62. Західноукраїнські землі 1919–39-х рр.

Після І св. В., з розпадом могутніх імперій українські землі – Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія – відійшли до Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини.

Впродовж 20— 30-х років польська політика в українському питанні мала свої особливості. В 1919—1923 pp. Польща ще не цілком закріпилася в Західній Україні. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Прийнятий 26 вересня 1922 р. закон надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. Але ці гарантії так і залишилися на папері.

Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель.

Польська влада намагалася знищити самі поняття « Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малопольща». Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську. Передусім почали ліквідацію українських шкіл. В 1928—1930 рр. було зроблено поступки українській буржуазії у формі фінансової підтримки кооперативних об'єднань. У відповідь найчисельніша українська партія УНДО (Українське Народно-демократичне Об'єднання) у жовтні 1935 р. взяла курс на нормалізацію польсько-українських відносин. В свою чергу, уряд пішов на деякі поступки. Лідер УНДО В. Мудрий був обраний одним із п'яти віце-маршалів сейму.

У Відні в січні 1929 р. було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Лідером партії став Є.Коновалець. Головним ідеологом ОУН був Д. Донцов.

Вдаючись до тактики саботажу та терору до польської влади, ОУН намагалася стимулювати в українському суспільстві стан постійного революційного піднесення і підтримки та розвитку руху протесту проти влади.

Українські землі під владою Румунії.

Неприхована колоніальна політика Румунії призвела до деградації народного господарства українських земель. Не кращою була ситуація у сільському господарстві. Розміри селянських наділів в українських повітах Бессарабії зменшилися майже в три рази. В 1932 р. українські селяни опинилися під загрозою голоду. Тривала прискорена румунізація краю. Було закрито всі українські школи, переслідувалася українська церква. До 1927 р. Буковина втратила залишки автономії. В 1928–1937 pp. настав період лібералізації, він охоплював 1926—1933 pp., коли було дещо послаблено антиукраїнські дії. Однак уже в лютому 1933 р. на окупованих землях було запроваджено надзвичайний стан, а впродовж 1933—1935 pp. парламент Румунії прийняв кілька реакційних законів. Із середини 30-х років у Румунії почали набирати сили фашистські партії та організації («Залізна гвардія», що діяла з 1935 р. під гаслом «Все для Батьківщини! », Націонал-християнська партія та ін.) Тут діяли три основні політичні угруповання: Комуністична партія Буковини (О. Канюк, В.Гаврилюк, Ф.Стасюк) – боролась за возз'єднання з Радянською Україною; Українська національна партія (В. Залозецький) –виступала за співробітництво і компроміс з владою. Революційний націоналістичний табір (О. Зибачинський, І. Григорович, Д.Квітковський)

Закарпаття під владою Чехо-Словаччини.

Після розпаду А-У у травні 1918 р. представниками ужгородської, пряшівської та хустівської рад Цн.руська народна рада під тиском закарп.еміграції в США проголос. об’єднання Закарпаття з Ч-СЛ, яка зобов’язувалась надавати широку автономію. Паризька мирна конф.затвердила це рішення.

Чеський уряд вкладав в території населенні українцями більше коштів ніж забирав.

Ч-Сл. визнавала за більшістю укр.нас. право жити в кордонах окремої адміністративної одиниці – Підкарпатської Русі, а з 1928 – Підкарпатсько-Руського краю, де укр..дозволялось займати адміністративні посади. Розбудовувалась нац.освіта. 11 жовтня 1938 Підкарпатська Русь – автономія. 30 грудня 1938 – утв. Державу Карпатська Україна (Волошин). 14 березня 1939 – незалежність.