ВСТУП

Актуальність дослідження.

У ХХI столітті відбулися суттєві зміни у суспільній ідеології щодо поглядів на сімейні відносини, ролі і місця сексуальності людини, критеріїв вибору шлюбного партнера, створення сім’ї тощо.

Сім’я є необхідним елементом соціальної структури людського суспільства, важливим інститутом соціалізації особистості. Негативні тенденції розвитку сучасної сім’ї (збільшення кількості розлучень за психологічними мотивами, рольове перевантаження молодого подружжя, та ін.) викликають занепокоєння фахівців різних галузей науки, а також актуалізують практичні соціально-психологічні дослідження закономірностей функціонування сучасної сім’ї, ефективних форм і методів психологічної допомоги сучасному подружжю.

Сім’я є об’єктом ретельного наукового аналізу дослідників з різних психологічних галузей. Дослідження психологічної готовності сучасної молоді до шлюбних стосунків, особливостей статеворольової диференціації в умовах сучасної сім’ї, причин і механізмів порушень функцій сім’ї, загальних тенденцій розвитку сім’ї є важливою основою для розширення психодіагностичних і психокорекційних методів сімейного консультування й психотерапії.

Незважаючи на те, що дана проблема знайшла своє висвітлення у ряді наукових праць, деякі аспекти означеної проблематики, пов’язані з впливом дошлюбних статевих стосунків на подальший розвиток сім’ї та подружньої сумісності, залишились не достатньо дослідженими, тому ми вважаємо за доцільне дослідити взаємозв’язок між наявністю дошлюбних інтимних стосунків та стабільністю, благополуччям шлюбу.

Здійснюючи науковий пошук з обраної проблеми, ми враховували результати досліджень з питань: сексуальності та сексуальних стосунків молоді, психологічних проблем сімейного виховання, концепції статево-рольової соціалізації особистості; теоретичні засади вивчення дошлюбних статевих стосунків (Т. Говорун, Л.Г. Іонін, О.П. Чорнописька та ін.), психологія сімейних відносин (Т. Андрєєва, В.П. Кравець, О.З. Лютак, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.М. Федоришин та ін.), концепція психології сімейних відносин (Т.В.Андрєєва [4], В.М.Дружинін [9], С.В.Ковальов [11], М.М.Обозов [17], [18]); сучасні теорії системної сімейної психотерапії та ін.

Об’єкт дослідження: Дошлюбні статеві стосунки як чинник впливу на благополуччя шлюбу.

Предмет дослідження: Особливості впливу дошлюбних інтимних стосунків на подружню сумісність та задоволеність шлюбом, особливості впливу рольових очікувань подружжя, як складової сімейно-рольової взаємодії, на характер сімейного спілкування шлюбних партнерів.

Мета дослідження: З’ясувати та дослідити психологічні особливості впливу дошлюбних статевих стосунків на подружню сумісність, задоволеність шлюбом, рольові очікування та домагання у шлюбі.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз наукових джерел з проблеми дошлюбних статевих стосунків.

2.

3. Дослідити вплив дошлюбних статевих стосунків на задоволеність шлюбом.

4. Виявити шляхи оптимізації адаптації молодого подружжя.

Методи дослідження: спостереження, опитування, тестування, аналіз наукової літератури. Емпіричні дані оброблялись методами математичної статистики з подальшим якісним обґрунтуванням й узагальненням.

Структура та обсяг роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу,

1.3. Аналіз основних напрацювань вчених у сфері дошлюбних статевих стосунків.

Усі дослідники еротично-сексуальної сфери життя сучасної молоді (Т. В. Андрєєва, Е. Гіденс, Т. В. Говорун, С. І. Голод, О. М. Кікі­нежді, І. С. Кон, В. П. Кравець, Т. Медіна, О. В. Пе­трунько, Л. Б. Шнейдер та ін.) констатують:

• прийняття та схвалення більшістю молодих людей дошлюбного співжиття;

• масове поширення дошлюбних сексуальних стосунків, не пов’язаних ні з прокреативними, ні шлюбними інтересами – в сексуальній поведінці молоді домінують любовно-романтичні та гедоністичні спонуки;

