Поділ іменників 2 відміни чоловічого роду на -р на групи

тверда	м’яка	мішана
Іменники, що закінчуються на -р, у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення (на -р, -а́р, -ер, -єр, -и́р, -ір, -їр, -ур, -юр, -яр): сир, гектар, шофер, кар’єр, касир, папір, професор,абажур, гіпюр, ювіляр, слова: комар , звір є словами, які треба запам'ятати	Іменнники, що закінчуються на ненаголошений склад -ар, -ир, а саме: ті, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: буква́р — букваря́, кобза́р — кобзаря́, пухи́р — пухиря́; ті, що мають наголос на іншому складі основи: бо́ндар, ко́зир, лі́кар, пи́сар	Іменники, які закінчуються тільки на -яр і означають фах чи рід занять (наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення): вугля́р, пісня́р, скля́р

35.Прикметник як частина мови.Значення прикметника,його граматичні ознаки.

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав.

Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника - називний відмінок однини чоловічого роду.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка: 1. Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар). 2. Маленький хлопчик став дорослим (Я. Костенко). У першому реченні прикметникизелено-синіми, лагідна, тиха виступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому прикметникдорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.

36.Розряди прикметників за значенням.Утворення присвійних прикметників.

До найхарактерніших ознак, що зумовлюють лексико-граматичну природу якісних прикметників належать:

o здатність творити форми вищого і найвищого ступенів порівняння (крім так званих абсолютно-якісних прикметників, що позначають безвідносні до ступеня або інтенсивності вияву ознаки (босий, голий, хворий, лисий): новий - новіший - найновіший;

o сполучуваність із прислівниками - виразниками інтенсивності вияву ознаки: дуже розумний, зовсім сумний, занадто далекий, цілком зрозумілий;

o можливість вступати у синонімічні та антонімічні відношення: вдалий, успішний, результативний; глибокий -мілкий, ранній -пізній;

Відносні прикметники називають ознаки предметів не прямо, а через відношення з іншими предметами, явищами, процесами чи ознаками: дерев яна ложка, залізна лопата - ложка із дерева, лопата із заліза, дощові краплі - краплі із дощу, обчислювальна машина-машина для обчислення.

За значенням відносні прикметники можуть виражати ознаки за відношенням до:

o матеріалу або речовини, з якої виготовлено предмет: срібна ложка, кришталева ваза, калинове варення;

o людини або тварини: студентські роботи, гусине пір 'я;

o місця, часу: прибережні верби, вчорашнє засідання;

o числа: п 'ятиденний графік, подвійна оплата;

o дії: копіювальний пристрій, сталепрокатний цех. Відносні прикметники характеризуються такими граматичними.

Присвійні прикметники утворюються майже виключно від назв осіб, рідко — від назв тварин. Вживання суфіксів тут зумовлюється відміною іменника, від якого твориться прикметник.

Від іменників 1 відміни прикметники творяться за допо­могою суфікса -ин-, причому кінцеві приголосні твірної осно­ви г, к, х чергуються із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Микола — Миколин, Ольга — Оль-жин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

Але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Со­фія — Софіїн.

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

Від іменників II відміни присвійні прикметники утворюють­ся за допомогою суфікса -ів, який чергується з -ов- або -ев-.

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від гру­пи іменника:

а) від іменників твердої групи присвійні прикметники ут­ворюються за допомогою -ів-, -ов-: Тарас — Тарасів, Тарасова, Стельмах — Стельмахів, Стельмахова; бать­ко — батьків, батькова; столяр — столярів, столярова; командир — командирів, командирова;

б) від іменників м'якої та мішаної груп присвійні прикметники утворюються за допомогою -ів-, -ев-: Василь —

Василів, Василева; Мусій — Мусив, Мусієва; Михась —Михасів, Михасева; Кублій — Кубліїв, Кублієва; Черниш —Чернишів, Чернишева; лікар — лікарів, лікарева; школяр —школярів, школярева.

Присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й написання м'якого знака, великої букви тощо (тільки чергуються кінцеві г, к, х із ж, ч, пі): Вутанька — Вутаньчин, Маланка — Маланчин, Параска — Парасчин, невістка — невістчин.

Від назв тварин присвійні прикметники творяться по-різному: птах — пташиний, соловей — солов Тями, горобець — горобиний, гороб'ячий; лисиця — лисячий, заєць — заячий, вовк — вовчий, сорока — сорочий, ведмідь — ведмежий, вед­медів.

Окрему групу становлять присвійні прикметники, що виражають належність предмета людині чи тварині: братова книжка, материна хустка, Миколин зошит, качиний ніс, лисяча нора.

Особливостями:

o вони не мають ступенів порівняння, оскільки ознака, яку виражають відносні прикметники є незмінною і не може виявлятися більшою чи меншою мірою;

o від них не утворюються іменники з абстрактним значенням, і вони не вступають в антонімічні пари;