2. Методичні підходи до оцінки вартості майна підприємства як цілісного майнового комплексу

1. Метод балансової оцінки сукупної вартості активів підприємства. В основі цього методу лежить визначення вартості чистих активів підприємства, тобто сукупності активів, що сформовані за рахунок власного капіталу. Існує три різновиди цього методу:

а) Оцінка за фактичною вартістю активів (ЧАф):

ЧАф = Ан + (Ам – ФЗ)

де Ан – немонетарні активи – всі активи, крім грошових коштів, їх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій сумі грошей (основні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, запаси), Ам – монетарні активи (грошові кошти, дебіторська заборгованість, поточні та довгострокові фінансові інвестиції), ФЗ – сума фінансових зобов’язань всіх видів.

Недоліки:

1) занижує реальну вартість чистих активів; 2) дозволяє отримати лише приблизну уяву про мінімальну вартість чистих активів підприємства.

б)Оцінка за відновлювальною вартістю (ЧАв) – сутність полягає в тому, що фактична вартість активів коригується з урахуванням темпів інфляції за весь період з моменту останньої їх індексації, тобто враховується реальна зміна індексу цін на окремі види продукції.

ЧАв = ЧАф + РПа

де РПа – сума результатів переоцінки окремих видів активів підприємства з урахуванням індексу інфляції., Чаф – чисті активи по фактичній вартості.

Переваги: дозволяє отримати більш точну мінімальну вартість чистих активів

Недоліки: не завжди реально відображає рівень морального зносу окремих видів матеріальних та нематеріальних активів, не враховує характер їх використання.

В) Оцінка за вартістю продуктивних активів (ЧАпр) – в основі лежить оцінка лише чистих активів, що продуктивно використовуються і генерують прибуток підприємства.

ЧАпр = А + РПа – Анпр + Ао +ФЗ

де А – реальна вартість сукупних активів підприємства; Анпр – реальна вартість непродуктивних активів підприємства, Ао – реальна вартість активів, які орендуються підприємством та відображаються на забалансових рахунках; ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства.

Переваги: 1) дозволяє отримати реальну вартість чистих активів , що безпосередньо формують результати господарської діяльності підприємства.

Недоліки: не відображає результати господарської діяльності, які можуть бути від’ємними навіть при умові високої вартості продуктивних активів.

2. Методи оцінки вартості заміщення (витратний метод) – базується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення всіх аналогічних активів, які входять до складу цілісного майнового комплексу (ЦМК). Має 2 різновиди:

А) Оцінка по фактичному комплексу активів – відбувається по комплексу активів, які входять до звітного балансу, а також по групі орендованих активів. Оцінка проводиться за наступними етапами:

= відокремлення витрат, що не потребують оцінки заміщення (н-д, грошові активи, дебіторська заборгованість, довгострокові та поточні фінансові інвестиції, витрати майбутніх періодів);

= групування активів за способами здійснення оцінки (будівлі, обладнання, машини, технічні засоби управління, офісні меблі, запаси сировини, запаси готової продукції, нематеріальні активи)

= визначення повних витрат на їх виробництво в сучасних умовах;

= вирахування всіх форм зносу;

= вирахування повної вартості заміщення ЦМК (ПВЗ_А):

ПВЗ_А = сума (ПВЗ_і – ЗА_і) + ФА

де ПВЗі та Заі – повна вартість заміщення та знос і-го виду активів; ФА – вартість фінансових активів підприємства.

= вирахування чистої вартості заміщення (ЧВЗ_А):

ЧВЗ_А = ПВЗ_А – ФЗ

Переваги: дає більш точну уяву про вартість ЦМК в порівнянні з балансовим методом, так як враховує не тільки аналогову вартість, а й реальну суму зносу;

Недоліки: не пов’язує вартість активів з рівнем створюваного прибутку.

Б) Оцінка вартості заміщення з урахуванням гудвілу. Після реалізації ЦМК він може визначатися як різниця між ринковою та балансовою вартістю майна підприємства.

На стадії попередньої оцінки використовують 2 підходи до оцінки гудвілу:

А) Оцінка гудвілу на основі середньогалузевої суми прибутку:

Г = ЧП - (А * НПсер/г)

де ЧП – середньорічна сума чистого прибутку, А – середньорічна сума активів, Нпсер/г – середньогалузева норма рентабельності активів.

Б) Оцінка гудвілу на основі обсягу реалізації продукції: основою слугує мультиплікатор прибуток / обсяг продажу ( тобто, рентабельність реалізації)

Г = ЧП – (ОР *РЕ реал)

де ОР – середньорічний обсяг реалізації; РЕ реал – рентабельність реалізації продукції.

Повна вартість заміщення з урахуванням гудвілу вираховується так:

ПВЗг = ПВЗ + Г

Переваги: дозволяє отримати достатньо точну вартість ЦМК, пов’язану як з рівнем прибутку, так і з рівнем понадприбутку.

Недоліки: 1)оперує стабільними показниками рівня середньогалузевої рентабельності та фактичного прибутку підприємств; 2) сума гудвілу може значно розходитись відповідно до оцінок покупця та продавця.

3. Метод оцінки ринкової вартості ЦМК побудований на основі ринкових індикаторів цін купівлі-продажу аналогічної сукупності активів. Два різновиди:

А) Оцінка по вартості котирування акцій даного підприємства:

Здійснюється за такими етапами:

1. визначення середнього рівня котирування акцій підприємства (РКа)

2. визначення кількості акцій, що знаходяться в обороті як різниця між кількістю емітованих (Ае) та викуплених самим підприємством (Ав)акцій

3. визначення вартості чистих активів по ринковій вартості (ЧАр):

ЧАр = Рка *( Ае –Ав)

Б) Оцінка за аналоговою ринковою вартістю:

ЧАр = ЧА * Цвк

де ЧА – вартість чистих активів підприємства, що оцінюється, Цвк – середня ринкова ціна одиниці власного капіталу підприємств аналогічного профілю, обсягів діяльності, місцезнаходження та структури капіталу.

Недоліки: достатньо складні для застосування, оскільки незначна кількість таких продажів, а також обмежені можливості підбору підприємств-аналогів.