2.Буття і різноманіття типів реальності. Категорій матерії, матеріальна єдність світу

Буття (лат. esse - бути, є, існувати) одне із центральних понять філософії, введене у філософію давньогрецьким філософом Парменідом (VI-V ст. до н.е.).

Загальною тенденцією в осмисленні проблеми буття було і залишається питання про існування світу «тут і тепер», про його вічність і нескінченність. І якщо констатація того, що світ є, існує «тут і зараз», тобто наявне в просторі і часі, спирається на очевидні передумови, факти людського життя, то ідея про неминущий,що не має кордонів, світ не випливає з безпосередніх спостережень, з конкретного досвіду людей. Звідси можна зробити висновок, що перший аспект проблеми буття пов'язаний з усвідомленням суперечливої єдності неминущого і минущого буття речей,станів природи, суспільства, людини.

Другий аспект проблеми буття пов'язаний з питанням про єдність світу. Існування світу як цілого є невіддільним від існування у світі усього того, що існує. Світ у своєму існуванні утворює нерозривну цілісність, деяку єдність.

Третій аспект проблеми буття зводиться до усвідомлення того, що світ є об'єктивна реальність. Ця реальність виступає як сукупною (нерозчленованою) цілісністю, єдиним буттям, що має власну логіку існування і розвитку. Частиною цієї реальності є життєдіяльність людей.

Слід зазначити, що не тільки природне, але й духовне, ідеальне варто розглядати як наявне, дане, таке що має характер особливої, суб'єктивної реальності.

Буття як всеохоплююче поняття має певну структуру. Не вдаючись до її докладного аналізу, відзначимо основні форми буття.

Буття речей, процесів і станів природи. Воно підрозділяється на стани природи, що: а) виникли й існували до людини на «першу природу»; б) на «другу природу» - речі зроблені людиною.

Буття людини. Яким би унікальним не було існування людини у світі речей і власне людське буття, воно має спільне збудь-якою річчю природи. Людина з'являється як річ серед речей. У той же час ідентифікація людини зі світом речей не зводить її сутність до фізіологічних процесів, що відбуваються у людському організмі. Власне, людське буття містить у собі природно-біологічний, психологічний і соціально-історичний компоненти.

Буття духовне містить у собі існування індивідуалізованого й об'єктивованого духовного. Індивідуалізоване духовне – це насамперед самосвідомість, специфіка яка полягає в тому, що вона є невіддільною від природно-біологічних процесів, але не зводиться до них, будучи за своєю суттю ідеальним (духовним). Духовне буття реалізується через форми суспільної свідомості, зокрема через філософію, мораль, політику. Окремі фрагменти духовного буття - ідеї, ідеали, норми, цінності, природні і штучні мови і т.ін. - здатні зберігатися, удосконалюватися і вільно переміщуватися в соціальному просторі і часі.

Буття соціальне містить у собі існування окремої людини в суспільстві й існування суспільства. Тут переплетені матеріальне й ідеальне, перша і друга природа.

Віртуальне буття пов'язане з існуванням віртуальної реальності, яка є штучним, синтетичним середовищем, що виникає в результаті взаємодії новітньої технології (комп'ютера) і відповідної інформації. Це можливий, створений людською творчістю світ, у якому люди здійснюють неймовірні перетворення, не турбуючись про наслідки своїх вчинків.

Виділяючи головні сфери буття - природу, суспільство, свідомість, мислителі всіх часів гадали, що різноманіття явищ, подій, процесів, що входять до цих сфер, об'єднуються на деякій загальній основі. Ідея єдності всього різноманіття світу втілилася в понятті «субстанція» (лат. substanctia - сутність, основа). Субстанцією як загальною основою всього існуючого може бути і дух,і матерія.

Історії філософії відомі два альтернативних тлумачення субстанції: матеріалістичне й ідеалістичне. Ідеалісти вважають, що в основі предметів і явищ лежить якась ідеальна субстанція у вигляді божественної волі, абсолютної ідеї, світового розуму (Платон, Гегель), комплексу відчуттів (Берклі, Фіхте), світової волі(Шопенгауер).

Давньокитайські, давньоіндійські та давньогрецькі філософи -матеріалісти під субстанцією розуміли матерію (лат. materia - речо-вина) у вигляді речовини, яка найбільш часто зустрічається вприроді води, повітря, вогню, землі.

Матеріалісти XVIII ст. відзначали, що матерія - це все те, що,впливаючи на органи чуттів людини, викликає відчуття. Іншими словами, під матерією розуміли речовину.

У XIX - на початку XX ст. багато матеріалістів, у тому числі марксисти, трактували матерію як філософську категорію, яка використовується для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, але існує незалежно від них. Фактично і в цьому визначенні матерія розглядається як речовина.

З огляду на, що матерія існує не тільки у вигляді речовини(часток і макросистем, що мають масу спокою), але й полів (гравітаційного, електромагнітного і т.д., що не володіють масою спокою), і що поля, як правило, не фіксуються людськими від-чуттями, а реєструються за допомогою приладів, деякі дослідни-ки намагаються уточнити поняття матерії (іноді говорять «пропросторово-тимчасовий континуум»). В якості попереднього або операційного визначення матерії пропонується наступне. Мате-рія - це об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомо-сті і постає перед нами у вигляді речовини, поля та інших її об'є-ктивних станів.

Матерія виступає як загальність, яка в ході власних взаємо-перетворень залишається тотожню самій собі, тобто об'єктивною,незалежною реальністю. Основною ознакою матерії як об'єктив-ної реальності є здатність «існувати незалежно від свідомості». У цьому сенсі свідомість є вторинною, прохідною від матерії, є її особливою властивістю.