• зниження віку початку статевого життя та підвищення її інтенсивності (середній вік початку статевого життя для юнаків складає 15–16 років, а для дівчат – 16–17 років), що відбувається водночас із збільшення віку вступу в шлюб (середній шлюбний вік у розвинених країнах сягає 26–30 років). [3;с. 37]

Дошлюбні сексуальні стосунки сучасної молоді стають самоцінністю. На зміну сором’язливому замовчуванню проблем сексуальності прийшло відкрите їх висвітлення в засобах масової інформації, для яких характерною стала відсутність духовності та моральності на телеекранах і в періодичних виданнях. Заповнення сучасних засобів масової інформації еротично-порнографічними кінофільмами, телепрограмами, рекламою формує у юнаків та дівчат спотворені уявлення про міжстатеві взаємини, орієнтує їх на без­контрольні випадкові сексуальні контакти. [6;с.112]

Сексуальні стосунки з метою розваги при відсутності душевної близькості стають широко розповсюдженими в молодіжному середовищі.

Поряд із цим, дослідники відзначають такі негативні наслідки дошлюбних сексуальних стосунків, як збільшення венеричних захаворювань, СНІДу, абортів, зростання кількості невдалих шлюбів. Епідемситуація з ВІЛ-інфекції в Україні набула загрозливого характеру.

Таким чином, негативні тенденції еротично-сексуальної сфери життя української молоді спричиняють актуальність поглибленого вивчення цієї сфери з метою її гармонізації на основі гуманістичних духовних цінностей, серед яких любов та висока культура цього почуття посідають чільне місце.

Серед зарубіжних та вітчизняних дослідників психологічної проблематики дошлюбного сексуального досвіду юнаків та дівчат слід виокремити Л. П. Бутузову, Т. В. Говорун, Л. М. Гридковець, А. В. Єфимову, Н. П. Івченкову, О. М. Кікінежді, І. С. Кона, В. П. Кравця, Л. І. Мороз, О. В. Петрунько, О. В. Сечейко. [23; с. 98]

Разом з цим, проблема співвідношення кохання та сексуаль­них стосунків у юнацькому віці висвітлена недостатньо ґрунтовно.

Сексуальні стосунки (синоніми – сексуальне життя, статева активність) за Б. М. Ворником та А. В. Люлько – це сукупність тілесних, психічних і со­ціальних процесів і взаємин, пов’язаних з появою і задоволенням статевого потягу [13; 14]. З. Лев-Старович вважає секс основною біологічною потребою, яка обумовлює існування роду, та основною психічною потребою, що тісно пов’язана з потребами любові, зв’язку, безпеки, почуттям власної цінності [15; с.167]

Дошлюбні сексуальні стосунки Д. А. Тихоміров визначає як сукупність статевих взаємодій, що повторюються, між молодими партнерами та сформованих в процесі дошлюбної поведінки, спрямованих на задоволення сексуальної потреби особистості. Дошлюбні сексуальні стосунки включають дошлюбні сексуальні контакти (випадкові і регулярні) і співжиття серед мо­лоді.

Відмінність дошлюбних сексуальних контактів від співжиття полягає в тому, що вони не припускають спільного проживання статевих партнерів і ведення єдиного господарства [17, c. 5].

Дошлюбні сексуальні стосунки за Р. Вестхеймер – це міжособистісна сексуальна поведінка молоді до вступу в шлюб. Однак науковець вважає, що слово “дошлюбні” некоректно описує сексуальні стосунки, оскільки означає, що всі мають прагнути взяти шлюб, і будь-який дошлюбний секс є прелюдією до шлюбного.

Вона пропонує інше визначення – нешлюбний секс, який охоплює сексуальні стосунки двох дорослих людей за спільним бажанням, за умови, що вони не перебувають у шлюбі. Якщо два партнери або один із них перебувають у шлюбі, тоді слід вести мову про позашлюбні сексуальні стосунки [ 5, с. 192].

Оскільки ми досліджуємо молоді сім’ї, то сексуальні стосунки до утворення шлюбу, на нашу думку, все ж таки слід називати дошлюбними статевими стосунками.

