2. Правові засади регулювання банкрутства підприємств в Україні
Основним законодавчим нормативним актом, який регулює умови та порядок визнання підприємства банкрутом є Закон України “Про банкрутство”. У відповідності з цим документом розглядання справ про визнання підприємства банкрутом здійснює арбітражний суд.
Порядок порушення та розглядання справи про банкрутство такий:
Подання заяви про порушення справи про банкрутство підприємства. Таку заяву можуть подавати:
а) Будь-хто з кредиторів підприємства-боржника. Кредитор має право звернутися з такою заявою до арбітражного суду, якщо дебітор нездатен задовольнити на протязі одного місяця визнані ним претензійні вимоги. В заяві може міститися клопотання про проведення зовнішнього управління майном підприємства –боржника або його санації. Заяви кредиторів приймаються впродовж терміну, який визначено судом. Вимоги, які заявлені після вказаного терміну, задовольняються з майна підприємства, яке залишається після задоволення вимог, заявлених в установлений термін.
б) Органами державної податкової адміністрації, контрольно-ревізійної служби, прокурором. Така заява направляється до суду у випадку виявлення цими суб’єктами ознак навмисного або фіктивного банкрутства та в інших випадках, які передбачено законодавством.
в) Самим підприємством –боржником. Для подачі такої заяви необхідне рішення власника або керуючого органу. В заяві повинні вказуватись суми вимог, які не може задовольнити підприємство; причини неможливості задовольнити вимоги. До заяви додається:
= перелік його кредиторів та дебіторів з посиланням на суми кредиторської та дебіторської заборгованості;
= звітний бухгалтерський баланс за останній період.
Судове виробництво по справі про банкрутство підприємства.
Після порушення справи про банкрутство суд повинен опублікувати в офіціальних виданнях уряду та місцевій пресі об’яву про наступне слухання справи, в якій вказується:
= найменування та адреса суду;
= найменування та адреса підприємства-боржника;
= підстава для порушення справи про банкрутство;
= звернення до кредиторів та зацікавлених сторін про визначення терміну, в який вони зможуть пред’явити свої вимоги.
Метою судового виробництва є встановлення реальних причин неплатоспроможності підприємства, можливостей та форм їх усунення.
Прийняття арбітражним судом рішення по справі про банкрутство підприємства.
Варіанти такого рішення можуть бути наступні:
а) відхилення заяви у випадку виявлення фінансової спроможності підприємства-боржника. Таке рішення може бути прийняте у випадку технічного або фіктивного банкрутства, коли підприємство в змозі задовольнити вимоги, які йому пред’являються.
б)) припинення виробництва по справі у зв’язку із здійсненням реорганізаційних процедур. Такі процедури спрямовані на упередження ліквідації підприємства та його вихід з фінансової кризи. Сутність їх зводиться до зовнішнього управління майном та санації. У випадках, коли:
= відсутні пропозиції стосовно проведення санації підприємства;
= всі пропозиції про проведення санації відхилені;
= сторонам не вдалося узгодити умови санації
суд приймає рішення про банкрутство боржника.
в) признання підприємства-боржника банкрутом та його ліквідація. В цьому випадку суд виносить Постанову про визнання підприємства банкрутом. З моменту визнання боржника банкрутом:
припиняється підприємницька діяльність даного підприємства;
до ліквідаційної комісії переходять права розпорядження майном банкрута;
рахується, що вийшли, терміни всіх боргових зобов’язань банкрута;
закінчується нарахування пені та відсотків по всіх видах заборгованості.
Цікавим є те, що арбітражний суд може признати недійсними будь-які угоди щодо продажу майна боржника, які здійснено на протязі 3-х місяців до моменту порушення справи про банкрутство, якщо такий продаж здійснено в інтересах боржника.
Цією ж постановою суду визначається ліквідаційна комісія та порядок ліквідаційних процедур (конкурсного виробництва).
Ліквідаційна комісія зобов’язана:
закінчити поточні справи;
сповістити кредиторів та зацікавлених сторін про ліквідацію підприємства-банкрута;
скласти звіт про майно підприємства;
підготувати план його ліквідації;
здійснити поетапну ліквідацію власності підприємства в інтересах зацікавлених сторін.
Функції ліквідаційної комісії полягають в здійсненні наступних операцій:
вилучення та оцінка майна підприємства-банкрута за балансовою вартістю. Основою для такої оцінки є проведення повної інвентаризації майна підприємства. По орендованих активах інвентаризаційні описи складаються окремо по кожному орендодавцю. По нематеріальних активах в описі вказуються найменування, першопочаткова вартість, сума амортизації, термін корисного використання, дата придбання нематеріальних активів.
визначення обсягу та складу ліквідаційної маси (майна підприємства-банкрута, яке призначено для реалізації з метою забезпечення вимог кредиторів).
Ліквідаційну масу визначають шляхом вилучення з балансової вартості майна підприємства:
= вартості майна, що є предметом застави (залогу);
= вартості майна, що орендоване або знаходиться на відповідальному зберіганні у боржника;
= вартість об’єктів житлового фонду, дитячих дошкільних закладів, виробничої та комунальної інфраструктури.
оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси, за ринковою вартістю.
визначення обсягів реальних фінансових зобов’язань підприємства-банкрута. Ліквідаційна комісія аналізує всі фінансові зобов’язання підприємства та складає список визнаних та відхилених вимог кредиторів та черговості їх погашення і впродовж встановленого терміну направляє цей список кредиторам.
Визначення ефективних форм продажу майна. При виборі форм продажу критерієм є отримання максимальної суми коштів від реалізації майна підприємства – банкрута.
Забезпечення задоволення претензій кредиторів за рахунок коштів від реалізації майна підприємства–банкрута. Задоволення претензій здійснюється за певною чергою (рис. 1);
Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої черги, а у випадку недостатності майна для задоволення вимог однієї черги, претензії погашаються пропорційно сумі, яка належить кожному кредитору. При цьому, вимоги, які незадоволені внаслідок недостатності коштів, рахуються погашеними і переходять до складу безнадійної заборгованості. Безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора.
Майно, що залишилось після задоволення вимог кредиторів та членів трудового колективу, передається власникам підприємства.
Розробка ліквідаційного балансу підприємства–банкрута. На основі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс – це баланс, який складено після реалізації необхідної частини активів підприємства-банкрута та повного задоволення всіх вимог кредиторів. Цей баланс передається для затвердження до арбітражного суду. Якщо по результатах ліквідаційного балансу майна не залишилось, арбітражний суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи – банкрута. Якщо майна підприємства було достатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, підприємство рахується вільним від заборгованості і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
Кошти, що отримані від продажу майна підприємства - банкрута
Розподілення коштів на першому етапі:
= відшкодування витрат арбітражного суду
= відшкодування витрат ліквідаційної комісії
= відшкодування витрат розпорядника майна
= відшкодування вимог кредиторів, що
забезпечені заставою.
Кошти,
які залишились після розподілу на
першому етапі
Р
озподілення
коштів на другому етапі:
Перша черга – виконання зобов’язань перед робітниками
по виробничих результатах (за виключенням внесків у статутний фонд та виплат по акціях)
Д руга черга – виконання зобов’язань по державним та місцевим податкам та зборам, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення
Третя черга – виконання вимог кредиторів, що не забезпечені заставою
Четверта черга – виконання вимог щодо повернення внесків робітників у статутний фонд та виплат по акціях трудового колективу
Кошти, що залишились після задоволення вимог всіх кредиторів
Рис. 1. Послідовність задоволення вимог кредиторів підприємства-боржника.