідомості особистості, її здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати оцінку своїх вчинків.

Як категорія етики “совість” виражає нерозривний зв'язок моралі й людської особистості, характеризує здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов'язки і вимагати від себе їх виконання, оцінювати свої вчинки. Будучи формою осягнення особистістю моральних вимог суспільства й людства, совість безпосередньо переживається як обов'язок і відповідальність людини перед собою. Керуючись совістю, людина бере на себе відповідальність за свої уявлення про добро і зло, за ті критерії, послуговуючись якими, вона здійснює моральний вибір і відповідні вчинки. Тому совість часто називають моральним компасом особистості.

Відповідальність – етична категорія, яка означає усвідомлення індивідом (соц. групою, народом) свого обов’язку перед суспільством, людством. (за словником).

Якщо категорія обов’язку позначає надання уявленню про належні форми конкретного практичного завдання певного людського суб’єкта, то категорія відповідальності характеризує згаданого суб’єкта з точки зору виконання ним цього завдання. Якою мірою людина виконує свій обов’язок або ж якою мірою вона винна в його невиконанні – це і є питання про її моральну відповідальність.

Категорія відповідальності тісно пов’язана з уявленням про свободу людини. Очевидно, що не маючи свободи, людська особистість не була б у змозі відповідати за свої вчинки.