Відтак, у нашому дослідженні ми будемо послуговуватись таким визначенням поняття – “дошлюбні статеві стосунки” – це сукупність тілесних, психічних і соціальних процесів, відчуттів, переживань, вчинків, пов’язаних з появою і задоволенням статевого потягу до вступу в шлюб.

Однією із поширених норм, етичною основою сексуального спілкування є обов’язкове поєднання сексуальних стосунків із почуттями (коханням).

Поряд з поняттям “кохання” вчені використовують поняття “любові” та “близькості”, які однак слід розрізняти. Більшість авторів відмічають наявність сексуально-еротичної складової кохання (“потяг до особи протилежної статі”, за Н. Г. Юркевичем , і “статеве бажання”, за У. Гудом) [24; с. 78]. Любов трактується як більш глибоке почуття, яке не завжди має сексуальний контекст (любов до Бога, материнська любов тощо). Близькість – це невід’ємна частина стійкого емоційного зв’язку, що приносить задоволення і є основою кохання.. Кохання становить вищу форму людської близькості, яка забезпечує оптимальні психологічні умови для особистісного розвитку та самореалізації кожного з партнерів. Потреба в коханні, прихильності є однією з базових психологічних потреб, що визначають психічне здоров’я і благополуччя людини.

Досліджуючи співвідношення сексу та кохання психологами XIX – XX сторіччя, можна виокремити такі основні тенденції.

Представники психоаналітичної теорії неправомірно абсолютизували біологічну сторону, зводячи кохання до статевого інстинкту (любов як секс). Потребу в коханні З.Фройд вважав ознакою неадекватності, як відображене сприйняття власних недосягнутих ідеалів в партнері, тобто кохання характеризує невротичну особистість. [19; с. 110] Точки зору на кохання як свідчення слабкості людини дотримувалися Т. Рейк, Л. Каслер та ін. Наприклад, Л. Каслер вважав, що існує три причини, через які люди закохуються. По-перше, потреба у підтвердженні своїх установок та знань про світ (кохана людина слугує засобом їх валідизації), по-друге, тільки завдяки коханню можна регулярно задовольняти сексуальну потребу, не відчуваючи при цьому сорому, по-третє, кохання – це конформна реакція на норми середовища. Л. Каслер вважав, що кохання – це сплав різних емоцій, серед яких домінує страх втрати джерела задоволення своїх потреб. Таким чином, кохання робить людину невільною, залежною, в той час як вільна людина не відчуває кохання [23; с. 164].

Зарубіжні представники гуманістичної психології (Р. Мей, А. Маслоу, В. Франкл, Е. Фромм та ін.), досліджуючи сексуальні стосунки, засуджували абсолют “швидкого задоволення” молодими людьми, поширений у другій половині ХХ ст. Особливістю вивчення сексуальних стосунків психологами було те, що в їх концепціях сексуальні стосунки розглядаються крізь призму тих вищих духовно-моральних цінностей, які спрямовані на утвердження у міжособистісних взаєминах гуманістичних начал: любові, творчості, емпа­тійно-толерантного взаєморозуміння, відповідальності, чесності, вірності, поваги тощо, з позитивною реалізацією яких безпосередньо пов’язані самоактуалізація та психічне здоров’я особистості [8; 19; 20; 21].

Проблема сучасного суспільства, згідно з Р. Меєм, полягає в тому, що минуле століття зробило секс мало не найголовнішою нашою турботою, применшивши, у такий спосіб значення любові, збіднивши її духовну місію і значущість у людському житті, підмінивши її величезний духовний зміст статевим інстинктом, імпульсом до чуттєвого задоволення. У своїй праці “Любов і воля” Р. Мей порівнює два різновиди любові: секс та ерос. Секс розглядається як інстинктивне прагнення отримати задоволення, зняти сексуальну напругу. Ерос є повною протилежністю сексу – це відносини, в яких ми не шукаємо розрядки, а скоріше прагнемо розвивати, породжувати і творити світ у його формах. Р. Мей відзначає безпосередній взаємозв’язок і взаємозумовленість сексу та еросу. Він зазначає, що в ситуації, коли відбувається відокремлення сексу від еросу, ми позбавляємо їх сили, дегуманізуючи як секс, так і ерос. Більше того, ми протиставляємо секс еро­су, використовуючи секс саме для того, щоб уникнути обтяжливо глибоких відносин, пов’язаних з еросом [9, с. 63, 72–80].