Матерія є невичерпною, існує в нескінченній кількості видів і властивостей. Разом з тим вона має складну системну організа-цію. Будь-який об'єкт матеріального світу може розглядатися яксистема. Стійкі зв'язки і відносини між елементами системи утворюють її структуру.

Останніми роками розробляєють нову генетичну модель єд-ності світу, відповідно до якої світ є єдина цілісність, що еволю-ціонує за єдиними законами на основі загального вихідного суб-страту (лат. substratum - основа) і у визначеному напрямку.

Розглядаючи питання «Рух, простір і час - як атрибути ма-терії», студенту необхідно знати, що серед різних властивостей матерії є такі, без яких вона не може існувати. Ці властивості на-зивають атрибутами. До них відносяться такі невід'ємні власти-вості матерії, як рух, простір і час.

Матерія у всіх видах і формах перебуває у русі. В загальномурозумінні слово, рух - це будь-яка зміна взагалі. Він охоплює різ-ні типи мінливості, що спостерігаються в об'єктивному світі, по-чинаючи від переміщення об'єктів у просторі і закінчуючи проце-сами соціальної еволюції.

Рух є загальною властивістю матерії, способом її існування.Йому притаманні такі властивості, як об'єктивність, загальність,абсолютність. Його не можна знищити й створити.

Під об'єктивністю руху розуміється його існування незалеж-но від свідомості як внутрішня властивість матеріальних об'єктів.

Властивість загальності пов'язана з відсутністю у світі матеріаль-них об'єктів, що не зазнають жодних змін.

Розуміння абсолютності руху пов'язано з поняттям "спокій".Рух і спокій розглядаються як протилежності, позв'язані між со-бою. Спокій є моментом будь-якого руху, характеризуючи мате-ріальний об'єкт з боку його стійкості. Спокій є минущим, тимча-совим, відносним, а рух - постійним, вічним, абсолютним. Проспокій можна говорити тільки відносно певної системи відліку(якщо йдеться про механічну мінливість) або певної форми руху(якщо йдеться про інші типи змін). Спокій відносний, оскількивін завжди минущий в сукупному русі матерії.

Теза про несотвореність й незнищуваність руху випливає ізсамого визначення руху як атрибута матерії. Про це свідчить і за-кон збереження та перетворення енергії рух не може зникнути,він здатний переходити з однієї форми в іншу, зберігаючи свої кі-лькісні та якісні параметри.

Основним видам матерії, які відрізняються якісно, відповідають певні форми руху. Класифікація їх була розпочата Арістотелем, щовиділив шість видів руху. Ф. Бекон виділяв 19 його видів. У XIX ст.Ф. Енгельс визначив п'ять форм руху, кожна з яких пов'язана з пев-ним матеріальним носієм: механічна - матеріальний носій макроті-ла, фізична - молекули, хімічна - атоми, біологічна - білки, соціаль-на - людина, матеріальне виробництво. Сьогодні ця класифікація вже застаріла: механіка стала розділом фізики, був відкритий елект-рон, а разом з ним заявила про себе ядерна форма руху.

Сучасне уявлення про форми руху пов'язане з трьома видами або рівнями організації матерії: неорганічна природа, органічна природа, суспільство. Органічну природу характеризує, у першу чергу, фізична і хімічна форми руху, органічну - біологічна, а су-спільство - соціальна. Крім того, виділяють геологічну форму ру-ху (матеріальний носій - планета), гравітаційну (Сонячна систе-ма), космічну (Галактика) та ін.

Розглядаючи взаємозв'язок форм руху, варто виходити з того,що порядок розташування основних форм руху визначається сту-пенем зростання їх складності і генетичної обумовленості кожної наступної форми попередньою. Кожна вища форма руху є приро-дним продуктом розвитку нижчих форм. Разом з тим кожна фор-ма руху має свою якісну визначеність. Вона не зводиться ні до вищих, ні до нижчих відносно неї форм. Наприклад, сутність лю-дини не можна пізнати через вивчення біохімічних процесів, які відбуваються у живому організмі. В свою чергу, закономірностя-ми соціального не можна пояснити біохімічні, фізичні й іншіпроцеси, що відбуваються у природі.

Всі тіла і явища у світі перебувають не тільки в русі, але й мають певну довжину і тимчасову тривалість, тобто просторові і тимчасові форми свого існування.

Простір - це форма існування матерії, що характеризує до-вжину, структурність складових її матеріальних систем.

Час - це форма існування матерії, що відображає її трива-лість, послідовність зміни станів у зміні і розвитку матеріальних систем.

До загальних властивостей, що характеризують простір і часяк атрибутів матерії, відносяться, насамперед, об'єктивність і за-гальність.

До основних властивостей простору належать: тривимір-ність (довжина, ширина, висота), дотяг, однорідність та ізотро-пність (рівноправність усіх напрямків).

Час характеризується такими властивостями як: одномір-ність, незворотність. Воно тече від минулого через сьогодення до майбутнього.

Далі студенту варто зупинитися на особливостях просторово-часових відносин на різних рівнях організації матерії. Так, у не-органічній природі існує мега-, макро- і мікросвіт, де простір і час мають певну специфіку свого прояву. В органічній природі прос-торово-часові структури виявляються у формах лівизни і правиз-ни, симетрії й асиметрії. У суспільстві простір і час має якісносвоєрідну структуру, яка не зводиться до відносин між матеріа-льними речами, а включає їх відношення до людини, її соціальнізв'язки і ті змісти, що фіксуються в системі суспільно значимих ідей. По-різному відбувається перебіг часу у тварин і людини.Соціально-історичний час вимірюється поколіннями, століттями,що характеризують ті або інші події в пам'яті людства.

Нарешті слід зазначити, що уявлення про рух, простір і час постійно поглиблюються і розширюються.