13. Проблема істини в пізнанні (істина об’єктивна і суб’єктивна,абсолютна і відносна,істина- процео)

Проблема істини є однією з найдавніших і найскладніших. Не було жодного філософа, який не ставив би питання про істинне і помилкове. Як відповідність знання речам тлумачив істину Арістотель; неправда виникає тоді, коли в думці пов'язується те, що розділене у дійсності, або розділяється те, що у самій дійсності пов'язане. Зв'язок думок у процесі роздумів і доказів, закони і правила логіки, на його думку, не свавільні, а мають об'єктивні засади у зв'язках самого буття. Арістотель виявив необхідні закони нашого мислення, які не залежать від волі людей і дотримування яких є обов'язковим у процесі доказу. Цю традицію в розумінні істини було продовжено у Новий час переважно в матеріалістичних філософських вченнях.

• Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

• Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.

• АБСОЛЮТНА І ВІДНОСНА ІСТИНИ

- філософські категорії, що характеризують людське знання з боку його повноти і точності, розкривають пізнання об'єктивної істини як поступальний рух від незнання до знання, від неповного, неточного знання до знання дедалі повнішого й точнішого. Абсолютна істина - повне, точне, вичерпне, а тому незмінне відображення об'єкта в свідомості суб'єкта. Відносна істина - неповне, неточне, часткове, приблизне відображення об'єкта, яке внаслідок своєї незавершеності змінюється, поглиблюється, уточнюється в процесі розвитку пізнання. На відміну від метафізики, яка визнає за істину лише абс. знання, та релятивізму, що абсолютизує відносний характер істини, діалектичний матеріалізм, визнаючи відносну істинність знань у цілому, водночас наголошує на тому, що в них є моменти абсолютно точного, вичерпного знання, тобто, що відносна істина включає в себе зерна абс. істини. В істор. розвитку пізнання, поступальній зміні наук. теорій повнішими і досконалішими зростає сума абс. істини, якою оволодіває людство. Розуміння відносної істинності знання запобігає його догматизації, спрямовує на творчий розвиток науки, на критичне ставлення до вже досягнутих результатів. Визнання абс. істини в пізнанні є неодмінною умовою відстоювання принципу пізнаванності світу.

Истина - это процесс, а не какой-то одноразовый акт изучения объекта сразу, целиком и в полном объеме. К характеристике объективной истины как процессу применяются категории абсолютного (выражающие устойчивое, неизменное в явлениях) и относительного (отражающие изменчивое, преходящее). Абсолютная и относительная истина - это два необходимых момента одной объективной истины.

Они выражают разные ступени и стороны познания человеком объективного мира и различаются лишь по степени точности и полноты его отражения. Между ними нет границы. Это не отдельные виды знания, а один, хотя каждый из них имеет свою специфику.