А. Маслоу стверджує величезну роль кохання в сексуальному житті людини, яка є засобом подолання тваринно-інстинктивного начала людини, що підносить до вершин духовності, де превалюють найвищі цінності. На думку А. Маслоу, у житті здорової людини “секс” та “кохання” нероздільні. Самоактуалізовані чоловіки та жінки не шукають сексу заради сексу, в сек­суальному акті вони отримують не тільки сексуальне задоволення. Самоактуалізована людина насолоджується сексуальними стосунками, проте вони не стають для неї точкою відліку, першочерговою турботою [8, с. 267–268].

Згідно з теорією В. Франкла, сексуальні стосунки дозволені тоді і до тих пір, поки вони є виявом кохання, тому “з точки зору психогігієни треба накласти вето на всі сексуальні стосунки молодих людей, не пов’язані зі справжніми почуттями. Проте навіть кохання не означає обов’язкових сексуальних стосунків”. Пошук смислу життя, потреба в коханні, духовному єднанні, довірі, інтимності – усе це стає для культурної людини необхідністю, в тому числі і для отримання цілковитої сексуальної насолоди. Гармонія тіла та духу сприймається як умова повноти людського щастя. У зв’язку з цим у більшості людей в розвиненому суспільстві остаточною метою статевих стосунків можна вважати справжнє кохання та щасливу сім’ю, створену на його основі [20, с. 280].

З’ясуванню співвідношення сексу та кохання у взаємостосунках чоловіків та жінок приділяли увагу давньокитайські та індуські вчителі. Так, в Китаї, за часів розквіту дао-філософії, велика увага приділялася як сексуальному аспекту відносин чоловіка та жінки, так і психологічному. Учитель любові Ву Синь часів династії Хань (206 р. н. е.) зазначав: “Любов без сексу порожня й нездорова – їй недостає важливої гармонії інь та янь, що приносить в життя мир та безтурботність. З іншого боку, секс без любові – просто біологічна функція, що нездатна наблизити нас до взаємного спокою, якого ми потребуємо”.

Усі моделі співвідношення сексу та кохання можна об’єднати у дві групи: перша – секс протиставляється коханню і друга – кохання і секс інтегровані у своїй єдності. З протиставлення сексу і кохання логічно випливає можливість існування не лише кохання без сексу, але й сексу без кохання. І все ж таки більшості великих культур властива інтегральна, психофізична модель, де секс не ототожнюється з коханням, не протиставляється йому, а утворює єдність. Сучасні вчені наголошують на гармонійному поєднанні духовної та фізичної складових в любові. Саме тому культивування почуття кохання в сексуальних стосунках, в тому числі і в дошлюбних, ми вважаємо основою гармонійних сутнісних взаємин.

Важливо зрозуміти, де ж межа між прихильністю до людини та справжнім коханням. Виникає питання, наскільки серйозно зважують свої почуття юнаки та дівчата. Чи не зачасто прирівнюється їхнє “кохаю” до подобається”.

До того ж далеко не завжди закономірний та неминучий сплеск пристрасті в молодих людей є власне коханням. Оскільки юнаки та юнки знаходяться на стадії свого особистісного становлення – вони ще соціально та морально незрілі, то часто молоді люди підміняють симпатію коханням. Водночас, через поширений стереотип необхідності шаленого кохання в юності молодим людям подобається вважати, що у них саме це почуття, хоч те, що вони дійсно почувають, часто є тільки сильним сексуальним потягом, жадобою самоствердження за допомогою таких серйозних “дорослих” почуттів.

Одже, такі випадкові закоханості часто призводять до фізичної близькості. Молодь вступає в сексуальні стосунки, хоча соціально ще не підготовлена до відповідальності за них перед собою та своїм партнером. Короткочасне захоплення, виникнувши швидко та неочікувано, так само швидко може зникнути, залишивши після себе розчарування та байдужість, легковажний шлюб, нереалізовані ідеали, втрачені мрії, комплекси.