7. Трудовий потенціал підприємства та методи його оцінювання

Трудовий потенціал — це існуючі сьогодні та передбачувані трудові можливості, які визначаються чисельністю, віковою структурою, професійними, кваліфікаційними та іншими характеристиками персоналу підприємства

Витратні методики оцінювання трудового потенціалу підприємства чи окремого працівника прирівнюють розмір трудового потенціалу підприємства (працівника) до суми минулих витрат на його підготовку, поточне утримання та майбутній розвиток. Трудовий потенціал підприємства ототожнюється з сумою витрат на його персонал. Для оцінки розміру трудового потенціалу підприємства пропонується використовувати такі показники:

• Продуктивність праці промислово-виробничого персоналу

• Коефіцієнт змінності робочої сили

• Коефіцієнт змінності роботи робочого місця

• Коефіцієнт віддачі повної заробітної плати

• Коефіцієнт творчої активності працівників

На відміну від попередньої методики, оцінювання потенціалу на основі одиниці живої праці дозволяє краще врахувати ефективність використання трудового потенціалу підприємства.

Розрахунки трудового потенціалу згідно з даною методикою проводяться за такими етапами:

1. Визначається одиниця оцінки живої праці одного робітника, шляхом встановлення її фондового аналога у вартісному виразі:

,

де А — оцінка одиниці живої праці одного працівника;

П_т — продуктивність праці співробітника у звітному році, тис.грн.;

 Ф_В — зростання фондоозброєності праці у розрахунку на одного працівника порівняно з базовим роком, %;

П_т — зростання продуктивності праці працівника порівняно з базовим роком

2. Визначається трудовий потенціал технологічного персоналу підприємства:

,

де ЧП — середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.; Еф — коефіцієнт реалізації трудового потенціалу технологічного персоналу підприємства.

3. Управлінський потенціал у вартісному виразі визначається на основі частки витрат на адміністративно-управлінський апарат у загальній структурі витрат підприємства.

4. Загальний трудовий потенціал підприємства визначається шляхом сумування вартості трудового потенціалу технологічного персоналу і вартості управлінського потенціалу.

Порівняльні методи:

• Анкетування

• Описовий метод

• Рейтинговий метод

• Метод шкали спостереження за поведінкою

• Метод інтерв’ю та ін.

На відміну від витратних методик алгоритми результативного оцінювання трудового потенціалу базуються на постулаті щодо корисності праці персоналу підприємства. Як правило, у якості ефекту роботи працівників підприємства приймають кількість чи вартість виготовленої продукції.

7. Оцінювання машин та обладнання: методи порівняльного підходу

ПОРІВНЯЛЬНИЙ ПІДХІД ґрунтується на визначенні ринкової вартості машин та обладнання масового і серійного виробництва шляхом аналізу та порівняння цін недавніх продаж ідентичних чи аналогічних об’єктів. При виборі об’єктів порівняння, визначення відповідності їхніх основних характеристик об’єкту оцінки до уваги береться:

по-перше, функціональна схожість (ідентичність) основної функції, яку покликані виконувати порівнювані об’єкти;

по-друге, класифікаційна приналежність об’єкту оцінки і його аналога до одного класу (підкласу) чи виду за відповідним класифікатором об’єктів техніки;

по-третє, конструктивно-технологічна схожість, тобто подібність за конструкційною схемою, складу та однорідності елементів і в принципах технологічної дії.

Найпоширенішими оціночними методами, заснованими на порівняльному підході, являються: метод прямого порівняння, метод статистичного моделювання ціни та метод процентного відновлення вартості.

Метод прямого порівняння базується на співставленні продаж об’єктів ідентичних (аналогічних) з оцінюваним, по яким недавно відбулися комерційні угоди чи відома інформація щодо ринкової ціни таких пропозицій.

За відсутності близьких аналогів, але наявності сукупності конструктивно подібних об’єктів, достатньо надійні результати можна отримати за допомогою метода статистичного моделювання ціни. Особливість цього методу ґрунтується на тому, що оцінюваний вид обладнання виступає в якості представника певної сукупності однорідних об’єктів (параметричного ряду, класу машин) з відомою ціною.

При практичній реалізації методу проценту відновної вартості визначається співвідношення між ціною продажу та повною відновною вартістю (відтворення чи заміщення) об’єкту на момент продажу, тобто між віком засобу праці, ціною продажу та його вартістю. Якщо середня ціна продажу об’єктів-аналогів такого ж віку як і на об’єкт оцінки коливається, наприклад, у межах 20-30% від вартості відтворення, то вартість оцінюваного засобу праці може бути розрахована шляхом визначення його поточної вартості відтворення, з урахуванням вказаних відсотків.