15. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи укр..Орфографії.

Орфографія  — історично сформована й загальноприйнята система правил національної  мови щодо способів пе­редачі мовл. на письмі, яка поряд із пунк­туацією становить правопис певної мови.

Орфографія визначає правила:

• на­писання звуків (фонем) літерами,

• написання слів разом, окремо й через дефіс,

• уживання великої літери,

• правила переносу частини сло­ва з рядка в рядок.

Крім того, орфографія регулює напи­сання афіксів і закінчень відмінюваних слів.

Орфограма — це правильне написання, яке потрібно вибрати з кількох можливих варіантів.

Отже, орфограми — це насамперед букви, для написання яких треба застосувати певне правило (наприклад, буква е у слові весна, бо весни’, префікс пре- у слові предобрий, бо вказує на збільшену міру ознаки).

Види орфограм:

• буквені;

• небуквені.

Буквені:

1. Ненаголошені [е], [и] в корені слова: весна, життя.

2. Велика чи мала буква: Земля ( планета ), земля (ґр ун т ).

3. Написання сумнівного приголосного: легкий (бо легенький ), просьба (бо просити ).

4. Подовження та подвоєння приголосних: навчання, возз’єднання, лимонний.

5. Наявність чи відсутність літери: сторіччя — сторіч, баский — баскський, біль — білль.

Небуквені:

1. Дефіс: по-киівськи, з-поміж, темно-зелений, віч-на-віч, хто-небудь, пів-України.

2. Апостроф: м’ята, роз’їзд, пів’яблука, сузір’я.

3. Перенос слова: хо-джу, три-ста, міс-то і мі-сто.

4. Пропуск між словами (роздільне написання): будь ласка, все одно, поки що, на жаль, ні в кого, рік у рік.

5. Разом: улітку, попід, деякий, піввікна.

Орфографічне правило — це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового.

Наприклад, правила вживання великої букви; правила написання слів разом, окремо, через дефіс; правила вживання апострофа, м’якого знака та ін.

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та диференційному принципах.

16. Склад. Закони укр..Складоподілу

Склад - це найменша вимовна одиниця, компоненти якої тісно пов’язані між собою в артикуляційному й аку­стичному плані.

Склад може бути утворений з одного чи кількох звуків, один з яких обов’язково є голосним. Голосні звуки виступають у ролі складотворних (складових) й утворюють вер­шину складу. Кількість складів у слові відповідає кількості голосних у ньому. Приголосні не є складотворчими.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові.

Відкритий — це склад, який закінчується голосним звуком. Наприклад: во-ля, мо-ре.

Закритий — це склад, що закінчується на приголосний. Наприклад: сміх, свіч-ка, річ-ка.

Поділ слів на склади залежить від декількох умов:

1. Якщо один приголосний стоїть між голосними, то він належить до наступного складу: ви-со-та, при-го-да.

2. Якщо поряд стоять два дзвінкі або два глухі, то обидва належать до наступного складу: ли-стя, ді-жда-ти-ся.

3. Якщо з двох сусідніх приголосних перший сонорний або дзвінкий, а другий глухий, то вони належать до різних складів: синь-ка, бджіл-ка, вез-ти.

4. Якщо з двох сусідніх приголосних перший глухий або дзвінкий, а другий сонорний, то обидва належать до наступ­ного складу: ви-шня, ни-жній, за-трі-ща-ти.

5. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони нале­жать до різних складів: пе-ру-кар-ня, тем-но.